Знову кляте безсоння… Рахуватиму рожевих слоненят! Один, два, три… Оце і все? Інші слоненята, певно,відпочивають. Логічно. Уже друга година ночі. А тобі ж якого не спиться? А-А-А, думки?! Супер! А без них ніяк не можна? Я була б прекрасною бездумною лялькою. Без жодного натяку на філософію (всі ми хворі на анорексію:фізично чи морально). А так… намагаюсь о другій годині ночі знайти слова для свого безсоння!.. Вітаю!!! Ти збожеволіла! (З Божої волі?..)
Tікати! Від себе. І якнайдалі. Найкраще місце для порятунку – буденно-задушливе місто з його метушливим натовпом. Тільки там відчуваєш себе по-справжньому байдужою. Всім і кожному. А в цій милій сільській тиші ти знову дитина. І всі тебе знову люблять. Досить мене жаліти!!! Ви ж просто заздрите моїй впертості!..
Не про те говориш, сонечко. Певно – перевтома. Ти не чужа. Ти вдома. Хоча це і рівнозначно. Так, досить твоєї незграбної поезії. Таке б на конкурс: солодкувато-банальний приз твій! Невже стільки боролась за право бути собою, щоб майже на фініші збагнути – Тебе не існує. Це тільки тіні попередніх перевтілень. Все, досить з мене цієї словесної гарячки. Тобі давно час звернутись до психіатра! У тебе є мета? Є!!! Так в чому ж справа? А, ти хотіла бути чесною. Усе значно складніше, ніж я думала. Певно, корінь твоїх проблем тягнеться з дитинства (Чи із сновидінь, як сказав би Фройд;) Та біда в тім, що ти вже давно НЕ-ДИТИНА.
Так що – швиденько підскочила, найкраща-сукня-підбори-кілька-кілограм-штукатурки і кроком руш пити отруту з асфальтних долонь столиці!..