Ми багато розповідали про корупцію в органах судової влади. І це вже, мабуть, нікого не дивує. Але ця історія незвичайна, тягнеться вона вже майже три роки. І весь цей час я особисто, як редактор газети та голова Закарпатського відділення "Правозахисту", спостерігаю за її ходом. Вона - про нерівний двобій між вчителем малювання Ужгородської загальноосвітньої середньої школи №1 Єлизаветою Юріївною Міравчик-Ракович та судовою владою Закарпаття, яка стала на захист - ні, не вчителя та його законних інтересів, а дружини свого колеги. Довелося і мені відчути на собі всю лють суддівського свавілля. Про це мої спостереження.
"Стратегічний" об'єкт
Ця історія почалася з того, що у 1999 році вчитель малювання Єлизавета Міравчик прийняла пропозицію директора ЗОШ №1 Михайла Мегеша відкрити при школі факультатив з малювання та кераміки. З цією метою вона укладає з фондом приватизації та управління майном міста договір оренди на 4 роки на нежиле приміщення, під створення творчої майстерні для навчання діточок, по вул. Волошина, 15. Прийнявши приміщення, вчителька страхує об'єкт, вивозить з нього 16 тонн сміття, виготовляє проектно-кошторисну документацію, закуповує та встановлює столярку, обладнання, розпочинає капітальний ремонт. У 2001 році, як добросовісному орендарю, міська рада своїм рішенням надає їй право приватизувати приміщення способом викупу. Коли у Єлизавети вже були готові всі документи, до неї в серпні 2001 року несподівано з'являється судовий виконавець, який попереджає, що за рішенням суду на її приміщення накладено арешт.
Таємні суди
Тільки в Ужгородському суді вчителька малювання дізнається, що Закарпатським господарським судом, без її відома, вже винесено два рішення на користь підприємця Г.Кищак щодо визнання її договору недійсним. Найпікантніше в цій історії те, що чоловік Г.Кищак, пан В.Тисянчин, працює суддею в Закарпатському господарському суді. От вам вже перша в лапках "об'єктивність", "неупередженість" та "незацікавленість". На це та дії колеги щільно затулило очі і керівництво суду пані Ващиліна та Кертиця. Згідно законодавства, щоб не порушувати вимог судової етики, справа мала б розглядатись за межами області. Але, як кажуть, чого не зробиш для блага свого підлеглого та його сім'ї!
Але це був тільки початок. В Ужгородському міському суді голова суду В.Андрійцо позов Г.Кищак про усунення перешкод у користуванні майном дивним образом розписує не комусь-то, а судді Івашковичу, дружина якого працює в тому ж суді, що і Тисянчин. От так і було накладено вищезазначений арешт.
За захистом своїх прав Єлизавета звертається в "Правозахист", який відразу ж вживає заходів: проводить незалежне розслідування, за результатами якого у пресі друкуються матеріали про судову корупцію. Суддя Івашкович бере самовідвід. Справу передають судді Ференц, який розгляд справи про арешт та усунення перешкод у користуванні майном призупиняє до завершення розгляду касації Єлизавети Міравчик у Вищому господарському суді України.
Свавільники
У цей час загострюється питання з двома рішеннями Закарпатського господарського суду, за якими вчительку, в її відсутність, незаконно було позбавлено оренди. Вона подає касаційну скаргу до Вищого Господарського суду України. У прийомі скарги їй під різними приводами відмовляють. Про грубе порушення її прав пише преса, чисельні скарги та запити від "Правозахисту" летять у Конституційний суд, Верховну Раду України. Захищаючи конституційні права, вчителька малювання та ЗОО ВГО "Правозахист" звертаються до депутатів Верховної Ради України, уповноваженого з прав людини, які особисто звертаються до керівництва Вищого Господарського суду України увагу якого звертають на допущені порушення, просять розглянути справу об'єктивно та неупереджено, згідно чинного законодавства України.
У січні 2002 року Вищий Господарський суд виносить ухвалу, якою в повному обсязі скасовує незаконне рішення Закарпатського господарського суду, а справу в провадженні припиняє. Суддя Ужгородського суду Ференц справу в провадженні закриває. Арешт знімає. Справедливість перемогла, але, але...
У вересні того ж року в Ужгородському міському суді з'являється новий позов приватного підприємця Г.Кищак. Цього разу по визнанню недійсним договору оренди між вчителем та Ужгородським управлінням майнової політики. Проблукавши судовими коридорами майже два місяці, цивільна справа від судді Ференца, у якого на той час скінчилися суддівські повноваження, потрапляє до судді О.Цицак. І тут починаються справжні дива...
"Або він, або я"
10 грудня 2002 року було днем сюрпризів та перших див. Перед початком першого судового засідання адвокат Єлизавети Міравчик, пані Ганна Монастирецька, в коридорі суду несподівано категорично заявляє вчительці: або її інтереси буде представляти представник "Правозахисту", або вона. Про це збентежена вчителька відразу ж сказала мені. Ситуація складалася дуже неприємна і, головне, від неї тхнуло черговою інтригою, адже пані Г.Монастирецька свої дії нічим не мотивувала...
Але, але... Всім зрозуміло, що коли в суді розглядається справа дружини колеги, тим паче до цього було катма порушень, то не варто сподіватись на об'єктивність. Присутність на процесі голови обласного відділення "Правозахисту", головного редактора газети цієї організації, на якого тиснути взагалі безглуздо, ламало плани позивачів, адже це унеможливлювало певні порушення і сприяло об'єктивному та неупередженому розгляду справи. Але саме адвокат Г.Монастирецька виступила категорично проти. Відразу мені стало зрозуміло, що за цим щось криється...
Вже тоді ця обставина мала б усіх насторожити...
Сам собі Закон
Не дивлячись на зазначену вимогу ад-воката, передану Єлизаветою Міравчик, я, як представник обласного "Правозахисту", все ж таки пішов на судове засідання, де вчителем було заявлено клопотання про мій допуск до розгляду справи в якості її представника. І тут відбувається ще одне диво.
У цей день відчувався подих змови. Вимоги адвоката Г.Монастирецької дивним чином збігаються з інтересами Г.Кищак, яку також не задовольняє присутність на суді представника "Правозахисту". Як виявляється, не хоче бачити у суді громадську організацію та газету і сам суддя О.Цицак. Погодьтеся, дивний збіг, тим паче для різних сторін цього процесу.
Розпочавши судове засідання, суддя О.Цицак грубо порушує право Єлизавети Юріївни на захист. Він не допускає до захисту члена своєї організації голову Закарпатської обласної організації "Правозахист". Мотив простий, мовляв, останній не має ліцензії Міністерства юстиції України(???).
Це є порушення вимог ст. 36 Конституції України, в якій чітко все сказано про діяльність громадських організацій в Україні, та ст.20 Закону України "Про громадські організації", в якій зокрема говориться, що "...зареєстровані об'єднання громадян користуються правом представляти і захищати свої законні інтереси і законні інтереси своїх членів у державних і громадських органах". І це не дивлячись на те, що в суд надані всі належним чином оформлені документи. Хоча, згідно цивільного судочинства, навіть це не є необхідним, адже достатньо тільки однієї усної заяви в суді про свого представника.
Читач цілком логічно зробить висновок про те, що це було вигідно перш за все позивачу - приватному підприємцю пані Кищак, чоловік якої працює суддею у Закарпатському господарському суді. Усі ж інші так чи інакше сприяли створенню необхідних умов для розгляду справи за тим сценарієм, який задовольняв тільки пані Кищак. У цей же час Г.Монастирецька наполегливо переконувала відповідачку Є.Міравчик, що вона контролює ситуацію і що вона одна беззаперечно виграє цю справу...
В одні "ворота"...
Як кажуть у народі: "Прапор вам у руки". Нав'язуватись не стиль "Правозахисту", хоча з нашого боку Єлизавету Міравчик відверто було попереджено, що при такому розкладі вона не має жодного шансу відстояти свої інтереси. Було пояснено і чому.
Як "Правозахистом" передбачалося, так і почали розгортатися подальші події. Тому і не дивно, що з першого дня справа розглядається однобічно та упереджено. Жодне з п'яти заявлених Єлизаветою Міравчик клопотань суддею не було задоволено.
У подальшому стало ще "веселіше". У березні 2003 року, коли в місті була епідемія грипу, Єлизавета Міравчик захворіла. Не дивлячись на те, що вона хвора і в суд надані необхідні документи, суддя Цицак, форсуючи процес, починає розглядати справу в її відсутність та ще й у позаробочий час. На зауваження юриста міськвиконкому, що вже не робоча година, суддя все одно ще одну годину проводить судове засідання. Єлизавета Міравчик ще не вийшла з лікарняного, а суддя у відсутність сторони вже починає судові дебати, які з успіхом, без наявності сторони, майже доводить до кінця. Що це, некомпетентність чи зацікавленість?
Ви спитаєте, де в цей час була адвокат Г.Монастирецька. Доречне запитання.
Вона, не подавши особисто жодної скарги на дії судді О. Цицака, пославшись на свою завантаженість в інших судах області, кидає свого клієнта у найвідповідальніший момент. При цьому вона радить їй звернутися за допомогою… до голови "Правозахисту", проти присутності якого на суді декілька місяців тому категорично заперечувала.
Шановна Ганна Василівна, скажіть, як розуміти ваші дії? Чи ви чогось злякались? Чи може ви не захотіли сваритися із суддею О.Цицак, коли у якого, з ваших слів, ви не програли жодної справи? А може, ви вже знали про написане рішення(?!) Чи, може, на вас, на такого сильного адвоката, хтось наважився тиснути? Дайте відповіді, я їх усі надрукую. Але більше за все здивувало ваше бажання неофіційно допомагати... Єлизаветі Міравчик. Це що у вас, така метода роботи з клієнтами по справах, які ви програєте?!
Нові докази
У березні 2003 року Єлизавета Міравчик звертається із заявою в обласну про-куратуру, в якій просить винести протест на фіктивне розпорядження Фонду комунального майна, підписане А.Синишиним, на підставі якого Г.Кищак незаконно отримала фіктивну оренду. Пояснюю, що згідно документів ФКМ під головуванням А.Синишина не мав права заключати договір оренди з Г.Кищак, так як це майно розміром 25 м. кв не належало ФКМ, а знаходилось на балансі ЖРЕРу №2 ТОВ "Підзамок". Усі докази знаходились в матеріалах справи, але суддя їх сліпо проігнорував. Але не проігнорувала прокуратура, яка саме з цих підстав знаходить можливим внести протест. Саме тому, звернувшись в прокуратуру, Єлизавета одночасно заявляє судді клопотання про призупинення розгляду справи до завершення розгляду її заяви в прокуратурі. Зрозуміло, що суд клопотання ігнорує. Згодом міська прокуратура вносить протест. Ужгородська міська Рада задовольняє його, але суд це не цікавить, О. Цицак про це навіть чути не хоче.
На календарі 21 квітня. Саме в цей день і саме на цьому етапі суддя О.Цицак, після того як у "підпілля" пішла адвокат Г.Монастирецька, за дорученням Єлизавети Міравчик допускає до справи мене як її представника, але в ознайомленні з матеріалами справи відмовляє, чим ще раз грубо порушує право учасника судового процесу. За упередженість судді О.Цицаку один за одним заявляються відводи. На грубі процесуальні порушення, допущені ним, на ім'я голів Ужгородського суду В.Андрійцьо та Закарпатського апеляційного суду Стрижака подаються скарги. Відповідей немає і понині. Реакція - нульова.
22 квітня ім'ям України винесено рішення, яким договір оренди вчителя малювання визнається недійсним. Зустрічну позовну заяву вчителя малювання суд відхиляє, мотивуючи тим, що збігли строки оскарження, які в дійсності не були пропущені, на що окремо було зауважено в постанові Вищого господарського суду України, про який ми писали вище. Після цього так і напрошується питання: хто вище, ужгородські суди чи Київ?!
Цитую окремі суддівські тези: "... а тому суд відмовляє їй в позові, у зв'язку з закінченням строку позовної давності, не зважаючи на часткову обґрунтованість її позову. На підставі наведеного... керуючись статями 26, 28, 176, 2, 5, 9, 11,12,13,18,19,23 Закону України про оренду рішив первісний позов Кищак задовільнити повністю, Міравчик повністю відмовити". Цікаво, хто писав це рішення, в якому домінують статті Господарського суду? Ви, пане О.Цицак, чи якийсь дух з Господарського суду?
Шановні читачі, ви розумієте, що цим хотів сказати суддя? У матеріалах справи та в самому протоколі судового засідання відсутні будь-які відомості про суттєві докази стосовно виконання умов оренди пані Г.Кищак. Він виносить рішення, посилаючись на закон України "Про оренду...". Але вимог статей цього закону не читав, бо інакше не писав би таке.
Я вирішив переглянути статті Закону України "Про оренду державного та комунального майна", на які посилається суддя О.Цицак у своєму рішенні про визнання договору оренди Єлизавети Юріївни недійсним .
Зокрема, ст.2 Оренда, ст. 5 Орендодавці. Однак при цьому суддя обходить ст. 6 Орендарі. Чому? Бо невигідно Г.Кищак - В.Тисянчину. Ст. 9 Порядок укладення договору оренди. Ст.11 Оцінка об'єкта оренди. Однак забуває вказати про ст.10 Істотні умови оренди, з яких Г.Кищак не виконала жодного пункту! Ст.12 Момент укладання договору. Ст. 13 Передача об'єкта оренди. Ст.18 Основні обов'язки орендаря, але забуває ст.17 про термін договору оренди. Ст. 19 Орендна плата. Ст. 23 Право власності орендаря. Ст. 26 Припинення договору оренди. Ст.28 Захист прав орендаря на орендоване майно. А статті 176, на яку посилається О.Цицак, взагалі не існує. Звідки він її взяв - невідомо.
Вивчення цих перерахованих статей та їхнє хаотичне використання суддею О.Цицаком наштовхнуло на думку, що він узагалі їх не читав, що нібито це рішення за нього взагалі писав хтось інший. Адже якби суддя під час судових засідань проводив розгляд справи за цими статтями, то мав би вивчити усі надані сторонами документи стосовно виконання умов оренди. А цього не було зроблено. Чому? Причина в тому, що за цими документами Єлизавета Міравчик була належним орендарем. Регулярно сплачувала орендну плату, проводила ремонт тощо. А приватний підприємець Г.Кищак навіть не платила за оренду, а про інше писати соромно, доказом є 16 тонн сміття.
Якби О.Цицак в очі бачив Закон України "Про оренду...", то нізащо не посилався б на неіснуючу ст.176. Адже в зазначеному Законі усього 30 статей, що не запам'ятати дуже важко, якщо, зрозуміло, ти суддя, а не пересічний громадянин з вулиці. От так і народилися рішення, в яких висновки суду не відповідають реальним обставинам справи та самому судовому процесу і не мають навіть права на існування. Але у нас можливе все, тим паче коли позивач по справі - дружина судді.
"Підпільний" адвокат
На цьому судова клоунада не завер-шилася. В день винесення рішення подається заява про ознайомлення з протоколом судового засідання. Згідно з Цивільно- процесуальним кодексом, на його виготовлення відводиться 3 дні. Але ця вимога закону не для Ужгородського суду. Протокол нам надали тільки 20 травня, тобто майже через місяць.
На нього адвокатом Г. Монастирецькою, яка офіційно залишила справу, а "підпільно" залишилася нібито при ній, готуються зауваження. Мене запевняють, що це буде зроблено на найвищому рівні. Однак згодом, в день їх подання, коли я ознайомився з ними, як і з підготовленою адвокатом апеляційною скаргою, то мені все стало ще більш зрозумілим... На мою думку, апеляційна скарга взагалі була ніяка... Однак мене запевнили, що до неї буде зроблено головний додаток, який спливе перед самою апеляцією. Спливе так спливе. Не сперечатись же з адвокатом, який, як кажуть, на апеляціях не одного вовка з'їв.
Не бажаю якимось чином зачепити честь, гідність та ділову репутацію пані Г.Монастирецької, але коли в суді в першій половині червня розглядалися зауваження на протокол судового засідання, то в залі з боку судді, представників Ужгородського міськвиконкому та Управління майнової політики міста доносився тихий регіт. Хоча нічого смішного в тому не було. Поясню читачам, зауваження на протокол судового засідання, які підготувала адвокат пані Г.Монастирецька, не містили згадки про жодне процесуальне порушення, про які ми писали вище і які, з цілком зрозумілих для судді причин, не увійшли до протоколу судового засідання, але збереглися на магнітному носії, адже процес документувався технічними засобами. А це чисельні не задоволені клопотання про витребування та вивчення суттєвих доказів, проведення засідань та самих дебатів у неробочий час і у відсутність сторони, проти чого категорично заперечили присутні юристи міськвиконкому тощо. І це, зрозуміло, не увійшло в протокол. Зауваження ж Г.Монастирецької стосувалися тільки несуттєвої говорильні.
З моменту виготовлення Г.Монастирецькою зауважень на протокол судового засідання у мене відразу ж постало багато питань. Чому такий досвідчений адвокат, як Г.Монастирецька, яка офіційно в "тіні", готує такі слабкі, беззубі заперечення, адже їй ніхто не заважав і тим паче вона нічим не ризикувала, бо для всіх вона була осторонь? Може, ви поясните свою позицію по цій справі, пані адвокат, щоб вона була усім зрозуміла? Бо я вас, відверто кажучи, не розумію.
Ще більше постало питань з подачею апеляції. Як і слід було вже очікувати, сильного додатка до неї, який би вщент розгромив рішення суду першої інстанції, я так і не побачив. Апеляція, підготовлена адвокатом Г.Монастирецькою, та додаток до неї не містили жодного прикладу конкретного порушення конституційних та процесуальних прав Єлизавети Міравчик, про які я писав вище і які в наявності як доказ в матеріалах самої справи. Навмисні порушення почались від недопуску до участі в процесі мене, як голови "Правозахисту", і завершуючи самими дебатами, де цілий букет все тих самих процессуальних порушень. Як я нарахував, суддя О.Цицак порушив не менше 50 (!) cтатей ЦПК України, не кажучи вже про вимоги Конституції та інших Законів.
Апеляцію було призначено на початок вересня. На цей час адвокат Г.Монастирецька несподівано вирішує вийти з "тіні" і вже за дорученням Єлизавети Міравчик з'являється на судовому засіданні Апеляційного суду. Мене, відверто кажучи, до кісток зворушила ваша щира адвокатська турбота.
Тому, мабуть, і не є дивним, що деякі судді, іноді читаючи адвокатські апеляції, щиро обуруються їхнім змістом. Адже справа за матеріалами виграшна. А за апеляцією адвоката та його позицією в суді виходить програшна. А чому? Відповідь потрібно шукати в тому, що деякі адвокати просто не бажають сваритися із суддями першої інстанції. Або взагалі продають свого клієнта протилежній стороні процесу. А тому і пишуть слабенькі апеляції, в яких одна водичка і жодного порушення судового процесу з боку судді. Ось так і вводять в оману клієнтів. Однак повернемося до нашої справи.
Відбувається апеляційний суд. Він порушень не вбачає, задоволений протест прокуратури та скасоване розпорядження ігнорує, виносить рішення, в якому взагалі відсутня мотивувальна частина. Цікаво, хто ж писав його цього разу? Знову той же самий дух?
Після суду на сходах, при свідках, я відверто висловив адвокату Г.Монастирецькій все, що я думаю про неї та її "роль" у цьому судовому процесі.
Усі чотири суди, які майже на моїх очах відбулися в Закарпатському господарському і Ужгородському міському та Апеляційному судах у період з 2001 по 2003 роки, проходили з порушенням норм, передбачених законом. Уci вони є доказом явної залежності суддів та адвокатів від обставин справи, пов'язаних з "діяльністю" колеги - судді господарського суду В. Тисянчина.
"33 папуги"
У жовтні 2003 p. на рішення Ужгородсь-кого міського суду та на рішення Закарпатського апеляційного суду вчителем малювання подано до Верховного суду України касаційну скаргу. Таку ж касаційну скаргу подала і Ужгородська міськрада. Усі вони сподіваються: правда, на втіху батькам та на радість дітям, переможе.
До речі, нещодавно, після передачі телепрограми "Об'єктив", в якій було показано сюжет про судові поневіряння Єлизавети Міравчик, суддя О.Цицак заявив, що вчителька пропустила 16 судових засідань. Дивна арифметика у вас, пане суддя, адже згідно матеріалів справи та протоколу судового засідання їх усього було 11. Із них вчитель не була тільки на двох засіданнях. Чи у вас це все в м. кв., чи м.куб? Дякую, що рахували не папугами, бо так було б ще більше.
Адвокатська "етика"
І наостанок. Усі люди мають відповідати за свої вчинки - як добрі, так і погані. Під час зазначеної судової епопеї народилася ідея написати матеріал "Як захистити себе... від недобросовісного адвоката". Питання дійсно складне, і те, що "витворяють" деякі адвокати, просто шокує. Про це ми будемо писати, адже люди мають знати, як захищати себе і що саме вони мають знати. Це тема наших найближчих публікацій, підготовлених на матеріалах чисельних скарг у "Правозахист" саме на дії деяких недобросовісних адвокатів.
Адвокату Ганні Василівні Монастирецькій зі сторінки газети я хочу сказати, що вона, "захищаючи" свого клієнта, грубо порушила вимоги
1. Ст.ст. 7, 15 Закону України "Про адвокатуру", які вимагають якісного здійснення представництва клієнта, захисту його прав та інтересів, ужиття всіх можливих, передбачених законом, заходів для задоволення його вимог. Адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої він прийняв доручення.
Мова про присягу адвоката України вже якось не йде. Хоча вважаю доречним нагадати її... "… торжественно клянусь в своей профессиональной деятельности строго придерживаться законодательства Украины, международных актов про права и свободы человека, правил адвокатской этики, с высокой гражданской ответственностью выполнять возложенные на меня обязанности, быть всегда справедливым и принципиальным, честным и внимательным к людям… Всегда беречь чистоту звания адвоката, быть верным Присяге".
2. Ст. ст. 5, 6, 7,10,11,12,20,21,31,32, 51,53,54,58,63 Правил адвокатської етики.
Я навмисно нагадав вам це, пані адвокат Г.Монастирецька, адже в найближчих номерах я доведу до читачів багато чого цікавого про вашу адвокатську діяльність, про методи роботи з клієнтами та опонентами.
З усього цього можна зробити висновок, що вчителька малювання Єлизавета Міравчик опинилася в ситуації, коли з нею у суді просто розправились. Де-юре вона була повністю права і без жодного сумніву мала б перемогти в цій справі. А де-факто отримала удар у спину та ще й звинувачення, що вона злісно зневажає суд. Мова про чисельні порушення конституційних прав та чисельних законів, які гарантують об'єктивний та неупереджений розгляд справи, захист її інтересів судом вже не йде. Як такої змагальності та рівних можливостей, які передбачає Цивільно-процесуальний кодекс, не було. Судова гра йшла тільки в одні ворота. Фінал відомий. Причина зрозуміла. Суддя О.Цицак, зневажаючи присягу, порушив більше як 70 (!!!) статей різних законів лобіюючи інтереси дружини свого колеги. Чи це так, пане суддя?Чи це не забагато, як для однієї справи та для одного судді, який за законом несе відповідальність? Захист, в особі адвоката Г.Монастирецької, зайняв далеко не активну позицію. Воно є зрозумілим, не у кожного адвоката вистачить хоробрості виступити проти порушень двох суддів і навіть подати на них в дисциплінарну комісію. Як буде далі - покаже час. Ми ж не маємо наміру просто так подарувати справу, яка за усіма законами та обставинами була для Єлизавети Міравчик виграшною.
P.S. У грудні 2003 року Прокуратура міста Ужгорода в інтересах держави в особі Управління майнової політики міста увійшла з позовною заявою в Закарпатський господарський суд, в якій просить визнати недійсним договір оренди між приватним підприємцем п. Г.Кищак та Управлінням майнової політики міста, укладений на приміщення по вул. Волошина, 15/5. Як нам відомо, розгляд справи затягнувся... але сподіваємося, що не надовго. Про результати розгляду справи, яку ми взяли на контроль, повідомимо в найближчих номерах.
Сподіваємося, що врешті-решт ми почуємо відповідь на риторичне запитання: що більше потрібно нашому місту? Творчі майстерні для дітей, які будуть пестити вічне, чи складські приміщення під тару та загрозливо зростаюча підліткова злочинність. Думку ще одного суду ми з нетерпінням чекаємо як і думку наших читачів
Михайло Темнов, голова ЗОО ВГО "Правозахист".