Край, мій рідний край!
Я йду милуючись,до тебе.
Циц, собако, не лай!
Не заважай йти до себе.
Моя хатинка вже стара.
Вона моєму серцю рідна.
Але вона, якась не та.
Тепер це навіть не хатинка.
Це найдорожчий скарб.
Я йти не хочу звідци...
В очах моїх: багато барв,
І матері очей зіниці.
Я кричав, я плакав, і серце боліло.
"Не йди матусю! Зажди!
Залишся, хоч на хвилину,
Прошу, мене обійми..."
Ілюзія... Як завжди, лише ілюзія.
Вона рятує нас від страждань.
Але заплющив очі, немов амброзія,
Вона нам шкодить,як на це не глянь.
Але ілюзія не діє на того
Й тих,що бачать життя...
Вони хочуть мати зір сліпого.
І бажають цього, без каяття...
А хто ж винен у цьому?
Кого судити треба?
Я відповім. Та не кажи нікому...
Людина. Лише,людина.
07.03.2012