де бересточки змерзли, і стоять, і хукають на гілля посиніле....
як породілля мучиться вода під льодом, під панциром гнітючим
як хочеться їй вирватись на волю, нести місточки, кригу, чурбаки
блищати сонцем, пінитись, радіти, вливатись в луки, левади
баюри обертати в нерестища і знову повертатись в береги…
моя ти річенько, сьогодні ти холодна, між нами час, як холодець
і простір захурделиний снігами…
анабіоз, чекаємо весни… нас холод спеленав:
тебе зимовий, мене серцевий…
чекаймо, люба, скільки того лютого лишилось…