З тих пір минуло багато років. Володимир вже став дідом, але в пам’яті все частіше спливали роки, коли він маленьким Володею приїздив до бабуні Теклі у село…
Літні канікули Володя зазвичай проводив у селі. З онуків він приїздив завжди першим. Місто, в якому він жив на той час, знаходилось поруч. Сорок хвилин автобусом і він у селі. Це був чудовий і мальовничий край, з дуже гарною назвою «Ягідне».
Зі спогадів старших людей, назва походила від того, що ліс,який розташувався поряд, був багатий на усілякі ягоди, - малину, ожину, чорниці. Володя з двоюрідними сестрами, які теж приїздили до бабуні, - не лінувались, ходили до лісу. Повертались з повними кошиками ягід. Бабуня варила духмяне повидло, по сільському казали – «мармоляда». Коли приїздили онуки, було кому їсти і було кому допомагати. У селі змалечку привчали дітей до роботи.
Бабуня Текля з радістю приймала своїх онуків. Діти, яких у бабуні було п’ятеро, і усі дочки, - не хвилювались за своїх дітей. Вони знали, що баба усьому дасть раду.
Кожного ранку бабуня прокидалась о п’ятій годині. Заправляла білосніжне ліжко, покривала його цупкою тканиною з яскравим українським орнаментом. Робила це лагідно, розправляючи кожну зморшку, рухи були чіткими і відпрацьованими. Після цього ставала на коліна перед образами, які висіли на стіні, і молилася. Під хустиною проглядалися дві косички, у які були вплетені смужки з полотна. Помолившись, бабуня в'язала «запаску» і бралася за роботу. За стіною жила корова »Настя» і свинка. Корову бабуня виводила за браму, і вона прямувала до загального стаду.
Раненько прокидалося сонечко, на подвір’ї ставало гамірно. Кукурікали кури, крякали качки – вони очікували на свій сніданок. Бабуня насипала у миски пшона, зерна, наливала свіженької водиці. На кухні для свині вже варилася дрібна картопля разом з лушпинням. Коли бабця її м’яла великою дерев’яною м’ялкою, дух по хаті йшов неймовірний – до цих пір він пам’ятається. Попорав усе, бабуня Текля піднімала онуків. Вони мились, молились і сідали снідати. Зазвичай, на сніданок була зварена картопля, вона була помащена шкварками з цибулею і присипана кропом. Запивали її квасним молоком. Після сніданку, онукам надавались доручення: хто працював на городі, хто колов «патиччя» - так називали дрібні прутики з дерев, які використовували для розпалу вогню у печі. Дівчата збирали у садку вишні, порічки, аґрус – виконували усю роботу яка була. Знаходився час і побешкетувати. Ходили на вулицю, і разом із сільськими дітьми купались у річці, ходили у поле. Тоді були колгоспи, на полях вирощували городину. Хлопці потайки від сторожів, наривали повну пазуху гороху. Він був зелений у стручках і дуже солодкий. Наїдались його до схочу, і казали:»живіт повний і у штанях тепло».
Пенсія у бабуні на той час була зовсім мізерна. Усі гроші вона тримала скручені у маленькій хустинці, - такий був гаманець. Коли треба було щось купити, йшли у сільський магазин. Не знаю, чому? –а у селі казали «склеп». Як що були курячі яйця, то їх можна було виміняти на продукти, або на товари повсякденного вжитку. Одного разу Володя крадькома виніс декілька яєць і виміняв їх на цукерки. У селі на цукерки присипані цукром казали «бамбони». Продавщиця насипала Володі у кишеню зважені «бамбони»- і він щасливий біг у село…
Перед бабусиною хатиною проглядалися два ставки. Вони утворились з дощової води. Коли дощу довго не було і було гаряче, ставки могли висохнути. Цього року вони були повні, у них плавали гуси, качки. Поряд, на пасовиську паслись корови. Які вже напаслись, величаво проходжувались, деякі лежали під пекучим сонцем і відганяли хвостами мух та «бомків». Біля ставків проходила польова дорога, у «калабанях», по вуха в болоті, лежали і хрюкали від задоволення свині. В ті часи, господарі не тримали свиней запертими, вони вільно ходили собі по вулиці.
Володя любив пасти корів. Коли підходила черга, він залюбки виконував доручену йому справу. У вечері, коли повертався, сусіди давали йому по пару «рублів». Таким чином він заробляв свої невеличкі гроші. Гордовито йшов до «склепу» і купляв щось собі і своїм сестрам. Дуже полюбляли діти пити солодку - фруктову воду. Продавали її у скляних півлітрових пляшках під назвою «Дюшес», «Літо», «Барбарис», «Крюшон», «Буратіно» - приємний спогад дитинства. Сільські діти не часто купляли собі таку воду, зазвичай вони робили так: треба було взяти горнятко, насипати в нього ложку цукру, соди, оцту і залити холодною водою. Швидко – швидко калатати і пити. Ото було задоволення, бульки лоскотали в носі, і таким чином втамовували спрагу.
Канікули минали швидко, підходив час від’їзду. Додому повертатись не хотілось, у місті босоніж не походиш…
Село навчило обережніше ставитись до усього, що оточує, - роботи, людей, придбаних речей. Усього домагатись самому без чиєїсь допомоги.
Напевно правду говорять, коли починаєш згадувати минуле, значить непомітно підкрадається старість. Наступає переосмислення усіх життєвих цінностей.
Вже давно спочиває бабуня Текля – яку родина згадує з великою пошаною і любов’ю. Як такі маленькі –жіночі руки, могли переробити стільки роботи? Вона, незважаючи на свою зайнятість, залишалась до дітей та онуків – спокійною, терпимою, уважною, мудрою. Яка таїна була у цієї простої, селянської жінки?
Як відомо, праця вчить і гартує характер людини. Низько кланяюсь усьому працьовитому українському народу, який не дивлячись на труднощі – жив, живе і буде жити. Залишається передавати з покоління у покоління усе те, що передавали нам наші предки.
У селі «Ягідне» продовжує жити рід - Володимира. Хатинка бабуні Теклі похилилась, віконця, у які онуки лазили , зрівнялись з землею, дерева здичавіли – там давно ніхто не живе…Тільки ставки стоять ті самі, і у них як в дитинстві, продовжують плавати гуси та качки. Де було пасовисько, стоять ворота, з нього зробили футбольне поле. Приїздять грати у футбол з навколишніх районів, організовують матчі.
Життя продовжується, продовжує жити і мій улюблений край. У серці залишились спогади про нього, і чим далі, - вони стають сентиментальними…
Частенько Володя, тепер Володимир Іванович, розповідає про своє дитинство своїм онукам, хоче привчити їх любити рідну землю, природу, працю. Вони уважно слухають і можливо, з цих розповідей щось запам’ятається і вам.