Галина була самою щасливою у світі. Вона по любові вийшла заміж. Чоловік – Михайло, працював комбайнером на шахті. Невдовзі в них народився синочок, якого на честь батька Михайла, назвали – Данилко. Від своїх батьків, подружжя жило окремо. Напевно так і повинно бути. Галина відчувала себе справжньою господинею. Жили вони мирно, їх частенько можна було бачити разом. Обов’язки не ділились, в усьому відчувалось розуміння та повна гармонія. Коли Данилку виповнилось два рочки, Галина відчула, що вона вагітна. Не знала як повідомити про це чоловіка, але дарма. Від несподіваної новини в нього перехопило подих. Взявши дружину на руки, він кружляв її доти, поки сам не втомився. Поцілував Галину і синочка, у піднесеному настрої вирушив на роботу. Лице Галини розчервонілося і пашіло від поцілунків. Поклавши Данилка у ліжко, вирішила і сама лягти спати. Михайло наказав берегти себе і майбутню дитину.
За вікном стояла ніч. Данилко вже спав. На устах у нього періодично з’являлась посмішка. Складалось враження, що і він був радий чудовій новині. Галина міцно заснула, але спати довелось не довго. Вона пробудилась від несподіваного стуку у вікно. На підвіконні сиділа і дзьобом у скло била страшна, чорна ворона. Галина схопила рушник і намагалась зігнати непрохану гостю, але вона злітала і незабаром, знов поверталась. Галина не знала, що їй робити, птаха не підкорялась. Серце Галини прискорено забилось, тіло залихоманило. Вона лягла у ліжко, вкрилась теплою ковдрою, але заснути так і не вдалось. В голові роїлись погані думки. «Щось сталось на шахті»- подумала вона. Галина опустилась на коліна і стала ревно молитись. Ця ніч, виявилась самою довгою в її житті.
Нарешті наступив ранок. Данилко солодко посапував. Готуючи на кухні сніданок, Галина чекала на повернення чоловіка з роботи. Коли, у двері задзвонили. Вона стрімголов побігла відчиняти. На порозі стояли друзі Михайла, вони тримали на руках його одяг. Галина мало незомліла. Хлопці підхопили її, почали заспокоювати, переконувати в те, що Михайло живий, але травмований. Чоловік знаходився в операційній частині. Галина зібрала «в кулак» всю свою волю. Тепер нарешті вона зрозуміла, що таїв в собі візит страшної, чорної ворони.
Двері операційної відчинились, вийшов лікар. Микола Сергійович, так його звали, розповів, що операція пройшла успішно. Михайло народився в сорочці, так говорять у тих випадках, коли безнадійний хворий залишається жити.
Через декілька хвилин, санітари вже везли Михайла в палату. Він лежав білий як полотно. Галина сіла поряд, ледь доторкнувшись його руки. Коли, непомітно почали здригатись повіки. Михайло прокидався від наркозу. Він щось хотів сказати, але язик не слухався, і він тільки зміг ледь стиснути Галинину руку.
День за днем минав час. Турботливе ставлення медперсоналу, опіка рідних та близьких, прискорила одужання Михайла. Він вчився ходити, спочатку на милицях, потім з палкою. Ноги були поламані у двох місцях, кістки з’єднані залізними пластинами. Багато часу Михайло провів у лікарні, та нарешті його виписали на подальше лікування додому.
Наближався час народжувати Галині другу дитину. Вона успішно з цим справилась, і народила ще одного сина. Маленького вирішили назвати Миколкою, на честь лікаря, який врятував життя Михайла. Галина щаслива повернулась з пологового будинку. Стан Михайла покращувався. Подружжя розпочало жити з подвійною силою і з подвійною надією на краще майбутнє…