Прокинулась від несподіваного шурхоту за вікном. Солодко потягнулась і підвелась з ліжка. Подивилась у вікно, і все зрозуміла. На вулиці стояли двірники, до зубів озброєні мітлами, лопатами і мішками для прибирання листя. На дворі стояла осінь, вона виявилась теплою та погожою. Двірники не поспішали виконувати свою роботу, вони перекрикуючи одна одну, намагались розповісти останні новини зі свого життя, не звертаючи увагу на оточуючий їх світ.
Сьогодні перший день моєї відпустки. Робота бухгалтера, так мене виснажила, що я спротивіла її, і останні дні йшла на роботу як у в’язницю. Робота все надходила і надходила, не залишаючи часу на відпочинок. І от нарешті відпустка, я так довго на неї чекала. Не вагаючись, попрямувала в одну із престижних туристичних фірм. За ваші гроші, вони виконають любе бажання. Бажання в мене було одне-покращати своє здоров’я, і звісно я придбала путівку в Трускавець. Останнім часом стали з’являтись проблеми з підшлунковою, подруги одностайно радили Трускавець, і я вирішила прислухатись до їхньої поради. Олена та Марічка – це мої подруги, кожен рік, хоча на декілька днів вибираються, як вони кажуть,- на лікування. Мені відомо яке лікування їх приваблює… При поверненні із Трускавцю, розповідей стільки, що всі і не запам’ятаєш. Що казати - курортне містечко…
Ну тепер все, я почала збирати валізу. Багато одягу брати не хотілось, їду лікуватись, але про всяк випадок, декілька вихідних суконь покладу. По натурі я весела, як кажуть,-компанійська. Але чомусь останнім часом сама себе перетворила у «чорницю», і знаю, що винна в цьому теж сама, а на носі вже скоро тридцять. З хлопцями на дивину, мені щастило, а от їм зі мною не дуже. Все чекала принца на білому коні, а чому на білому? –на будь якому. Щоб, отак примчав і будь що буде, - на жаль такого не сталося. Дякуючи батькам і Богу, на вроду скаржитись начебто нічого. А от комплекси,від них нікуди не втечеш. Вони переслідують мене ще змалку.
Коли я народилась, популярними іменами були-Марина, Ірина, Галина. Слава Богу – мене назвали Ірина, це ім’я мені подобалось. Тато із мамою так мене любили, що все постійно намагались годувати. І скажу я вам не дуже я і вередувала, мені це подобалось. Це була фантастика. І от коли надійшов час йти у перший клас, о тут стали бити на сполох. Куплена форма виявилась затісною, прийшлось нести її до кравчині, щоб якось вийти з цього положення. Зрозумівши всю « гостроту сюжету», батьки почали обмежувати мене у харчуванні. Тяжко дались мені їхні експерименти. В душі, до сіх пір пам’ятаються переживання, які із цим пов’язані. Вдалося зменшити себе у об’ємах, але надалі приходилось слідкувати за своїм харчуванням вже мені самій.
В санаторій ніхто мене не проводжав. Від Києва до Львова, я їхала потягом, потім приблизно півтори години-на автобусі до Трускавця. Поїздку перенесла легко, я дуже люблю подорожувати. Останній раз це було давненько. Поселилася і облаштувалася скоро. Разом зі мною була поселена жінка, років приблизно сорок. Ми познайомились, вона приїхала з Полтави. Після візиту до лікаря, нам були призначені процедури, які ми чесно проходили. Лікувальну водичку, намагались пити по годинах. Після походу до джерел і проходження процедур, ми просто валились з ніг. Йдучи у столову на обід, ми з Ольгою – так, звали мою спів - мешканку, побачили об’яву»Танці». Ольга відразу повеселішала,- вона не вперше відпочивала у цьому санаторію, і вже вивчила напам’ять увесь його розпорядок. Ольга була вродлива і теж не заміжня жінка. Вона відразу ввела мене у справи, і після обіду ми почали чепуритись. Взяті сукні виявились не зайвими. В холі вже грала музика і було гамірно. За пультом сидів хлопчина, років тридцяти, - напевно мій ровесник, і вдало поводився з апаратурою. На диску звучала музика Антонова. Ольгу відразу запросили на танець, а я розгублено залишилась стояти у куточку. Коли мій погляд зупинився на поряд стоячому джентльмену. Він повернувся у протилежний бік і очима шукав свою жертву – так мені здалося. Перший танець підійшов до кінця, Ольгу галантно повернули на місце з якого взяли. Відразу почала звучати друга композиція. Я продовжувала роздивлятись публіку, на лиці, з’явилась посмішка, я побачила одного чоловіка. На процедурах він виглядав дуже стомленим, розповідав про свої болячки, а зараз його не впізнати, просто-вогонь. «Музика дійсно,творить чудо» - подумала я. Поки я думала про нього, Ольгу знов запросив перший кавалер. Мені стало ніяково, я опустила свій погляд до долу, і відразу внизу поряд із собою побачила туфлі розміром так – сорок п’ятим. Перед очима, з’явився той самий мисливець, якого я побачила, як тільки зайшла на танці. «Так, значить перша жертва обрана» - подумала я, маючи себе на увазі. Я відповіла згодою на його запрошення. Взявши мене за талію, ми почали танцювати. Виявилось, що в танці він дуже легко і чудово себе поводить, мені це сподобалось. За першим танцем, про - слідував другий, потім третій – весь вечір ми провели разом. Андрій – був родом зі Львова, і виявився розлученим. На відпочинку всі розлучені і в усіх не склалося життя – про це мені розповідали "колежанки", але мені хотілось, щоб це виявилось правдою. Андрій мені дуже сподобався. Після танців, він банально запропонував продовжити вечір, чесно кажучи мені теж цього хотілось. Ми спустились у парк, який був розташований поряд з нашим санаторієм. Була одинадцята година вечора, від прохолоди та дотику Андрія, я стала тремтіти. Зі мною, ще ніколи такого не було. Андрій напевно все зрозумів, одним рухом, він скинув піджак, і накинув його мені на плечі. Від його парфумів в голові закрутилось, він обійняв мене і пригорнув до себе. В мить мені стало так солодко, здалося, що я лечу на небеса. Він почав цілувати мої руки, - ( мені ніколи ніхто не цілував руки) , я була вражена від почуття яке відчувала до нього. Мені здавалося, що я бачу гарний, теплий сон, і прокидатися – зовсім не хотілось. Андрій поводив себе елегантно, при світлі місяця, двома промінцями, світились його блакитні очі. Із розповіді Андрія, я довідалась, що він власник фірми яка займається продажем електроніки. Він запропонував мені кардинально змінити своє життя. На фірмі у нього звільнилась посада бухгалтера, і йому дуже хотілося, щоб я зайняла цю посаду. І от так відразу, він запропонував мені стати його дружиною. Я йому повірила і вже пройшло з того часу десять років. Ми одружилися, в нас росте син – Данило. Я щаслива у шлюбі, Андрій, виявився чудовим чоловіком і дбайливим батьком. Подруги мені заздрили, і відговорювали, але я – слухала тільки своє серце. З курортного роману в нас створилась міцна родина. От такою романтичною виявилась моя поїздка, до речі, я зовсім забула про Ольгу. В неї на цей раз ,теж склалося все гарно. Вона познайомилась з екскурсоводом, він виявився вдівцем, і в них почались близькі стосунки. Правда, свого залицяльника, Ольга переманила у Полтаву. Ми телефонуємо одна одній, у них теж народилась дитина - дівчинка. Ользі запізно було народжувати, але все обійшлося вдало. Вони вже вкотре запрошують нас до себе, хотілось познайомити наших дітей,щось у цьому є… Цього року, на ювілей нашого шлюбу ми знов їдемо у Трускавець, але вже у трьох – разом із сином. Ми прагнемо показати Данилу Трускавець – місто, в якому ми поєднали наші долі.