Зневірені , шепочемо вогню,
І молимось на зорі та на вітер .
Долаючи , крізь час , далеку путь ,
Десь серце , а десь душу загубивши ,
Та хто ж ми є ? Промовлено : „ Люблю ... ”
Зневірено , як можна ще любити ?
Запитуєш , та знаєш , що вогню
Палання лиш водою загасити ,
Лиш смерть підводить підсумки життю ,
Дарованого Господом не вбити ,
А тому знов і знов вуста : „ Люблю ! ”
Крізь сірі дні , крізь відчаї , крізь битви ,
Шепочуть , наче істину із істин ,
І в цьому є єдина Божа суть ,
Над цілим світом сяюче розлита .
І ми радієм зорям ,
сонцю , дню ,
А вечором шепочем щось вогню .