Невеличка заробітна платня в бібліотеці вирішила долю Марічки. Вона наважилась їхати за кордон, іншого способу заробити гроші вона не бачила. Вони були дуже необхідні для ремонту оселі. Ретельно готувалась до поїздки, придбала словник і намагалась вчити необхідні слова які їй знадобляться при спілкуванні в Італії. Країні, в яку поїхало на заробітки багато її односельчан. Мати як могла стримувала Марічку, але все було даремно, вона залишалась непохитною у своїх намірах. Сестри повиходили заміж і жили окремо. Батько Марічки загинув під возом, сполохались коні і понесли так стрімко, що врятуватись не було можливості. Ця трагедія підкосила здоров’я матері, якби не дочки, її життя втратило би будь який сенс.
Марічка була в сім’ї самою наймолодшою донькою, на той час їй виповнилось дев’ятнадцять років. Хлопці задивлялись і залицялись до неї. Вона нікому не відповідала взаємністю, її серце належало іншому… При появі Андрія в неї підкошувались ноги. Він жив поруч, на одній вулиці. У дитинстві вони разом бавились, лазили в садку по деревах, бешкетували. Коли прийшов час йти до школи, сиділи за однією партою – змалку їх зводила доля.
На той час Андрій ніс службу в армії, у залізно - дорожніх військах. Частина знаходилась поряд з містом, місто поруч з його рідним селом. Час від часу, траплялась нагода провідати батьків, Андрій був в них єдиним сином. Мати здогадувалась до якої дівчини прикипіло синове серденько. В думках вона схвалювала його вибір. Марічка була працьовита, вродлива дівчина, вона їй подобалась.
В один з відвідин батьків, Андрій та Марічка зустрілись. Андрій змужнів, Марічка не відразу його впізнала. Та і вона за цей рік змінилась, засяяла усіма фарбами літа. Від неї йшов неймовірний аромат, від якого в нього солодко занило у грудях. Привітавшись, вони вирішили продовжити розмову в садку, у якому дітьми лазили по деревах. Говорили ні про що, а про саме головне не наважувались почати розмову. Андрій довго мріяв про цю зустріч, особливо коли оголошували у казармі відбій і він залишався на самоті зі своїми мріями та бажаннями. Андрій вперше охопив руками, омріяний і тендітний стан Марічки. В голові в неї запаморочилось, їй зовсім не хотілось пручатись, - вона відповіла йому взаємністю. В садку відбулось їхнє таїнство, воно як марево засліпило очі та розум."Тепер ти моя дружина, перша і єдина на все життя"- промовив Андрій , жадібно цілуючи Марічку. За мить вона стала самою щасливою жінкою на землі. Андрій провів кохану, у ранці він мав повертатись у частину. Це була їхня єдина близька зустріч. Марічка не встигла розповісти Андрію про свої плани, що до поїздки за кордон. Відмовлятись від них було вже пізно. Не повідомивши Андрія, вона вирушила в подорож. Про від’їзд Марічки він довідався випадково…
Відслужив в армії, пригнічений повертався додому. «Чому? - Чому, вона мені нічого не казала? – я би все зробив, що вона забажала». Боляче було від того, що вона, а ні словом не обмовилась про поїздку. По прибуттю додому, він не міг у ночі заснути. Довго думаючи, він вирішив викреслити Марічку зі свого життя. Ображений, почав заливати свій біль – горілкою. Частенько його доводилось бачити біля «барів», у товаристві не дуже хороших людей.
З Італії для нього передали лист від Марічки, на телефонні дзвінки він не відповідав. Лист чекала така сама участь, він зім’яв і жбурнув його під ноги. Відповіді Марічка так і не отримала. Зі слів односельчан, які були разом з нею в Італії, - їй було відомо про життя Андрія. За цей час він влаштувався охоронцем у приватне кафе, яке було розташоване в місті. Відразу на нього кинула оком, молода, але вже розлучена жінка. Людмила була вродлива, розкута, досвідчена в амурних справах. хлопця не зайняло в неї багато часу, і Андрій здався в полон її чар. Вони розписались, в місті у Людмили від першого чоловіка залишалась квартира. Вони почали там жити, і зовсім рідко приїздили до батьків у село.
Пройшло три роки, за цей час в них народився синочок, якого назвали – Сергійко. Народження сина змінило все, Андрій відповідальніше почав ставитись до сім’ї. Про Людмилу, такого сказати не можна було. Матір’ю вона виявилась нікчемною, робота офіціантки в кафе, геть змінила її відношення до свого обов’язку. Додому Людмила поверталась завжди напідпитку. Андрій більше не міг закривати на це очі. Він приїхав в село, покаявся перед батьками. Вони залюбки прийняли сина разом з онуком. Людмила за короткий строк, змінилась остаточно і втратила людську гідність. Вона не була створена для сімейного життя, Андрій пізно це зрозумів. В решті – решт її знайшли без ознак життя, в однім з місцевих парків. Поховав Людмилу по усім християнським канонам, Андрій взяв на квартиру - де жила Людмила, квартирантів. Вони справно платили, і доглядали за нею.
Сергійка бавили баба і дідо, в селі йому було чудово. Свіже повітря, тепленьке молочко – робило свої справи. Він ріс, як на дріжджах, лице світилось наливним яблучком у крапочки. Звільнився з роботи Андрій, працював на землі, займався будь якою сільською роботою, її завжди вистачало. Тільки остаточно забути Марічку так і не виходило. Туга по ній, ще з більшою силою ятрила його серце, та непокоїла його душу. Одного разу повертаючись з поля, він «краєм вуха», почув розмову односельців. Йшлось про Марічку, невдовзі вона мала повернутись. Після почутого, серце забилось у прискореному ритмі.
Він все частіше згадував їхню останню зустріч.»Моя Марічка, я скоро її побачу» -в голові нервово пульсувала думка про неї…
Не солодко Марічці було заробляти гроші в Італії. Вона змінювала хазяїв в надії знайти кращу роботу. Останній рік їй пощастило, вона доглядала дуже приємну і мудру жінку. Синьйора ставилась до Марічки з повагою і розумінням. Завдяки їй вона вирішила повернутись тепер, щоб на довго не затягувати свої заробітки. Грошенят зібрала, достатньо і на ремонт оселі і на життя.
Тиснуло серце, на очі навертались гіркі сльози, коли Марічка доїзджала до рідного села.З тих пір минуло довгих чотири роки. Вона розуміла, що саме вона стала причиною невдалого одруження Андрія. По приїзді, два дні вона витратила на відвідування рідних сестер. Придбала і привезла на подвір’я будівельні і ремонтні матеріали. Звісно, без чоловічих рук буде важко, але зароблені в Італії гроші, вирішать і цю проблему.
Як це буває у житті, Марічка випадково зустрілась з Андрієм. Він з сином переходив дорогу, вона йшла на зустріч. Сергійко вирвався з руки батька і побіг, Марічка ледь встигла його перехопити і відтягнути з дороги. Переляканий, він притулився до грудей і завмер. Андрій розсердився і почав смикати малого. Марічці довелось заспокоювати їх обох. Коли настала тиша, Марічка запитала: «Твій?». «Мій» - відповів Андрій, а міг бути наш. Марічка обернулась і хотіла йти, коли, він схопив її за руку і запропонував зустрітись в їхньому садку. Марічка погодилась, вона чекала на цю пропозицію. «Вона зовсім не змінилась, стала ще гарнішою» - подумав Андрій. Йому захотілось, щоб вже настав вечір…
Марічка довго чепурилась біля дзеркала, нарешті обрала сукню, яка би сподобалась її коханому. Лице не переставало пашіти у передчутті зустрічі. «Яка вона буде»? – це дуже непокоїло її серце.
Нарешті стало смеркати, Марічка підходила до садку, у грудях шалено колотилось серце. З нього доносився спів соловейка, і струмочком тягнувся сигаретний дим. Підходячи ближче, вона побачила до волі близьку та рідну постать. Вони кинулись одне до одного в обійми, і ніхто не наважувався їх розімкнути – порушити цю солодку тишу. Були слова каяття, були і слова прощення. На відстані, вони зрозуміли –що, втратили. Одне неправильне рішення, змінило перебіг всіх подій у житті.
В нашій історії, все закінчиться добре. Марічка та Андрій – одружаться. Сергійко почне називати Марічку – мамою. На наступний рік, восени, в них народиться маленька дівчинка, »як дві краплі води» - схожа на Андрія. Нарешті заспокояться батьки Андрія та матір Марічки. Вони із насолодою будуть спостерігати, як любляться їхні діти. Марічка та Андрій обережніше ставитимуться до свого щастя, і більше ніколи його не втратять.