- Ей, мужик! Ти куди намилився? Куди буци пердолиш, питаю?!!
- Та в нього ето…як його…гіперфригідність, чи шо.
- Бля, мені по хую мороз! Чого це він на мою територію запхався??? Мужик, до тебе товдичу, глухонімий чи шо?
- Не лізь до нього, не бачиш, він не в собі.
- Кажу: мені похуй, хай хоч десять раз він буде не в собі. Провалюй звідси, кажу!
- Сцуко! Та він наче неживий, глянь на нього!!! Бля, це ж натуральний зомбі!
- Гнійник він навозний, а не зомбі! Бля, а в натурі, ти маєш рацію. Ходім, подивимось шо воно до чого?
- Йди в дупу! Валити звідси треба на хрін, шо не второпаєш?
- Нє, бля, це моя територія, і валити звідси я нікуди не збираюсь. Я хочу запердолити цього чмиря якомога далі, і шоб він сюди й дорогу забув.
- Не гони, він підозрілий тип. Може, він хворий чи ше шось.
- Похуй. Хай ****ує лікуватись.
- Охрініти, глянь, шо то в нього з рота стирчить??? Чортівня якась, я звалюю звідси. Знайдемо інше місце для бухла, а краще взагалі валити, стрьомно тут якось. Мене аж нудить.
- Ні*** тут не стрьомно, ми перші знайшли це місце, і я наміряний спровадити цей шмат м’яса нахуй звідси.
- Ні, ти як хочеш, а я валю. Глянь, він йде сюди. Мать моя цілка, та в нього ж обличчя немає! Ніхріна! Нічого подібного не бачив! Зматуємо, Сєрий!
- Стривай, потрібно речі зібрати, не підемо ж ми так.
- Які на хрін речі?! Ти шо, так досі й не второпав, шо тут пахне могильною плитою? Кажу, забиратись треба звідси.!
______________________________________
- Хлам, постривай, здається, він вже за нами не йде. Шо воно таке взагалі було? Я ще такого в житті не бачив. Маячня якась. Може це розіграш чи прикол? Як думаєш?
- Може й прикол. Але тоді ми потрапили в пекло и з нами вирішили погратись у схованки, і отой дядя з видертим обличчям майже нас знайшов. І радій, шо твоя дупа поки що з тобою.
- Облиш у спокої мою дупу. Тут не до жартів.
- Та мені теж не до приколів, це ж твоя ідея.
- Годі. Треба шукати дорогу до траси. Ми прийшли з іншого боку лісу, а цієї місцевості я не знаю. Слухай, а може на хрін того крюгера, завалимось тут і будемо бухати до світанку, а потім диви ще й просвітлення нагряне, дорогу знайдемо.
- Ти шо зовсім мозгами торкнувся??? Ти бачив ту істоту, може він маніяк який довбонутий та голодний! Трясця твоїй матері, ввечері ж чуваки повинні підтягнутись. Потрібно якось їх попередити!
- Бля, тут навіть зв'язок не ловить. Шо будемо робити?
- Не знаю. Але те, шо тут неможна залишатися ні на хвилину, це я знаю як свій власний член.
- Ахуєть, ну й жопа. Ладно, згрібай свої яйця до купи і ходімо шукати вихід з цієї грьобаної діри.
- Сєрий, ти чув це?
- Шо, нахуй, я мав почути?
- Гілки тріщать, наче йде хтось.
- Може грибники якісь, чи заблукав мо’ хто, чи мо’ такі придурки тіпа нас з тобою.
- Сам придурок. Слухай, слухай, кроки все ближче.
- Та чую, не глухий. Піди подивись хто воно там такий.
- Їбанутий чи шо??! Сам іди й дивись!
- Суко! Глянь-но, Хлам, це якась тьола. Реально чікса.
- А шо вона тут робить?
- А от ми зараз підійдемо й запитаємо. Ти гля, білявка. Тіки от шось у неї з обличчям…
- Шо, шо??? Шо в неї з обличчям?!! Чого ти наче гівна з параші наївся, мовчиш?
- Хлам, тут шось реально не те. Ти був правий, зйобуємось звідси! Негайно!
- Трясця, оце так гульнули! Тут шо всі такі?
- Досить тріпатись, уматуємо!
________________________________________
- Жопа повна. Сєрий, ну шо за ***ня така? Я хочу додому! Мене нудить і в мене болить живіт.
- Може в тебе критичні дні? Чи може ти вагітний, а?
- Бля, мені не до приколів. Я серйозно, скоро кінцівки двину. Давай шось пожремо чи шо?
- Ну, діставай, шо там у нас є. Я теж зголоднів. Скоро зтемніє, а ми досі не знайшли дороги.
- Шось мені срати хочеться від цієї думки. Сєрий, ти ж розумієш, шо неможна тут залишатись на ніч?
- Та розумію! Але нічого не можу вдіяти. Може потрібно вернутись назад, там дорогу легше буде знайти.
- Ти кумекаєш шо кажеш?! Ти бачив тих уродів?
- Так, але не факт, що вони там залишились. Ти ж сам бачив – вони пересувались, а значить кудись направлялись.
- Ага, а може якраз до нас вони й направлялись, і зараз йдуть по нашим слідам.
- Значить потрібно змінити ракурс.
- А тоді ми взагалі геть заблукаємо в цій жопі.
- Тоді пропонуй ти якісь варіанти!!! Я тобі шо тут, Шерлок Холмс?!
- Нє, бля, доктор Ватсон.
- Тоді йдемо прямо і не ****и.
- А як же хавка?
- Ти ж боявся обісратись! Яка нахуй хавка??!!! Нам потрібно якомого швидше звідси вибратись. Тож підіймай свої граблі й по****ували.
__________________________________
- «И снится нам ни рокот космодрома, ни эта ледяная синева. А снится нам трава, трава у дома, зеленая, зеленая трава…».
- Хлам, в тебе шо дах поїхав? Чи гівно в чайник бахнуло? Шо це тебе на співи потягнуло?
- Заткнись, я музон слухаю.
- Де ти таку парашу взяв?
- Сам ти параша. Це між іншим музика моєї молодості.
- Гм, добре ж ти зберігся, Хлам, я тобі скажу.
- Це принаймні краще за те, шо слухає твоя крейзонута тьола.
- Чувак, шо ти маєш проти моєї тьоли?!
- Та нічого, просто вона в тебе якась пришелепкувата трохи.
- Не трохи, а зовсім. Так вона така, і шо з того? Слухай, а чого це ти завів базар за мою Марусю? Чи ти на неї *** поклав?
- Здалася мені твоя ненормальна. Шо мені тьолок мало пристойних, чи шо?
- Ага, твої рожеві блондинки? Та їбав я їх усіх. Дурепи безмозглі.
- Зате твоя розумна. Та в неї зовсім дах знесло нахуй. Під відьму канає.
- Облиш її у спокої. Вона хоть дівка і з причудами, зате ніде таких більше немає. Ти знаєш, чому вона такою стала?
- Не знаю, а шо таке трапилось? Її на дурку відправили чи шо?
- Та ні. Просто в неї батьки загинули, коли їй було 13 років, потім вона жила з братом. А братела реальний наркоша. Вобщем, ширявся він не жарт. І Машку підсадив. Та вона дівка недурна, зіскочила. Брата теж хотіла витягти. У них там із-за того проблеми були величезні. Він її бив дуже, ну вона й пішла. Жила деякий час у подруги, а потім браток прийшов, вималював шоб та тіпа вернулась, самотньо йому, суїцидом погрожував, ну та й пожаліла. А в нього оказується зовсім дах зірвало. Короче, дівки йому не вистачало, от він і звівся по повній, а яка тьолка дасть такому придурку. Ну, Машка як тіки вернулась, він її і того…ну зґвалтував, короче.
- Ніхріна собі! Слухай, а чого ти раніше нічого не розповідав про неї?
- Та шо там розповідати. Я ж не баба базарна якась. Ну, слухай далі. У неї потім нервовий зрив був, ну тіпа якесь захворювання з психікою пов’язане. В лікарню лягати вона відмовилась, я б теж на її місці так зробив, там тільки доб’ють. Їй трохи краще стало, вона пішла працювати на пекарні, а потім познайомилась з якимось монахами, вобщем тіпа сектанти якісь, ну і затягли її до себе. І не дивно, вона ще від попереднього потрясіння не оговталась, психіка ще слабкою була, а тут і зцілення душі, свобода думок, приборкання бажань, новий світовий лад та інша поїбень. Але як потім виявилось, то ніякі вони не монахи, а реальні ****юки. Вони там у себе краль турецьким ханам готували, суки. Машка відтіль ледь ноги внесла. І знову повна жопа. Короче, ніякої надії на нормальне життя. А тут, бля, ці придурки з суїцидальною, мать їх, філософією. Начиталася та надивилася всякої хрені, ну й вирішила взяти смерть за косу. А воно, бля, смерть виявилася лисою, бритою, сука, наголо. Ледь врятували, ще трохи і амба була б.
- Шо, руки на себе наклала???
- А ти як думаєш? Після всього й не таке придумаєш. Вона тоді в гуртожитку кантувалась, це її й врятувало – сусідка шось там забула і повернулась, глядь, а там Машка лежить на ліжку з перерізаними венами, посиніла вже вся і повне ліжко крові. Сусідка ледь не опритомніла від побаченого. Потім два тижні у лікарні, і знову нове життя. Почала всерйоз займатись езотерикою, вивчати всякі там магічні прибамбаси – нумерологія, фізіономіка, хіромантія, астрологія, ну вобщем всяку таку хрень, я в цьому нічого не тямлю. Короче, це в неї щось на кшталт ефекту аддикції, чи як його там, коли людина пристраститься до якогось явища для того, щоб не сприймати реальний світ насправді. Ось так. А ти ще дивуєшся чого вона така дивакувата.
- Та-а-к…це тобі не жарти.
- А ти думав! Лади, чувак, давай заб’ємо на цей базар, хоча це добре, що ти згадав про Маху. Я вже давно про неї ні з ким не розмовляв. Проте вона гарна дівчина.
- Та я ж не проти, просто вона не така як інші, і це лякає.
- А я тобі шо кажу, шо вона унікальна. А мене це навпаки, приваблює.
- Слухай, ти тіки не ображайся, але я думав, шо вона в тебе сатанистка, чи тіпа блекерша якась там. Ну, вона вся з себе така таємнича, ніколи ні з ким не спілкується. Ти навіть її ніколи на наші тусовки не береш.
- Та вона й не хоче. В неї там якісь свої друзі, теж дивакуваті. Але вона не сатанистка, просто дивна і все. Я ж поки ще живий, значить все окей.
- Поки що.
- Не зрозумів?
- Я кажу, поки що ти живий. Якщо ми негайно не виберемося з цього клятого місця, то ймовірність того, що ти залишишся живим зійдеться нанівець.
- Знаєш шо, помовчи. Раджу наглядати за своєю дупою.
- І членом також.
________________________________
- Хлам, як думаєш, скільки ми тут ще пропаримось?
- Думаю, недовго, у будь-якому разі.
- Ти десь бачиш дорогу?
- Ні. Просто в нас два варіанти, і кожен з них зводиться до того, шо ми тут ходитимемо недовго. Перший – ми на кінець знайдемо цю кляту дорогу и виберемося звідси. І другий – я думаю, ти здогадуєшся.
- Краще б я був дебілом.
- Не переживай, в тебе ще буде нагода ним стати.
- Дуже, ****ь, смішно.
- Тихо!
- Не затикай мені рота!
- Тихо, я кажу! Краще послухай!
- Ну шо таке знову? Ти мене лякаєш.
- Чуєш музон?
- Який ще нахєр музон?
- Панихіда якась, чи шось в цьому роді.
- Ага. Може Брайан Ворнер приїхав з оркестром давати соло-концерти серед волинських лісів?
- Облиш Менсона у спокої. Краще прислухайся. Реально церковна панихіда.
- Може й нам поспівати, як думаєш? Може, пощастить, і Бог пробаче нам половину гріхів, а може, якщо гарно заспіваємо, той всі.
- Перестань хизуватись. Я не прикалуюсь. Може тут поблизу якесь село?
- І люди вирішили на ніч відмолити гріхи, щоби вночі творити нові.
- Ахуєть, ну ти й придурок. Це ж можливо наш шанс. Потрібно вслухатись звідки йдуть звуки.
- А ти плеєр вимкнув? Може вони відтіль?
- Дебіл, краще помовчи.
- ***ня якась. Досить тут стовбичити.
- Стривай. Ти що, нічого не чуєш?
- Я зараз почую хрускіт твоїх щелеп, якщо не припиниш цей цирк.
- Все, припинилось. Дивно так.
- Хлам, по-моєму ти ще дивакуватіший за мою Маруську.
- Зашибись, оце так містечко. Й понесло ж нас сюди. Вже темніє. Як думаєш, пацани вже приїхали?
- Не знаю. Може вже й приїхали, а може й ні. Це вже немає ніякого значення. Потрібно поспішати.
___________________________________
- Потрібно було намети забрати. На рюкзаках не дуже поспиш.
- Ти що зібрався тут ночувати???
- А ти думаєш в нас є вибір?
- Я тут не залишусь, це точно.
- Ну й ****уй.
- Я подивлюсь як ти тут будеш баюнькати. Дивись, не познайомся раптом тут з якою-небудь блондиночкою, тіпа тою, шо ми недавно мали нагоду бачити.
- Добре, заспокойся. Харе гівно гнати. Ходімо краще, поки ще шось видно. Краще розкажи шось.
- Наприклад?
- Ну, не знаю. Я ж тобі про Машку розповів, тепер твоя черга.
- Розповідати про своїх «рожевих блондинок»? Думаю, це буде тобі не цікаво.
- Ну хоч про своє відрядження до Харкова?
- Та шо там розповідати, нічого особливого.
- Ну як? Тебе ж так довго не було, ми вже з чуваками думали, шо ти там женився. Ггггг…. Оце так прикол би був, а? я би, мабуть, одразу поставив би тобі свічку за упокій.
- Йди до дупи, який на хрін женився. Просто один чел запропонував попрацювати на одного лоха, ну тіпа прикинутись овечкою, а потім кинути лопуха. Вобщем, дєло провалилось, а нас ледь не пов’язали. Там ще фішка з документами була, ну то довга історія, та й нецікаво то.
- А ти не думав махнути кудись, ну там в Польщу чи Молдову?
- А для чого? Відпочивати – бабла нема, працювати – там таких як я й без мене вистачає.
- А в тебе є якась мрія?
- Авжеж – викладати.
- Викладати??? *** на тарілку?
- Придурок. В інституті викладати, ну хоч би фізику чи математику.
- А ти шо, під Піфагора косиш?
- Чому під Піфагора? Він був містиком, а мене ці речі не цікавлять, це більше до твоєї дівчини.
- А в дитсадочку вихователем не хоч?
- А шо ти маєш проти викладання в інституті?
- В тебе для цього чайник надто дірявий.
- А я й не кажу, шо я здатний на це. Просто ти в мене спитав про мрію, от я й відповів. А в тебе вона є?
- Хто, мрія? Ага, помацати Памелу Андерсон за груди.
- А ще вкоротити член Тому Крузу? Я серйозно питаю.
- Хлам, відчепись.
- І все таки?
- Більш за все я хочу, шоб ти від’їбався від мене.
- Це не мрія, це бажання.
- Так, поки що бажання, яке от-от може перетворитися на мрію.
- Ну добре, не хочеш – не кажи.
- Взагалі-то я хотів стати океанологом.
- Океанологом??? Невже?
- Так, уявляєш, в мене в дитинстві був громаднючий акваріум. Там плавали різні рибки, а тато за ними наглядав. У нас ще були великі піраньї, але вони жили окремо, а колись вони всіх наших рибок захавали, уявляєш, суки, місиво кроваве влаштували. Я тоді довго від акваріума відійти не міг, тато мене ледь не вбив. А мені ж завжди було цікаво чому ті рибки живуть окремо від інших, і хотів їх «помирити» чи шо. Ну і пересипав їх до решти. А вони виявились ворогами. Батько тоді, я думав, сказиться взагалі, цілий день поров мене ремінякою, дупа цілий місяць щемила.
- Після такого я б не то шо океанологом, аквалангістом не захотів би бути.
- А в мене все навпаки. Мій біль перетворився в мрію.
-
_____________________________________
- Сєрий, поглянь, ці сволочі переслідують нас.
- Ти теж бачив ту бабцю з обдертим чолом?
- Так. А ти помітив її очі?
- В неї їх не було.
- Так, ти теж це помітив??? Ця бабця була без очей! Але вона всміхалася! Як думаєш, вона нам всміхалася?
- Не знаю. Надто темно, я вже не впевнений, шо я взагалі шось бачив.
- Ні, ти це бачив!!! Бо я теж це бачив. Мать твою, вона стояла прямо у нас перед очима!!! А сморід який! Свиняче лайно так не штиняє. Охрініти можна, ваще!
- Курва, в рот мене чих-пих. Шо будемо робити?
- Яйця чухати, бля! Втім, шо ми й робимо останні кілька годин.
- Нє, Хлам, так не піде. Якщо нам ще раз зустрінеться подібна тварюка, я виверну назовні свої нутрощі, і тоді мені точно буде каюк.
- Не сци, Сєрий, шось придумаємо. Принаймні ми ще живі. І це вже добре.
- А мене як раз саме це дуже насторожує.
- Шо ти таке верзеш, зовсім голуб’ятник протік?
- Та, бля, мене це вже все бісе! Я почуваюсь огидним шматком лайна, що ніяк не вилізе з дупи. Мене ці придурки вже довели. Якого біса вони тут роблять? Це шо розіграш якийсь. Де ми взагалі знаходимось? Це що Чорнобильська зона? Чи лабораторія для мутантів?
- До біса все. В тебе є щось закурити?
- Стоп!!! Закурити? Закурити…закурити…закурити… закурити, кажеш?
- Ти з дуба йобнувся, Сєрий? Чого заладив?
- Ти брав з собою траву?
- Ну брав.
- А ну тепер згадай, шо то за трава була?
- Та звичайна трава, для підняття настрою, на основі галюциногенів. А шо таке?
- Ну ти, Хлам, сука! Сама натуральна сука!
- Ей, базар фільтруй, дружище! Чого це тобі моя трава не сподобалась? Ти наче задоволений був, коли ми з тобою курили, аж доки той покидьок не з’явився, шо на твою територію…ло…мив…ся… Стоп. Ти ж не думаєш, шо вся ця байда із-за тієї травки? Вона ж викликає тільки позитивні глюки. Ну… хіба шо…
- Ну кажи, шо «хіба шо»???
- Хіба шо якщо її змішати з етиловим спиртом. Але ж ми не пили ніякого спирту… Чи пили?... А тепер, Сєрий, сука ти!!! Бо саме ти запропонував те грьобане пойло. Де хоч його взяв?
- Та в чувака одного. Він на цій бражці добряче заробляє, і як на мене непогане палюче. Одразу ж вставляє.
- От нас і вставило. По повній!!! ****ь, шоб мене педики в зад ранили! Так пересрати не кожному пощастить! Все, я подаюся вчителювати!
- Ну а я тоді йду акулам в жопу заглядати.
- Оце так вік-енд, трясця твоїй матері! Слухай, це ж нас там пацани вже по повній шукають, ми ж намети залишили! Потрібно дорогу назад шукати.
- Так. А ще думаю, шо не треба нам про все це розповідати. Краще нехай думають, шо ми по гриби пішли.
- По гриби пішли, й ні*** не знайшли.
- Отака ***ня, дітки, в лісі. Тіки я одного не второпаю…
- Мовчи і не ****и! Ходімо вже.
- І все таки… чому галюцинації у нас були однаковими?... Чуєш мене? Хлам, ти де?