На цьому острові жила печальна П’ятниця,
І катувала свою свідомість завжди самотністю,
І нарікала на недолю, бо – винуватиця,
Бо покарала цю острів’янку дурною гордістю.
На берег-мушлю до неї сходили царі із Персії,
До неї сватались сучасні шейхи та олігархи,
Встромляли в неї, неначе списи, страшні депресії
А їй хотілось в Україну, у рідний Харків.
Все виглядала, усе чекала на Робінзона!
Передчувала: у нього в серці є щира ніжність
Та тільки хвилі цілували нестерпно лоно
А з океану приносив вітер холодну свіжість.
2012