Коли надто швидко калатає серце, коли ти вже не в змозі зрозуміти що справжнє, а що знову малює твоя невиліковно хвора уява … коли ти просто перестаєш довіряти самому собі … Собі, останнім часом тільки собі ти і вірив. Тепер , пропускаючи через себе життя, як через несправний фільтр, який перестав виконувати свою функцію і лиш забруднює потік ще більше, ти загубився, ти втратив відчуття реальності. Можливо, раніше ти бачив себе, як відображення у брудній воді міського водостічного каналу, але зараз видимість втрачено повністю. Тепер ти не маєш навіть ілюзії того, що ти хочеш від життя. Все заховалось під пеленою густого туману, ти втратив орієнтир …
Потрібно знайти двері. Йти навпомацки, не довіряючи жодному своєму кроку, вдарятись об перешкоди, битись до крові об гострі камені, злітати до небес і падати на тверду землю… підводитись і помилятись далі. Двері – не просто прохід у нове та невідоме, за дверима може ховатись галявина, осяяна теплим сонячним світлом . Галявину розрізає струмок кришталево чистої прохолодної води. Ти знову відчуєш тепло цього надовго втраченого світу, побачиш своє ясне детальне відображення. Це те , чого ти хочеш, головне – знайти двері…