Дзенський вчитель Хосин впродовж багатьох років жив у Китаї, а потім повернувся на північний схід Японії, де виховував учнів. Коли він став зовсім старим, він розповів учням історію, яку почув колись в Китаї. Ось ця історія. Одного разу, 25 грудня якогось року, Токуфу, котрий був дуже старим, сказав своїм учням: «Я не доживу до наступного року, отже цього року ви маєте добре мене частувати.»
Учні вирішили, що він жартує, та оскільки він був великодушним вчителем, всі наступні дні минаючого року кожен з них влаштовував йому свято.
Напередодні Нового року Токуфу підбив підсумки:
«Ви були добрі зі мною. Я покину вас завтра опівночі, коли закінчиться снігопад.»
Учні засміялись, вирішивши, що від старості він марить, оскільки ніч була ясною і безсніжною. Та опівночі почав падати сніг, а наступного дня вони не знайшли свого учителя. Вони пішли в зал медитації. Тут він і помер. Повідавши цю історію, Хосин сказав учням:
«Дзенському учителю не обов’язково передбачати свій відхід, та якщо він захоче, він зможе зробити це.»
«А Ви можете?» - спитав хтось.
«Так,- сказав Хосин. – Я покажу вам, що я можу робити через сім днів, починаючи відлік від сьогодні.»
Ніхто з учнів не сприйняв його слова всерйоз, більшість просто забули цю розмову, коли Хосин знову зібрав їх разом.
«Сім днів тому, - сказав він, - я сказав, що маю намір покинути вас. Існує звичай, згідно якому я маю написати прощальну поему, але я не поет і не каліграф. Нехай хтось із вас запише мої останні слова.»
Учні думали, що він жартує, та один з них почав писати.
«Ви готові?» - запитав Хосин.
«Так, вчителю», - відповів той, хто записував.
Тоді Хосин продиктував :
«Я прийшов з прекрасного
І повертаюсь у прекрасне.
Що це?»
Поема була на одну стрічку коротше ніж повинна бути за звичаєм, тому учень сказав: «Учителю, ми не дописали ще один рядок.»
Хосин з гарчанням лева-переможця вигукнув: «Каа!...» - і залишив цей світ.