В якомусь місті, якоїсь країни, жила маленька мила дівчинка з ім’ям, обусоблюючим всю її чистоту та справжність нутрощів – Желетка. Наївність її поглядів дивувала та захоплювала людей і користувались нею всі бажаючі. Але у вдячність дівчинці мовчали про недоліки і Желетка тихенько раділа своїй красі та доброті. Вона була надто суворою до себе, щоб виказувати радість в голос, адже кожного разу, прискіплеве зеркало давало зрозуміти перебільшення її моднявості та неповторності. Отже, раділа собі тихенько і продовжувала робити добрі справи. Така от скромниця росла в якомусь місті якоїсь країни.
Тільки було в неї одна велика таємниця – хотіла вона знайти гарного хлопчину і бути вірною лише йому. Ну як таємниця... всі знали про цю мрію. Але ж так любили Желеточку, що дозволяли це приховувати, а за спиною тихенько обговорювали її і сміялись над всіма невдалими спробами бути з кимось. Кожного разу дивувались, коли вона знову залишалась сама і звинувачували її в жорстокості до хлопців. Та хіба ж була винна бідна Желетка, що складно було їй підібрати молодика по фасону. Просто не могла поєднувати зигзаги з простакуватими хвилями тимчасовців.
Як би там не було, змінювались картинки навколо неї, повз проходило багацько людей, а вона злежувалась на поличці: відкладена «до кращих часів»…