Згадувати – це як перевертати пісочний годинник догори дригом
дивитися на цівочку золотого піску, на спіраль що вона її малює
впадати поволі в транс, ставати частиною світла,
гортати сторінки книги, яку написав сам і самому не вірити цьому
цілувати її солодкі вуста, пити нектар з її напіввідкритого рота,
коли вона в забутті від слів твоїх таких несподіваних,
таких не твоїх, від дотиків, від твого поту, що пахне чомусь молоком
чи фіалками небесного саду...
тобі немає діла до тих проклять, до тортур на дибі, до курища на Ринковій Площі,
до знекровлених п'явок-вуст на обличчях святош у сутанах,
бо вони - дим,
мара, гра чиєїсь хворобливої уяви...
твоя кров, твої соки, нектар, світло твоє золоте зараз в ній,
напувай її собою, медом масти її тіло святе
хай відроджує тебе всоте,
визволяє пам'ять твою з Пустелі...