"Основною умовою здоров'я є мир, житло, освіта, харчування, джерело ресурсів, соціальна справедливість та правосуддя. Щоб підвищити рівень здоров'я необхідно забезпечити ці основні передумови." ( із підсумкового документа Міжнародної конференції по оздоровленню. м.Оттава, 1986 рік)
Автор публікації не випадково привів цитату з Міжнародної конференції медиків. Саме комплекс передумов, соціальних та професійних, безвідповідальність та безкарність, відсутність належної організації у закладах охорони здоров'я м. Ужгорода привели до не оправданої загибелі молодої 17-річної жінки, що сім місяців виношувала майбутню дитину, мріяла стати матерю…
Її звали Діаною. 24.01.2004 року її не стало. 29 січня колона, що нараховувала більше тисячі представників ромського населення, майже на кілометр розтягнулася по вулицям радванки, проводжали в останню путь жінку, життя якої здавалося тільки починалося…
Так, життя її тільки починалося. Її було тільки сімнадцять. Молода, вродлива, чудовий голос, виступає в Ромському фольклорному ансамблі. Має чудову родину, сестер брата. Коханого чоловіка із яким побралася на все життя і в продовження його від великої любові мала принести в цей світ інше - ще одну маленьку Діаночку, - так майбутню дочку хотів назвати чоловік. Але не народила...
Саме цей випадок став негайною темою журналістського розстеження. Все інші теми на один номер були призупинені. Сьогодні ми надаємо на ваш читацький розсуд чергову історію про злочинні порушення в сфері медицини.
Їй було тільки сімнадцять...
Історія ця неординарна з огляду на молодість та загальний стан померлої. Що правда проблеми із здоров'ям були: рік назад в ОТМО "Фтизіатрія" ( колишній облтубдиспансер) діагностовано туберкульозне враження лімфатичних вузлів. Пролікувалася, вийшла заміж за кохану надійну людину. Великою подією в сім'ї стала вагітність Діани - дитина в сім'ї була бажаною та очікуваною. На початку січня цього року загальний стан жінки дещо погіршився і вона звернулася в ОТМО "Фтизіатрія" по-скільки перебувала в цьому шанованому медичному закладі на обліку. Через два з половиною тижнів, на фоні значного погіршення стану здоров'я у хворої почалися перейми і вечором 23 січня її госпіталізовано у родильне відділення Ужгородської ЦМКЛ, де в процесі родів мати та дитина померли.
Рокове запалення
Одну з причин цієї трагедії патологоанатоми вбачають в онкологічному захворюванні лімфатичних вузлів ( лімфосаркоми). Забігаючи вперед, інформуємо нашого читача, що гістологічного підтвердження цьому діагнозу до цих пір не має, а туберкульозний процес, як імовірна причина смерті медиками виключена остаточно.
Цікавим для громадськості є також задокументований факт коли згідно рентгенологічного обстеження хворої проведеного 14 січня 2004 року рентгенологом дано висновок про наявність в пацієнтки запалення легенів (пневмонії).
Після цього беззаперечного доказу читач цілком логічно спитає: то чому ж хвора не була переведена в спеціалізоване пульмонологічне відділення? Цікаве питання... Враховуючи надмірний резонанс стосовно цієї трагедії у ромському середовищі та бажання з'ясувати справжні причини смерті Діани, щоб якось попередити аналогічні випадки в майбутньому, редакція газети "Правозахист" розпочала журналістське розслідування. Істина потрібна не тільки для газети, ромських товариств, але як вияснилося в процесі спілкування з чоловіком, матерю та родичам покійної істина потрібна в першу чергу їм, щоб в повній мірі віддати свою шану та виконати обов'язок перед дружиною, дочкою.
Дохтори "Айболіти"
Перед усім автора цієї публікації зацікавив такий факт: від якого захворювання на протязі майже двадцяти днів лікували в обласній протитуберкульозній установі хвору?
Чому саме виникло це питання? Нагадуємо читачам що причина смерті по нині не відома. Розумію складності в діагностиці, які виникають перед лікарями в процесі лікування. Однак в Ужгородській ЦМЛК вже деякий час панують інші стандарти та інші вимоги... в тому числі і до пацієнтів. На них, цих "ново українських" розцінках за те, щоб у світ з'явилося маленьке дитятко та тими хто за ними стоїть ми зупинимося окремо. Повернемося до нашої Діаночки. Невже спитаєте ще раз ви. Шановні читачі, протягом усього періоду перебування хворої у стаціонарі не можна було залучити відповідних фахівців? Можна... було. Але не залучили. Бо не захотіли... Чи не втому причина, панове що жінка була представницею ромів, тому, як ведеться в лікувальних закладах вона саме не була переобтяжена увагою з боку медичних працівників?! Та й навіщо її оглядати. Її ж родичі нічого не запропонували у конверті. Тому лежи собі там та тишком нишком хворій самотужки своєю пневмонією. Стверджувати це дозволяють інші обставини.
Як стало відомо редакції, вагітна жінка, що перебувала на стаціонарному лікуванні жодного разу не оглядалась гінекологом тубдиспансеру паном Володимиром Васильовичем Русином. Очевидно, що стан внутріутробної дитини цього лікаря не взагалі не цікавив. А повинен би у зв'язку із незадовільним здоров'ям вагітної жінки.
До речі, не знаємо скільки півставок чи ставок він там і взагалі обіймає, але самі лікарі називаючи його паном крутеликом бачать його на робочому місці не частіше один раз на місяць. Шановний лікарю, сподіваємося, що дорогу один раз на місяць ви знаходите до цього лікувального закладу не вдень зарплатні, про яку ви не забуваєте, бо в такому випадку ваша присутність на робочому місці та відношення до своїх професійних обов'язків буде взагалі "вражаючими". В тому числі і вас. Якщо це так то мабуть або вас, як півставку біля медицини треба скороти, або заклад закрити, адже люди і так вмирають, а так хоч кошти підуть на інші медичні заклади де ще борються за життя громадян України.
Роми хочуть відповіді
Виникає питання із іншого приводу. В Ужгородській ЦМКЛ існує відділення екстрагенітальної патології, в якому повинні проходити лікування хворі вагітні жінки, а з іншого боку проводитися лікарський нагляд за станом здоров'я майбутньої дитини. Все чітко і зрозуміло... нам із вами, а не тим хто це має виконувати. Тому логічне запитання: чому ж хвора госпіталізована не за призначенням? Чи в повному об'ємі надана допомога породіллі в родильному відділенні? Редакція газети хотіла б почути неупереджену об'єктивну відповідь на ці питання і представника Управління охорони здоров'я Закарпатської ОДА.
Не бажаючи бути упередженими із свого боку хочемо зазначити, що надіятися на кваліфіковане клінічне розтеження цього випадку не доводиться. Чому? Асаме тому, що парадоксом у системі охорони здоров'я є те, що остання інстанція у встановленні причини смерті, а саме патологоанатомічна служба підпорядкована головним лікарям, отже в конфліктних ситуаціях лікарі між собою, а коли це потрібно і за клопотанням адміністрації завжди мають можливість поставити "потрібний посмертний діагноз". Вихід вбачаємо в у створенні незалежного департаменту патологоанатомічних обстежень. Така реструктуризація посилила б у першу чергу відповідальність самих лікарів за здоров'я пацієнта. Прохання це розглядати, як пропозицію до Міністерства охорони здоров'я, яку включити в пункт інших заходів по усуненню причин та умов що сприяють корупційним діянням то що.
Злочинний ланцюжок
В контексті цієї історії згадується один анекдот з чорним гумором. Який в різних модифікаціях блукає по медичним установам нашої області.
Лікарня. Операційний стіл. Хворий від дотику до його обличчя приходить до тями і бачить перед собою анестезіолога, який ледь тримаючись на ногах від вжитого алкоголю намагається потрапити маскою із снодійним йому в обличчя.
- Та ви п'яні! - здивовано вигукує хворий.
- Це я, п'яний! - щиро обурюється анестезіолог, - та ви на хірурга подивіться...
Операція завершилася. Хворого везуть по коридору. Несподівано він приходить до свідомості і питає медсестру.
- Що сказав хірург?
- У морг, - відповідає медсестра.
- Так це же не морг!
- А ми до нього ще не доїхали...
Післямова. Вскриття померлого показало, що він помер під час вскриттяю...
Смішного мало, але крихітка істини на превеликий жаль присутня. Мабуть тому і не дивно що такі анекдоти народжуються саме в Закарпатських лікарнях. Про це також буде окреме розповідь.
Після усього вище викладеного виникає питання, чи причетні до загибелі до молодої жінки лікарі?
Ми журналісти не медики і не спеціалісти з відповідним фаховим рівнем, але сподіваємося, що зазначена публікація буде належним чином розстежена правоохронними органами, які і зроблять усі висновки, в тому числі і передумов які сприяли смерті молодої жінки та її дитинки. Тому цю публікацію прохання розглядати як заяву про злочин. Саме злочин, адже стверджувати це дозволяють деякі підстави та факти. Наскільки ми розуміємо вирсовується вельми цікавий ланцюжок подій.
Хвора поступає в тубдиспансер із туберкульозним враженням лімфатичних узлів. В подальшому, в процесі лікування виявляється що у хворої банальне запалення легенів. Але чомусь лікарі на цю обставину не зважають. В попередньому висновку медиків про причини смерті вказується лімфосаркома?! Дива та й годі.
До яких пір наша система охорони здоров'я буде бодай попередні діагнози виставляти при посмертних розтинах. Що привело до причини смерті: низький організаційний рівень та неспроможність адміністрацій двох медичних закладів ОТМО "Фтизіатрія" та Ужгородська ЦМКЛ?! Чи низький кваліфікаційний рівень та безвідповідальність лікарів цих лікувальних установ?!
І на останок. Шановні читачі, ви собі тільки уявіть роблять знімок, є діагноз - запалення легенів, а лікар за десять днів що знаходиться в нього хвора, ні, вагітна жінка з майбутнім громадянином України, навіть не заходить до палати. Мова про лікування вже не йде. Що це таке? Це що геноцид проти громадян ромської національності - людей, громадян України?!
Ми чудово розуміє, що життєвий та матеріальний рівень ромів нижчий за інші версти населення, однак це не дає підстав лікарям зневажати Конституційне право людини на здоров'я та життя.
Не є таємницею і відношення медичних працівників і не тільки їх до ромів. Вони теж мають свої сім'ї, страждають коли хворіють їхні близькі та діти, так же само, як і ми переносять втрати близьких. Вони ж такі громадяни України як і ми І є своя людська гідність та громадська гордість.
До речі...
Редакція газети "Правозахист" навідала родину Діанни Деметр. Нас довго вели вузькими вуличками, чистота яких не дуже сильно відрізняється від в звичайних міських. Що поробиш - криза суспільства. Перше, що різало око - старі саманні приміщення на яких облупилася штукатурка, від води поповзла глина, латані чим попало перелатані "дахи". Благоустрій та цивілізований вигляд цих районів, це проблеми міської влади і в них ми втручатися не будемо. Шокувало інше. Ні, не будинок який був охайним. А його зміст...
Що собою представляє житло нинішнього пересічного пенсіонера, який все життя віддав державі і яка його обібрала та обікрала говорити не треба - переважно "бомжатники". І це страшно і боляче. Від цього нині не застрахований жоден. Адже на очах людина втрачає свою інтелігентність, людську гідність, повагу до себе. Вона падає на соціальне дно, з якого піднятися дуже важко. Далі щоб вижити черги біля смітників. Саме смітників, щоб першими вхопити щось істивне, що потрапило до баку зі стола тих, хто живе трошки ліпше їх...
...Так от, це не була і не є родина, яку сучасні умови виживання поклали на коліна. В ромській оселі був ідеальний порядок, чистота, не дороге майне, але все зроблено обшито розставлено з великою любов'ю як до оселі так до родини та себе. Таке собі затишне родинне гніздечко, острівець злагоди навколо злиднів та зламаних доль. Це була саме інтелігентна сім'я ромів, в якій працюють усі без винятку. В якій залишилися ще дві дорослих сетри та брат і в якій дійсно раділи такій бажані вагітності Діаночки. Мати чекала на онучку і потроху приглядала для неї національний одяг. Сестри вже майже тримали на руках племінницю, для якої були припасені іграшки та ляльки. А чоловік вже вибрав колиску. І в один день мрії усіх, вмерли, розтанули, розсипалися. Мати втратила дочку і онучку. Чоловік встав молодим вдівцем. Друзі загубили весели, життєрадісну подругу, щирий сміх та дзвінкий гомін якої і понині чується в їхній свідомості.
Так в чому причини їхньої трагедії: в тому що вони роми, чи в тому, що не дали грошей, як це передбачено негласними тарифами цього медичного закладу?! Сподіваємося на ваші офіційні відповіді шановні керівники, які ми відразу ж надрукуємо.
Із свого боку ми запевняємо, що ми, якщо в смерті двох громадян України не буде знайдено винних і не покарано ми знайдемо їх самі і як журналісти обіцяємо, що саме винні цю родину ромів вони запам'ятають на все життя. Інакше бути не може. Адже взавтра це може стати з будь якою іншою родиною.
Далі буде.
Михайло Темнов, м. Ужгород.