…Ясний день Ліс. Попереду два лігвища. За кадром чутно чиєсь дихання, хтось біжить. Зупиняється. Важко дихає. Бачимо, що на землі є сліди, але лише однієї лапи. Вони ведуть до лігвища, яке знаходиться праворуч. З лігвища, розташованого ліворуч, вони йдуть у напрямку до екрану.
Камера наводиться на хлопчика. Йому років 12. Темне коротко стрижене волосся, великі сині очі, одягнений у футболку, джинси і кросівки. Він стоїть так, немовби до цього швидко й довго біг. Уперши руки в коліна, й важко дихав. Назвемо його Олексій.
ОЛЕКСІЙ
Мам (важко дихає). Мамо!
Десь проспівала пташка.
Хлопець витирає спітніле обличчя й біжить слідом, який веде з лігвища.
…Дерев’яний будинок. Кухня. Крізь висять трави, ложки, черпаки й інші предмети побуту. Біля печі стоїть жінка, років 30-ти. Розпущене довге темне волосся, зелені очі. Одягнена у синю спідницю й коричневу кофту, коричневі грубі черевики. Це мама Олексія.
МАМА
Льош, чого кричиш на весь ліс-бо?
ОЛЕКСІЙ
(стоїть, захекавшись, ніяк не може почати говорити)
Мамо… (намагається щось сказати, але дихання не дає).
Біжить в іншу кімнату. Вона маленька. Там стоїть ліжко, на якому зверху лежить пухова ковдра коричневого кольору, ліворуч стоїть шафа, на підлозі лежить килим, з якого вже давно стерлися усі фарби. Напроти шафи стоїть маленька висока тумбочка, на ній у ганчір’ї лежить здоровенний рудий кіт, із подряпаною мордою, розірваним лівим вухом й великими зеленими недобрими очима.
Олексій зупинився біля нього. Мати увійшла в кімнату.
ОЛЕКСІЙ
Мам, ну, це ж диявол. Нащо ж ти його пустила?
МАМА
Ну, який же це диявол? Це наш котик (усміхаючись, гладить тваринку по голові), Барсік.
ОЛЕКСІЙ
Ти з глузду з’їхала? Який це Барсік?
З підвіконня чується нявкання. Всі повернули туди голови. Там лежав рудий кіт, як дві краплі схожий на того, що лежав на тумбочці, тільки в два рази менший за нього.
Мати Олексія змінилася в обличчі, в ньому з’явилися зловісні нотки.
МАТИ
Ну, і що мені з цього? Ще один котик нікому не завадить.
Великий кіт в цей час примружив очі й потягнувся. Барсік зашипів й притиснувся до скла.
Олексій взяв великого кота на руки.
ОЛЕКСІЙ
Дивись!
Й зі всього маху вдарив тварину по голові. Верхня частина голови відлетіла, й знову виросла точно така ж частина голови.
МАТИ
(звертається до Олексія)
О-о! Ну ти… Ото говорила мені мати – викинь його в річку. Чого не послухала, не знаю.
…Стукіт у двері. Жінка донюхується.
МАТИ
(пошепки до сина)
Заховай тваринку. Добриня приперся.
ОЛЕКСІЙ
(теж пошепки)
Не буду.
МАТИ
Заховай, кому говорю.
ОЛЕКСІЙ
Не буду, мамо, не буду.
МАТИ
Бовдуре.
Кидає на велику тварину ганчірки, які лежали у куті. Йде відчиняти двері. Олексій залишається в цій кімнаті.
…На порозі стоїть великий чоловік, красень та й годі. Світле волосся. Великі сині очі, червоні щоки, величезні руки й ноги.
МАТИ
Красень, та й годі.
ДОБРИНЯ
І тобі привіт, красуню. Пусти переночувати.
Намагається зайти, але жінка не пускає.
МАТИ
Та хіба я тобі жінка якась розбещена? Я честь змолоду берегла й берегти далі буду.
ДОБРИНЯ
Та бережи, Бога ради (жінка схмурніла), нащо мені твоя честь? Мені своєї вистачає. Я ж так, переночувати. Ліс великий, дорога дальня.
МАТИ
Ти йди собі, добрий молодцю.
В цей час з-за спини матері Олексій показує на ту кімнату, де знаходиться великий рудий кіт, й великими очима, різними знаками, жестами рук намагається сказати, що там щось жахливе. Добриня прикидатися не вміє, й коли все це бачить, його очі весь час дивляться не на жінку, а іноді на обличчі навіть з’являється усмішка. Мати різко повертається вбік Олексія.
МАТИ
Ти чого коїш – бо, їжаченя?
Добриня штовхає жінку й заходить у хату. Жінка люто глядить на нього.
ДОБРИНЯ
Ну, гарно в тебе тут, гарно. А що в тебе в тій кімнаті?
Йде за Олексієм. Бачить кота.
ОЛЕКСІЙ
Оце, дядя, диявол.
ДОБИНЯ
Бідолашний… (Співчуваючи, дивиться на хлопця). Це ж просто котик, синку.
Позаду скрипнули половиці, на порозі кімнати стоїть розлючена жінка, із великим тесаком у руках.
МАТИ
Ти, Добриня, краще йди живий-цілий. А то не знести тобі голови.
Олексій в цей час взяв тризуб, який стояв тут у куті й зі всього маху вколов у кота. Дике нявкання сколихнуло увесь ліс. Тече кров. Очі матері загоряються червоним. Кіт кидається на Добриню, той намагається його скинути із себе. Жінка підбігає до чоловіка й намагається вдарити тесаком. В цей час Олексій біжить на кухню. Ставить великий казанок на піч, заливає туди воду з трьох відер, які стояли тут поруч печі. Щось бурмотить собі під ніс. В очах мигкотять різнокольорові фарби, відтінки. Закриває очі. У воді щось булькнуло. Він біжить назад у кімнату.
ОЛЕКСІЙ
Кармаба трос. Карамба шлос. Карамаба локітана.
Простягає вперед руку. Все застигає.
Він тихенько підходить до великого рудого кота.
ОЛЕКСІЙ
Ліпатон (глузуючи, промовляє тому у праву вухо).
Той падає, дико озирається й нявкотить.
ОЛЕКСІЙ
Дострибався, красунчику. Йди-но сюди, йди-но до мене.
Кіт відходить назад від хлопця. Стукіт у двері. Чоловічий скрипучий голос кричить.
ЧОЛОВІЧИЙ СКРІПУЧИЙ ГОЛОС
Варька, Варька, відчиняй. Розмова є!
Олексій бере кота й одним рухом ламає йому шию. Роздається хрускіт й нявкання.
ЧОЛОВІЧИЙ СКРІПУЧИЙ ГОЛОС
Варька, та скільки ж можна голови людям ламати. Відчиняй, відьмака ти така. Розмова серйозна є. Потім кров поп’єш.
ОЛЕКСІЙ
(говорить голосом своєї матері)
Та мені ще трошки залишилося, зачекай, любчику-горобчику.
Кладе тіло кота у вируючу воду до казанку.
ОЛЕКСІЙ
(пошепки)
Ляпотром саваді. Жоравук логекут. Сав.
Вода з котом зникають. Біжить у кімнату. Щось бурмотить собі під ніс, все відмирає. Швидко біжить на кухню.
Там вже стоїть похилого віку чоловік. У лахмітті, зуби жовті, половини немає, очі – поблеклі, довге сиве волосся звисає нижче плечей, закриваючи праве око. На руках – довгі кігті. Це Кощій.
КОЩІЙ
Варько, ти що?
Мати із Добринєю стоять, озираються навколо себе, нічого не можуть зрозуміти.
ДОБРИНЯ
Ну, здрастуй, добрий чоловік.
ВАРЯ
Привіт, любчику-горобчику. Чого треба?
КОЩІЙ
(принюхується)
Що, котик приходив? Куди подівали?
Жінка швидко йде в іншу кімнату. Добриня береться за меч.
ОЛЕКСІЙ
Може, чаю, гості дорогенькі?
ВАРЯ
(дуже зла заходить, губи стали чорні)
Ти куди, скажи мені, матері своїй, котіка-бо подів? А ну говори, не то гірше буде.
ОЛЕКСІЙ
Барсіку, йди-но сюди, кицюню.
З-підвіконня стрибає кіт, біжить, нявкає.
ОЛЕКСІЙ
Ось він, мамо.
ВАРЯ
(очі наливається кров’ю)
Не бреши, придушу, ти ж знаєш. Віддай котика.
ОЛЕКСІЙ
Я тобі котика, а ти мені свободу.
КОЩІЙ
Якщо ви мені зараз же тваринку не віддасте, я… Я не знаю, що зроблю, але обов’язково щось погане.
ДОБРИНЯ
Може, ми допоможемо?
Перетворюється у трьохголового великого змія, який все росте-росте-росте, поки не проломлює дах однією з голів.
ЗМІЙ
Боляче-бо як! От же ж, принесла сюди нечиста.
Опускає голову, дах затягується й стає таким, як і був.
КОЩІЙ
Тобі теж щось погане зроблю, не бійся, не залишу без уваги.
ЗМІЙ
Я тебе забув спитати.
КОЩІЙ
Мовчи, тварюко. Я тебе породив, я тебе й вб’ю.
Змій перетворюється назад у Добриню.
Стукіт у двері.
…Літо. Звичайна п`ятиповерхівка. Біля пошарпаної двері на першому поверсі стоїть дівчинка, рочків 12. Довге світле волосся зібрано у дві коси, великі сірі очі. Одягнена у джинси, футболку й кросівки. Назвемо її Віта. Вона стукає у двері. Двері відчиняє Варя.
ВАРЯ
Чого тобі, дівчинко?
ВІТА
А, Льошу можна?
ВАРЯ
Зараз покличу.
Захлопує двері перед носом у дівчинки, так що та аж трохи відлітає. Двері знову різко відчиняються. Виходить Олексій.
ОЛЕКСІЙ
Привіт, Вітка. Як твої справи?
ВІТА
Та все супер. Льош, пішли погуляємо?
ОЛЕКСІЙ
Я не можу, у нас гості.
ВІТА
А довго вони у тебе будуть?
ОЛЕКСІЙ
Сподіваюся, що після твого приходу швидше зникнуть. Пішли? (заходять у квартиру).
…Ліс Дерев’яна хатинка. Олексій з Вітою опиняються всередині. Там всі ганяються один за одним. Коли діти зайшли, всі зупинилися.
ДОБРИНЯ
Привіт тобі, красунє.
ВАРЯ
Щось в тебе всі красуні.
КОЩІЙ
Доброго тобі здоров’ячка, дівчинка. Чого тобі треба?
ВІТА
(нічого не розуміючи, розглядає всіх)
Ну…
ОЛЕКСІЙ
Не бійся, Віта, це гості наші. Може, чайку?
ВСІ, крім Віти, в один голос
Та ти ж вже пропонував!
ОЛЕКСІЙ
Ну, вибачайте, якщо що не так.
ВІТА
А що у Вас тут трапилося?
ВАРЯ
А мій синочок, любий-дорогий, знайшов диявола й кудись подівав його.
ВІТА
А нащо це йому?
КОЩІЙ
Він вважає, що цим довів, що тепер може жити лише в одній реальності.
ВІТА
А ми зараз де?
Картинка згортається, все крутиться перед очима. Віта з Олексієм стоять перед цією ж хатинкою в лісі. Віта озирається навкруги себе. Затуляє очі, вдихає повітря. Розкриває очі.
ОЛЕКСІЙ
Я ж тобі розповідав.
ВІТА
Оце так краса. Так, а хто всі ці люди?
ОЛЕКСІЙ
Я тобі пізніше розкажу.
Картинка знов крутиться. Вони опиняються в хатинці, разом із усіма героями.
ВІТА
Так і що, куди він його подів?
ВАРЯ
Так от і я питаю, куди ти його подів, синочку?! (Ледь не кричить Варя на Олексія).
Олексій мовчить. Стукіт у двері.
…П`ятиповерхівка. У ті ж двері, що до цього стукала Віта, стукає дівчина років 23. Висока, білявка, волоси зібрані у косу. Великі блакитні очі. Одягнена у довгий синій сарафан. На руках тримає великого рудого кота, з перев’язаною шиєю. Двері відчиняє Варя.
ВАРЯ
Вам кого?
(Бачить кота, клякне).
Дівчина ласкаво й лагідно усміхається. До Варі підбігає Віта й радісно кричить.
ВІТА
Василина, Василина прийшла!
ВАСИЛИНА
О, а ти що тут робиш? Котик не Ваш?
Кіт муркотить й немовби усміхається.
Віта затягує Василину всередину. Вона опиняється у хатинці. Котик виривається в неї з рук. Погляди Добрині й Василини зустрічаються.
ДОБРИНЯ
Добрий день. (Приголомшено, говорить він)
ВАСИЛИНА
(почервоніла, очі додолу опустила)
Здрастуйте.
КОЩІЙ
А де ви котика знайшли?
ВАСИЛИНА
А, моя сестричка (на Віту вказує) щось цілий день сьогодні з ним гралася, кудись носила його, а потім зникла кудись, а тваринка тут, під вашими дверима нявкає, шия якась така, немов поламана. Ну, я взяла наклала пов’язку, на ветеринарному все ж таки вчуся. Шкода так тваринку стало, ось зараз вирішила повернути господарям.
ДОБРИНЯ
(чеше потилицю)
Так, щось я не зрозумів, що це за історія із котом?
ВІТА
З Олексієм мені дуже кортіло погуляти, а він все не виходив. Ось в моїй голові й виник план.
…Літо Вулиця. Двір перед п`ятиповерхівкою. Віта сумна сидить на лавочці. Раптом біля неї з’являється великий рудий кіт. Вона його починає пестити автоматично. Перед очима в неї раптом спливає епізод.
…Та ж вулиця. Вони гуляють з Олексієм.
ОЛЕКСІЙ
Ти знаєш, Вітка, от ми зараз гуляємо. От будинок стоїть, люди ходять, діти граються. Але ж це лише одна реальність.
ВІТА
Тобто?
ОЛЕКСІЙ
Ну є ще, як мінімум одна.
ВІТА
А яка вона ? (Очі в дівчини загорілися вогником зацікавленості).
ОЛЕКСІЙ
Ну, складно пояснити.
Деякий час йдуть мовчки.
ОЛЕКСІЙ
Вмієш берегти секрети?
ВІТА
Ну, звичайно!
ОЛЕКСІЙ
Інша реальність перебуває там (пошепки говорить він дівчинці), у нашій квартирі. Ти заходиш, немовби у звичайну квартиру, але одразу опиняєшся у хатинці на краю лісу.
Картинка мерехтить, зникає.
…Ліс. Віта й Олексій стоять біля двох лігвищ. Дівчинка озирається навкруги. Співають пташки, травичка росте зелена, квіточки скрізь. Недалеко від них пробігла білочка.
ВІТА
(здивовано)
Ого! Оце так реальність.
ОЛЕКСІЙ
Так оце я, Вітка, показую тобі, щоб ти знала. Ця реальність, звичайно, цікава, але я мрію жити лише в одній. У нашій. Там, де ми з тобою гуляємо, розумієш?
ВІТА
Так а що тобі заважає?
ОЛЕКСІЙ
Тут мене тримають давнішні чаклунські заговори. Я – великий чаклун.
Віта засміялася.
ОЛЕКСІЙ
Не смійся (ображено говорить хлопець). Я доведу. Колись… Не тепер…
ВІТА
(скрізь усмішку)
Ну, звичайно.
ОЛЕКСІЙ
Так от. Є давнє пророцтво, що я повинен вбити диявола, який прийде на нашу землю у подобі великого рудого кота. Він буде петляти біля двох оцих лігвищ, залишивши сліди лише від однієї лапи! Коли я його вб’ю, тоді…
Повільно слова стають все тихішими, картинка розмивається, зникає.
…Хатинка. Нинішній час. Віта розказує все це нашим героям. Вони стоять, уважно слухаючи.
ВІТА
І от щось там сталося, я й не знаю, що саме, але Льоша не виходив на вулицю вже кілька днів. А мені дуже погуляти кортіло. Я веселку побачила, а друга поруч немає… Ні з ким поділитися…
ВАРЯ
(звертається до Олексія)
А що це ти робив кілька днів?
КОЩІЙ
Це я винен.
Всі, крім Добрині з Василиною, які стоять й дивляться одне на одного, обертаються в бік Кощія.
КОЩІЙ
Я його закляттям вчив.
ВАРЯ
Яким ще закляттям?
КОЩІЙ
Різним. Він же ж чаклун великий, а хто його ще вчити буде, як не я? Хіба мати безталанна?
Варя почервоніла.
КОЩІЙ
Тим паче, якби я його не зацікавив цим, він би взяв та й пішов у ту реальність, і в цю більше ніколи б не повернувся…
…Глухий ліс. Галявина.
КОЩІЙ
Лаптрон галіктс монь (простягає вперед руку, пташка, що сиділа поруч на дереві перетворюється у вовка, із скигленням зникає у лісі). Спробуй ти.
ОЛЕКСІЙ
Лаптрон галіктс. Шмонь. (тягне вперед руку, у пташки, яка сиділа на тому ж самому дереві, закочуються очі, вона неголосно пискнула, й впала замертво.
КОЩІЙ
(розлючений, кричить на хлопця)
Ну, не так, тьху (в цей час поруч пролітала відьма, він плювком потрапив у її ступу. Вона перекинулася, розбилася, чутно жіночий стогін). Розліталися. (Тихіше й спокійніше говорить він). Ще раз.
Вони ще кілька разів повторюють цей трюк. Пташки все падають й падають. Нарешті Олексію все вдається.
КОЩІЙ
(підходить до Олексія, кладе йому руки на плечі)
Ну, що ж, прийшов час, вивчити найголовніше закляття. (Дивись) Ляпотром саваді. Жоравук логекут. Сав. (Простягає руку, дерево, що було поруч, зникає).
ОЛЕКСІЙ
Ого!
КОЩІЙ
Давай, спробуй.
У пришвидшеному темпі ми бачимо, як хлопчик намагається вивчити це закляття, але йому це не вдається. Раптом чується котяче нявкання…
…Галявина у лісі. Віта несе великого рудого кота до лігвищ. Тримає його на руках, а однією лапою тварини робить сліди – до лігвища, яке розташоване справа, й потім з лігвища, яке розташоване зліва. Потім починає м’яти кота, мучити його. Той спочатку неголосно, а потім все голосніше нявкає. Чутно шелест з лісу. Віта кидає кота, той одразу швидко утікає. Віта теж біжить, виходить з квартири, обережно зачиняючи за собою двері.
...Теперішній час. Всі стоять приголомшені.
ОЛЕКСІЙ
А чому у котика голова відвалювалася, і знову виростала?
КОЩІЙ
Я ж тебе вчив, у цій реальності реальне все, що ми самі можемо собі уявити.
Варя починає плакати.
ОЛЕКСІЙ
Ти чого?
ВАРЯ
Ти тепер підеш від мене?
ОЛЕКСІЙ
Чого це?
ВАРЯ
Ну, ти ж вбив рудого кота, це так, (вказує на «диявола») лише якась там проекція, завдання ти виконав.
ОЛЕКСІЙ
Та ні, матусю, якщо хочеш, я залишуся, тільки буду ходити гуляти в ту реальність, коли захочу, гаразд?
ВАРЯ
Гаразд. (Схлипує, обнімає Олексія. Він підморгує Віті).
…Літо. Галявина. Квіточки, пташки співають. Добриня сидить разом із Василиною. Тримаються за руки.
ДОБРИНЯ
Ну, Василино, не нарікай. (Дістає з кишені велику дерев’яну коробку). Оце тобі.
Дівчина відчиняє коробку, там на самому дні лежить маленька дерев’яна обручка.
ВАСИЛИНА
(мрійливо зітхає)
О-о-о…
ДОБРИНЯ
Сам стругав. (Одягає їй обручку). Подобається?
ВАСИЛИНА
Ну, звичайно, так!
ДОБРИНЯ
Вийдеш за мене?
ВАСИЛИНА
Ну, звичайно, так!
Обнімаються. Різко сідає сонце. Бачимо їхні силуети, які цілуються.
…Ліс. Дерев’яна хатинка. Варя і Кощій сидять за великим дерев’яним столом, навпроти одне одного.
ВАРЯ
Так, що за справа, за якою ти до мене приходив? Лише за котиком приперся?
КОЩІЙ
Варю…(Бере її за руку, зітхає)
ВАРЯ
Ти моє серце не бентеж... (Мрійливо зітхає)
КОЩІЙ
Варєчко. Я тут подумав…
ВАРЯ
Що, голубчику?
КОЩІЙ
Ну…
ВАРЯ
Ну, що, ну?
КОЩІЙ
Та я так…
ВАРЯ
Що ж так?
КОЩІЙ
Та не перебивай мене, карга ти малолітня! Порозвелося відьом оцих в лісах останнім часом. Куди не плюнь – скрізь літають. Тьху. (Чутно, як різко загальмувала ступа, жіночий стогін). Я тут, Варюню, от що подумав. А давай я Олексія всиновлю?
ВАРЯ
Що?
КОЩІЙ
Ну, розумієш…
Їхні голоси стають все тихішими, поки зовсім не зникають. Сонце різко падає. І в темряві ми бачимо, як їхні силуети все спорять й спорять…
…П`ятиповерхівка. Олексій і Віта гуляють вулицею, пускають у калюжах кораблики, усміхаються, розмовляють. Раптом дівчинка зупиняється.
ВІТА
Диви!
ОЛЕКСІЙ
Що?
ВІТА
(показує кудись тоненьким пальчиком)
Та он же, бачиш? Веселка!
ОЛЕКСІЙ
(дивиться туди, куди вказує Віта, усміхається)
ВІТА
От би час зупинився й вічно на цю красу дивитися… (Мрійливо зітхає).
ОЛЕКСІЙ
Ну, це так ми можемо.
В очах хлопця мигкотять різнокольорові фарби, відтінки. Закриває очі.
ОЛЕКСІЙ
Кармаба трос. Карамба шлос. Карамаба локітана.
Простягає руку. Все застигає.