Савана ожила. Людина б написала про весняні промінці, про теплу землю, про гостру травичку. А Цяця написала про запахи і метушню комах. Вона ходила туди сюди і запам’ятовувала, чим пахне отой камінь, що геть поріс мохом, і оті хмари, що несуть дощі. Але ніщо не пахло так, як пах Дев.
Тривожно піднявши голову до неба, Цяця ледь не наступила на колону мурах-фуражирів, що густим ланцюжком тягли якісь грудочки. Грудочки смачно пахли. І Цяця сказала:
- Тп-р-р-р! Що це ви несете?
- Левиця!Левиця!Левиця! Виця! Ця! Ця!– швидко зашурхотіли мурахи по ланцюжку, останньому вже дійшло слово: митниця!
- Митниця?
- Митниця-митниця! Що це так смачно пахне? – запитала Цяця у перших комах.
- О! Це дуже сумна історія! - почали першопрохідці.
- Таки так! Таки да! - підхопили інші фуражири і зацокали, і затрясли вусиками-пейсами.
- Р-Р-Р!
- Це макадамія, мем! Такий горіх! Напевно на честь якогось Адама названий. Той Адам напевно не любив собак! - почали розповідати всі комахи разом.
- Не тор-р-рохтіть! – левиця вчепилась пазурами в землю, - Говори ти!
- Ми знайшли дерево, мем! - чітко відповів,визначений Цяцею мурах, - Навколо валялось повно диких собак і розгризених горіхів, мем! Ми забрали собі горіхів, мем! Ми несемо їх до себе, для власного ужитку, тут не більше 32 грамів. Все згідно закону савани про переміщення вантажів. Мем?
- А до чого тут собаки?- спантеличено перепитала Цяця.
- А собакам горіхів не можна, так і Макадам казав: «не їжте горіхів, бо буде вам лихо!»
- Дайте спробувати горішок!
- Мем! Дерево неподалік, за три акації і п’ять баобабів, за норою павучихи, яка напередодні загризла чергового коханця.
- Тільки обережно з псами, - діловито мовив старший мурах і скомандував, - Шикуйсь!
Цяця спостерігала за експедицією і думала чи сподобається Девові та макадамія. Наївна тваринка і гадки не мала, що чарівникам ніякі горішки не новина, що чарівники можуть здобути будь-які горішки, набагато важче викликати бажання самостійно принести всі горішки світу. А Цяця вже пішла на пошуки.