Кожного дня він проходив біля її будинку. Не помітити його було просто не можливо. Поставний, вродливий, охайний - від нього йшла неймовірна енергетика. Вона передавалась Оленці в ту мить, коли їхні погляди зустрічались. Хотіла зупинити, спитати як його звуть, будь яким чином звернути на себе увагу. Вкотре не наважувалась, і вони проходили осторонь, не сказавши одне одному ні слова…
Оленка зростала у люблячій родині, Наталя Іванівна, була жінка серйозна і вимоглива. Професія слідчого відкладала на мамин характер риси, які переважно присутні чоловікам. Донька горнулась до батька. Іван Михайлович сильно любив Оленку, і весь вільний час приділяв їй.
В батька не менш відповідальна і серйозна професія, він – шахтар. Повертаючись з роботи, він усього себе віддавав коханій дружині, - Наталі і своїй улюбленій донечці. Оленка закінчувала навчання в школі. Вона вже знала куди піде навчатись, яку професію обере.
Бабуня Оленки, Віра Мартинівна, усе своє життя присвятила школі. Вона була вчителем початкових класів. Своїм авторитетом і прикладом вплинула на вибір своєї онуки. Батько і мати були великою підтримкою, поділяли її намір вивчитись на вчителя.
Усе це ставало другорядним... Вона відчувала, що закохується, закохується у того хлопця, якого кожен день бачить біля свого будинку. Невже, це воно?- кохання, про яке вона читала у книжках, про яке так мріяла. Лягала спати і прокидалась з думкою про те, що вона знов і знов, хоче його бачити…
Маму зазвичай викликали у суботу на роботу. Тата і Оленку чекало чергове прибирання в хаті, готування не хитрих українських страв, - борщу та вареників. У дружній родині не виникало ніколи непорозумінь. Оленка із задоволенням виконувала усі доручення мами і тата. Коли уся робота була зроблена, Оленка взяла книжку і пішла в парк, який знаходився поряд з будинком. Вона сиділа на лавці і насолоджувалась тишею.
Теплий квітень і травень розпустив крони каштанів, і запалив їх рожевими свічками. П’янкий аромат кружляв навкруги, від якого в Оленки заплющились очі. Скільки це продовжувалось вона не усвідомила, але почула, що хтось підійшов. Оленка розплющила очі, поруч стояв він…
Все було як в казці. Вона мріяла про нього, і от він поряд.»Дівчино, можна з вами познайомитись»? Горло перехопив спазм, Оленка нічого не могла сказати. «Можна» - тоненьким голосом протягнула вона. Хлопець ступив крок, і сів поряд. Лице Оленки вкрилось рум’янцем. Опустивши очі додолу, вона похапцем поправила сукню. Вона хотіла його бачити, шукала з ним зустрічі, і от коли він поряд, не наважується поглянути йому у вічі. «Давайте знайомитись, мене звати Олексій, - сказав хлопець.»Мене Олена, - відповіла дівчина. Олексій почав щось говорити, а Олена все не могла вийти з ціпеніння. Їй сподобалась його мова, ім’я, його очі, все – все… Вона вирішила побороти своє хвилювання, слово за словом, і в них розпочалась бесіда. Олексій запропонував сходити до річки. Коло неї на березі росло безліч квітів. Олексій нашвидкуруч зірвав і подарував їх Оленці. Це були перші квіти в її житті, подаровані хлопцем. Стало смеркати... Олексій провів Олену, домовились про зустріч на наступний день.
Цієї ночі Оленка довго не могла заснути. Поряд на подушці лежали подаровані квіти. Декілька з них, вона вклала у книжку.»Вони засохнуть і на довше збережуться» - подумала Олена. Будуть нагадувати їй про їхню першу зустріч з Олексієм. Вона міцно пригорнула книжку до грудей, і солодко заснула. Наступний день готував нову зустріч з Олексієм, хлопцем, який став коханням Олени.