Місто Собачок
казка
Ромчик дуже собачок любив. Котиків, морських свинок та білочок - також. Але собачок – найбільше. А мама Ромчика - Ромчика любила. Вона завжди для нього лагідні «називалки»-прізвиська вигадувала: Рибка моя. Зайчик. Чи Котик. Але Ромчик завжди її просив:
- Не називай мене Рибкою! Не називай мене Зайчиком! І Котиком не називай також! Називай мене краще Собачкою!
Так і стала мама Ромчика Собачкою звати.
Раз були вони у парку на прогулянці. Довго були. Так що мама вже навіть гуляти втомилась. От вона і каже:
- Пішли додому, Собачко!
А мама іншого хлопчика почула це і спитала:
- А чому ви свого хлопчика Собачкою кличете?
- А тому, - мама їй відповіла, - що він собачок дуже любить.
І усміхнулась тій мамі. І пішла додому. І Ромчик поряд пішов. А інша мама подивилась їм услід і зітхнула:
- Який слухняний у неї Собачка!..
- А у тебе? – поцікавився її Славко.
- А у мене… у мене… ннн... також!
Так Славко теж Собачкою став. А потім і Андрійко. А ще Данилко і Сергійко. З ними Настя товаришувала. А коли і Настю Собачкою стали кликати, тоді вже Собачками зробились усі діти в цьому місті. І ніяких Кроликів. Ніяких Слоників. Ніяких Котиків.