Жили собі край села дідусь та бабуся, самі-самісінькі, бо діточок в них не було і дуже вони горювали, -
бабуся навіть плакала тихенько уночі та молилась, а дідусь тільки крехтав та головою крутив: "От би дав
Бог нам когось хоч всиновити, подарував таку радість на старість, бо дуже важко і невесело самім жити.
Колись влітку йшла бабуся з городу і несла у корзині огірки назбирані, аж раптом з під стріхи маленький
горобчик, що літати ще не вмів з свого гніздечка випав, та прямо до бабусі у корзину з огірками, та з
переляку як зачвірінькає, та так тоненько і жалібно, як дитина, у старенької аж серце зайшлося.
Занесла вона його до хати, а тут і дідусь зі своєї майстерні, де бабі для роботи сапу точив, прийшов
на гамір - Що тут трапилось? - питає. - Та ось, знайшлося пташеня, з під стріхи прямо в корзину впало.
- Так я візьму драбину та й назад його в гніздечко покладу. - каже дід. Коли раптом пташеня каже - Не
кладіть мене під стріху, бо я сирота, мене годувати нікому, мої батьки вчора не повернулися додому,
мабуть десь загинули, а сам літати я ще не навчився. Дід і баба зразу аж розгубились: що це за таке
чарівне горобеня, що балакати вміє? А тоді баба й каже - то може це нам Господь таке незвичайне та
розумне пташеня на втіху замість дитини послав бо ж недаром я молилась? Дід тільки руками розвів -
Ну то й живи з нами, буду я тебе називати Хлопчик-горобчик, будеш мені як маленький синочок. Спасибі
вам велике, -пропищав Хлопчик-горобчик, я вам віддячу, за добро треба добром платити. Отак вони і зажили
утрьох: баба на городі працює, обіди та вечері готує, дід щось майструє, а Хлопчик-горобчик то в діда,
то в баби на плечах сидить і всьому сам вчиться і їм підказує, як що краще зробити. А вони дивуються: Який
малий розумака? Бо що не підкаже, все на користь. Якось каже: А чого в вас корови нема? - Ой, нема в нас
грошей корову купити. - А які вони, ті гроші? Дістала баба захований у скрині на чорний день єдиний карбованець,
що вони з дідом важкою працею нажили і йому показала. -А ось заждіть, промовив Хлопчик-горобчик і пурхнув
під стріху (вже літати навчився), аж раптом приносить 100 карбованців. - Мій батько, Старий Горобець,
колись знайшов цей папірець на дорозі, мабуть якийсь пан їхав і загубив, і приніс додому, ми ім як ковдрою
вкривались. Дід та баба очам своїм не вірять, бо то були на той час дуже великі гроші. Пішли вони зранку
до міста, купили корову, А Горобчик їм каже: купіть ще й коня та бричку. Послухались вони і додому вже на бричці
приїхали. Ще й грошей трохи залишилося. Накупили повну бричку ласощів, яких ніколи і не куштували, одежі,
діду й бабі нові чоботи, а горобчику мішок пшона, він його дуже любив. Дід і баба як на світ народилися:
в хаті весело, Хлопчик-горобчик навіть пісні почав співати: все співає та діда з бабою підбадьорює. (Пісня).
А жила по сусідству баба Секлета, дуже вредна та завидюча. Як побачила вона, що у сусідів корова і кінь по садибі
гуляють, мало не вмерла від заздрощів і давай до діда й баби приставати: Де ж ви гроші взяли? Де ж ви гроші взяли?
-У горобців у гнізді, кажуть правду дідусь та бабуся. Баба Секлета полізла у своїй хаті на горище, під стріху,
навіть у димар лазила, нічого не знайшла, розлютилася, аж зубами скреготала, на даху перечепилася і гепнула додолу,
аж земля загула, бо товста була Секлета, добре, хоч на солому впала. - Ось я вам покажу! Будете знати як мені брехати!
- пробурчала Секлета і пішла до темного лісу, де жили розбійники. Прийшла до них і каже: У моєму селі завелися багатії -
дід та баба, мабуть скарб десь на городі відкопали, та не признаються! - Де? - закричали розбійники - веди нас!
Дамо тобі за це кусень сала і тридцять копійок! Баба Секлета зраділа - пішли! Зразу ж і відведу! Прийшли вони до
дідуся і бабусі серед ночі у двір, вдерлися в хату, кричать: Давайте гроші, золото, диаманти! Все давайте, бо ми
не шуткуємо - і понаставляли на них ножі і пістолети. Дід схопив сокиру, а Хлопчик-горобчик шепоче йому на вухо:
поклади сокиру, віддайте їм все що є в хаті і не бійтесь, я з ними сам розберуся. Дід так і зробив, розбійники
обшукали всю хату, забрали все до нитки, коня, корову, бричку і пішли до себе в ліс, а бабі Секлеті дали тільки 30 копійок,
а сала не дали, бо забрали мало грошей, за те дали їй по шиї, вона аж заголосила. А Хлопчик-горобчик полетів за ними
слідом до лісу, де вони ховалися у старому будинку, де колись жив лісник. Ось вони прийшли, понаїдалися харчами, що
награбували у селі,закусили бджолиним медом, бо в діда була пасіка й вони забрали в нього діжку меда, та й полягали спати.
А Хлопчик-горобчик мерщий полетів до хазяїна лісу Ведмедя й каже йому: Пане Ведмедю! У тебе в лісі велике неподобство!
Мій дідусь передав тобі діжку меда зі своєї пасіки, я її тобі віз на бричці з конем, а на мене напали розбійники
і забрали твій мед! Зараз вони сплять, я покажу де! - Як?!- закричав Ведмідь- у мене в лісі забрали мій мед? Брати!
За мною! І три ведмедя чимдуж побігли за хлопчиком-горобчиком. Як вскочили вони до будинку,як заревли зразу втрьох,
то розбійники з переляку позабували про зброю і повискакували у вікна, ведмеді гналися за ними і ревіли як леви і загнали
розбійників по шию у болото, де вони сидять і досі. А тоді взяли діжку з медом, подякували Хлопчику-горобчику, сказали,
що розбійників більше у лісі не буде і пішли пити чай з медом и малиною. А Хлопчик-горобчик полетів додому, позвав дідуся
з бабусею, прийшли вони до розбійницького кубла, забрали все своє майно, корову, коня запрягли в бричку, нагрузили її
награбованим розбійниками золотом, сріблом і поїхали до села. Зібрали людей, пороздавали награбовані речі, а на золото і
срібло побудували школу і лікарню. А бабі Секлеті дали п`ятака, щоб подобрішала. І усі хвалили Хлопчика-горобчика.
Отака казочка.