Присвячується М.Мозговому.
Йдуть назавжди.
Час настає і в недосяжну далину
Йдуть люди і не можна повертатись
Назад із них нікому, і тому
З близькими їм уже не зустрічатись.
І нам, які залишилися тут,
Бо Вічність ще до себе не забрала,
Дозволено нам тільки у думках
Поспілкуватись з тим, кого не стало.
Ми запитати можемо про все.
Хай навіть в голос, якщо так бажаєм.
Але вони завжди, завжди мовчать.
Їх відповідь ніколи ми не взнаєм.
Не хоче Небо з нами говорить.
Не відпускає тих, кого забрало.
Лелека в синю даль летить, летить.
Можливо то Душа, кого не стало.