Вона втікала від нездійсненності своїх бажань
Та взагалі від цього жахливо-безглуздого світу.
Вона хотіла мати друзів, але на жаль,
Цього не було і вона просто вибилась з орбіти
Холодний вітер підіймав її золотисте волосся
Вона хотіла, але не могла мовити ні слова.
Але потік промінців багристо-жовтневого сонця
Прошептав: "Ступай, дорогенька,ти готова".
Лиш крок вперед, і все закінчиться, мине.
Не буде більше болю і страждання.
Її ніхто вже не знайде!
Але хоча... Ні, це марні сподівання!
Ще одна мить, і її не буде
Через декілька днів про неї забудуть...
І вийшла ось яка дилема -
Вона померла, але все-рівно нікому не треба...