Нюховий екстаз

 

Сливовий цвіт пахне мені чоловіком (себто, мужчиною) –

Його руками – немов гілками, його кремезною спиною,

Дотулитися до такого – прорости, як прищепа, врости у душу і тіло...

Сливовий цвіт опадає на голову білим-біло,

Цвіте все нараз! Вишні та яблуні, сестри-черемхи, такий нюховий екстаз,

Що голову зносить! Хоч носа не потикай із хати!

Ой... Каштани... Аж кров прилинула... Так багатоооо....

Як на ярмарку марнославства – понаставляли сторчма у небо свічки звабливі,

а звідти сюніч метеорна злива та сяйво місяця таке, що аж-аж!

яка ж то я буду, мій цвіте сливовий, щаслива, мій кучерявий каштане,

ти зауваж, я вже не та - лань полохлива, вивірка, що хутко так скаче з сосни на сосну

Хитну своїм станом тобі звабливим і не засну та і тобі не дам спати,

мій цвіте звабливий, моя памороч, мої чари-уроки...

Я цілуватиму кожну твою пелюстку до забуття,

до розчинення у нірвані твого кохання...