Гріли руки до грубки, годували голубку хлібом.
Бо мели сніги, бо боліли гілки деревам від морозів таких лютих..
Бо в озерах, кригою скутих, задихалася риба ( їм ніхто ополонок не бив).
Годівниці пусті стояли у лісах восени браконьєрами недобитих.
Ми лишили вино недопите у кімнаті, що пахне корицею та чебрецем
і пішли у мороз та хугу по заметах, як по воді
Чи були ми тоді невагомі чи вагітні життям новим,
але сталося диво-дивне, опинилися ми в саду, де горіли свічки у колі,
оксамитом лежала ніч, де на відстані твого подиху на кріслі-гойдалці,
укритому кацавейкою, вмостилася весна, вбрана в пуховик та беретик
вишневий та чобітки сині, як березневе небо…Нині та прісно,
чекаймо повіддя, чекаймо на зміни,
звичайно, на позитивні,
нам інших не треба…