Цей випадок стався з дуже близькою і рідною мені людиною. За покликом серця Олександр поїхав у столицю. Робота у рідному місті йому подобалась, але він відчував, що спроможний на щось більше. Хоче вивчитись у Києві і реалізовувати свій потенціал належним чином і по повній програмі. Розширилось коло його друзів, знайомих. Він заробляє гроші і отримує велике задоволення від улюбленої праці.
Щоб не було сумно і самотньо коли повертається додому з роботи, співробітниця подарувала йому маленького папугу. От із цього і почалась ця життєва історія…
На найманій квартирі вони стали жити удвох. Відразу знайшли «спільну мову». Папугу Олександр назвав - «Чако».З його вигляду і поведінці відразу стало зрозуміло, що ім’я йому сподобалось.
Коли Олександр переступав поріг і вітався, з папугою відбувалось щось неймовірне. Оселя оживала, світився від щастя і Олександр. «Чако» починав співати, стрибати у клітці – таким чином він висловлював свою радість при появі господаря. Олександр сфотографував його на мобільний телефон, показував його друзям, - він дуже ним пишався. Турботливо ставився, урізноманітнив його харчування, розмовляв з ним, відкривав клітку та дозволяв розправити крильця літаючи по оселі.
Коли прийшло літо, Олександр переніс клітку на засклений балкон. У відкритого віконечка «Чако» насолоджувався краєвидом який поставав перед ним. Він вдихав свіже повітря і намагався підспівувати соловейкам які сиділи на тополях. Господар тішився, що створив сприятливі умови для своєї пташечки. Кожен день для папуги був схожий на попередній, і ніхто не міг собі уявити, що чекає «Чако» і його господаря по переду…
Хазяїн раненько уходив на роботу, і повертався коли вже смеркало. В один з таких днів, повертаючись додому, Олександр побачив клітку, яка лежала на підлозі, дверцята її були відкритими, «Чако» в ній не було…
Від неочікуваної несподіванки він завмер. Перед очима вимальовувалась картинка, як усе це могло статись. Сильний вітер відкриває відчинене вікно, б’є у клітку, вона падає і відкривається, і все – папуга на свободі. П’янкий аромат цвіту на тополях, їхня зелень, - прийняла «Чако» у нове життя, яке снилось йому і так вабило.
Вишукавши оселю і не знайшовши «втікача», Олександр не міг, а ні їсти, а ні спати. За цей короткий час «Чако» підріс і перетворився в дорослого папугу. Олександр багато говорив з ним, в надії, що навчить його хоч декілька слів. Дуже прив’язався до нього і полюбив…
Уранці, Олександр вже тримав надруковані на принтері оголошення з фото свого улюбленця, і перед роботою розклеїв їх, сподіваючись на те, що люди йому допоможуть. Вікно залишалось відкритим в надії на те, що «Чако» налітається і повернеться в рідну домівку. Будинки були схожі, але у серці жевріла віра у його повернення.
Пройшов тиждень, другий, - папуга не повертався. Олександр дуже тужив за ним. З його вигляду було зрозуміло , що він дуже занепокоєний. Коли надія стала зникати, сталося чудо. На мобільний телефон задзвонили. Жіночій голос запитав, чи Олександр знайшов «втікача»? Почувши у відповідь – «ні»,- жінка повідомила про те, що до її друзів, які мешкають через два квартали, залетів папуга, схожий за описом у оголошенні, яке вона бачила. Марія, так звали жінку, яка зателефонувала, надала усі координати своїх друзів. Олександр стрімголов сів у машину і поїхав по вказаній адресі. Була одинадцята година ночі, але його це не зупинило, він чим скоріш жадав зустрічі з «Чако».
Коли Олександру відчинили двері, у клітці на журнальному столику, як ні в чому не бувало, стрибав «Чако». На очі навернулись сльози, «Чако»! – сказав він. Почувши своє ім’я, і побачивши свого господаря, папуга почав гучніше цвірінькати, скакати – цю зустріч треба було бачити…Олександр показав хазяям фото для доказу, але це було зайвим. Доказом слугувала їхня зустріч, те, що вони бачили на власні очі.
Нові господарі встигли дуже прив’язатись до свого гостя. Пані Марія та пан Дмитро, - так звали цих людей, розповіли, як потрапив до них «Чако».
Вони дивились у кімнаті телевізор, коли почули у кімнаті дивні звуки. Обережно заглянули і побачили, що на столі поважно ходить зелений красень, а залетів він у відчинену кватирку. Першу ніч він провів у ванній кімнаті. Наступного дня пан Дмитро пішов у крамницю, придбав клітку, їжу –взнав як треба доглядати за пташкою.
Олександр радів с того, що саме оселю цих людей обрав «Чако» і він був їм дуже вдячний за теплий прийом, який вони йому створили. Папуга втомившись від «свободи», вирішив повернутись і зрозумів, що заблукав… Олександр виска
зав йому усе, що він про нього думає і вони поїхали додому, пообіцяв цим добрим людям подарувати нового папугу – як винагороду.
Додому приїхали у повному складі, у хаті знов залунав спів «Чако» - вони знов були разом.
Уранці Олександр з’їздив на пташиний ринок, придбав пані Марії та пану Дмитру нового улюбленця, та і «Чако» чекала несподіванка… Щоб йому не було самотньо і не кортіло на свободу, Олександр придбав йому подружку. Назвав її «Мері», на честь господині, яка тимчасово була його доглядальницею.
Він впустив «Мері» до «Чако», налив свіженької водички, доклав їжі, і залишив їх на самоті. «Не буду їм заважати, нехай знайомляться» - подумав Олександр. В решті – решт у серці запанував спокій, на обличчі проглядалась посмішка. Скільки клопоту і переживань завдала йому ця пташка? Він запізнювався на роботу. Сидячи за кермом, його не полишала думка, про те, що повертаючись додому, на нього вже буде чекати пара, - «Чако» та «Мері». Добре, що на світі живуть такі люди, яких він ще довго буде згадувати. Вони повернули йому саме дороге і близьке, що було в нього на той час…