Що не кажи, а таки дочекалися,
Говори по складах – вес-на,
«Вес» –
весталка, веселка барвиста із першої зливи в квітні,
«на» -
Що не кажи, а таки дочекалися,
Говори по складах – вес-на,
«Вес» –
весталка, веселка барвиста із першої зливи в квітні,
«на» -
Так кажуть малятам, протягуючи цукерку,
І вони хапають жадливо,
Та миттю – в рот!
Як ті бубирі черв'ячка на гачку - хап! - і попалися горопашні,
дівчаточка_мої_коліжаночки, бо вес-на!
Нате вам гормональні зрушення, порушення циклічності
появи на горизонті чергових лицарів, піших та кінних,
тих, що уклінно просять та обіцяють, але всі знають,
що обітниці їх - марнички, та роблять вигляд, що вірять,
а деякі з нас таки часами і вірять, та ковтають потоки
словесні... отакі наші весни...
і то добре, якщо не одразу вранці наступить похмілля,
і ти побачиш зовсім чуже тіло на простирадлі зім'ятім
та побіжиш у ванну блювати, а по тому ховатимеш очі
від тієї дурочки, що заглядає з тамтого боку дзеркала
та питає "що то було?"
Ти не станеш будити його, а напишеш цидулку, або не залишиш нічого,
і хоча психологи свідчать, що у жінок не буває випадкового сексу,
твоя свідомість спасатиме тебе чудодійною мантрою:
"Це сталося ВИ-пад-ко-ВО, забуть, моя мила, з ким не буває"...
"ВЕС-НА, ПРИЙ-ДИ!!!"
та, будь ласочка, без екцесів!
Бо, знаєш, коліжаночко, серце - воно ж не камінне,
воно ж не може перепомпувати в аорту, звужену від гормонів,
той потік ілюзій, розбитих з розбігу об кам'яну стіну,
збудовану ще за часів Риму...