Перелітний Серафимчик, або що може дружба
Метелик – данаїда Серафимчик сидів на гілці молоденької секвої й сушив рушничком крильця. Сушив він їх не тому, що скупався щойно чи під дощ потрапив. А тому, що тільки-но народився. Дивно було якось. До того ж здавалось, що таке з ним уже вдруге. І що він добре пам`ятає себе, Серафимчика, і своє життя перед оцим, другим своїм народженням. Як його тоді тільки не називали: і гусінню, і шкідником, і бешкетником, і шибеником. І крилець, здається, що ніяких він не мав…
А зараз – інша справа: он сохнуть за спиною. Та й сам він інший якийсь, новенький, тільки-тільки із кокона, й до прекрасного тягне його – просто страх.
Зирк у небо високе – аж там птах кружля. Розганяється – а потім зависа у повітрі…
- Ну й дива! І як це він звідти не пада? – розмірковує собі Серафимчик. – Мені б отак навчитись!
Взяв спробував - і вийшло! Долетів до птаха того та й каже:
- А давай дружити з тобою!
Засміявся птах, якого, до речі, Петриком звали. Адже ніколи такого не було, щоби птахи з метеликами дружбу водили. Але ж треба щось змінювати у цьому житті! От і стали Серафимчик з Петриком товаришувати. Та так, що кращих друзів на всю Північну Америку було не знайти. Усе разом робили: і в школу, і зі школи, і книжки одні й ті ж читали, і кіношки однакові дивились, і в ігри комп’терні ті ж самі. Не розлий вода – кажуть про таких. Та от біда, настав час їм розлучатись: Петрик у теплі краї зазбиравсь із родиною восени. А метелики ж – не птахи! Що його робить? Думали друзі разом, думали кожен окремо. Так нічого й не придумали. Відлетів Петрик у тепленьку Мексику зимувати. А Серафимчик дивився-дивився йому услід, махнув лапкою, вусиком крутнув, та й полетів собі за другом. У Мексиці на пляжі зустрілися. Ото зраділи один одному!
З того часу Серафимчик став перелітним метеликом. Згодом й інші данаїди у вирій потягнулись. Модно у них стало зиму на березі Мексиканської затоки проводити.
Ілюстрували Назар Стасів та Віталик Мусянович, 9 + 9 років, м. Львів
Автор казки щиро дякує талановитим художникам!)))