Біль...
Прірва...
Боже. яке блакитне небо...
Душа літала... безпорадно, обриваючи всі пута... Недокохана. недолюблена...Згадувала... Як вона виривалась з грудей вибухом тисяч метеликів, то як скавуліла загнаним щеням... Хотіла летіти в прекрасну невідомість, але щось тримало її... Знову згадувала... Щось маленьке і тепле було в неї в руках... Стукіт ставав все тихішим... Вона майже його не чула... Хмариною попливла до насолоди... І раптом шовкова нитка, яка її тримала, почала змотуватись і тягти її, грішну назад... До ще однієї маленької душі...
Яскраве світло...
Втомлені очі хірурга...
Вона повернулась...