Віктор Спільний
azbyki@mail.ru
27.01.2012 р.
11:26
по
Київу
ПІСНЯ- ЗАПОВІТ СТАРОГО ВОЯКА
Це мій гімн, це моя суть, це мій скарб, це мій єклібріс, це моя пісня самотина вояка Старої Русі-України, який був уси часи років-віків, у сторожі руської прадавніни, після нашестя Батия. Це мій заповіт Батьківщіні
"С Т О Р О Ж О В А М О Г И Л А"
Музыка М. Литвина
Слова Т. Федюка
"Сліпаки підмогільні круг мене зійшлись,
І могильник кружляе круг мене помалу.
І нікого нема, окрім діжки смоли,
І нікого нема , крім старого кресала.
Я стою сам, один, я назустріч ворогу,
Чорним димом у небо стелитимусь чесно.
Суховії над степом метуть пилюгу,
Котру піднято ще тогорічним нашестям.
Я стою день і ніч. Навкруги вороги.
У високій траві вершник скинеться часом.
Побратимів нема, побратими з нудьги,
Пінять горілку у Київі, чі у Черкасах.
Я не кличу, я знаю , це доля така :
Пільнувать Україну, смолу і крисало.
Але іноді, раптом, здрігнеться рука.
Як побачу орла, що летить небесами.
Чому не йдете, чому не міняють пості?
Кінь пропав у степу, губи кров’ю припали.
Але очи лишились, орді не пройти
Крізь могилу, смолу і старезне крисало.
Бо мені за плечима ростуть хутори,
І дівчата співають, і плаче дитина.
Як побачіте дим – піднімить прапори,
І шикуйте полки, і шукайте заміну".
P.S. Цю пісню дуже гарно співав 28 березня 1991 року , Украіньскому товариству "Просвіта" у м. Севастополі, кобзарь з м. Київа ВОЛОДИМИР ГОРБАТЮК .
Надрукував ії собі для пам’яті член товариства Віктор Спільний 02 червня 1991 р., щоб не забути, так вона припала до серця, таї душі моїй натури.
В цієї пісні кобзаря, я бачу стародавнього русича-козака в степу Дикого Поля, котрий віка в дозорі, стоить часовим на посту, у сторожі рубежів землі Русі-України, вже після орди Батия. Жде побратимів та синів Русі-України.
Коли Київська Русь у Криму , Русь-Таврида, розбита Батием у 1227- 1230 роках.
Коли був по за Бібліею, котрий вже исход Древньої Русі, та й ще, на цей раз з Криму, за Дике Поле, у нову землю Русі-України.
Бо, до цього був такий шлях у племені Русі, у якого батьки були ОР та МАРИМАМ (Мария), рідна сестра пророка Мусія: Египет, Палестина, Руська Троя, Кубань, Карпати, Крим-Тавріда: Киевська Русь, з містом Київ-в-Мінкемані; з 871 року-«матері усім містам руським», до 06 грудня 1230 року; до Батия;
Потім, ісход у 1231 році з Тавріди за Дике Поле, на ріку Борісфен, де став-бути новий Київ;
Коли новий Київ почав своє новє життя на річьці Борисфен, той , що щас е Дніпро.
Бо, Соборна церква Святого Илїї залишилася у Криму, у місті Інкеман, прі скелі "Пасинчя беседа", що біля мосту над річкой Чорною, як їхать до міста Севастополь.
Марно академік Толочко Петро Петроич журиться , що не знайдено старезної Соборной церкви Святого Ілїї у новому місті Київі, бо її там нема, та й ніколи не було.
Бо, вона : церква Святого ІЛЇЇ, останок її е у місті ІНКЕРМАНІ біля старезноі річкі Дніпра , котру сьогодні звуть "річка Черна" !
Бо, стара назва міста Київа е «Мінкерман» на тюрскої мові, бо то селище с початку було славянським, котрі прийшли у Крим у 522 році до новоі єри; на 373 роки раніш, нежелі, плем’я Русь князя КИЯ, яке прийшло з Карпат, у 149 році.
Славьяни 174 роки були «самаріїськіми пленніками» царства Мідії та Персії, от того, добре знали тюрську мову.
Так, що й не дивуйтесь!
Відціля, й е така назва міста «Мінкерман» у славьян на горі Каламіта, котрим було на роду написано, стати містом Київ.
У 146 році до н.є. , князь Кий (Исаа-Кий), бо був іудєем, зігнав славьян з тоі горі, де було те місто Минкерман, котрій став містом князя Кия.
Так, іудейське плем’я Русь, зайняло землю на острові Скіфія-Тавріда, тай так почала існувати Земля Руська.
Де іїснувала Стародавня Русь протягом років 1000 и 1 , до прібуття, до сусідів славьян, князів варягів-русі, які були іудеями іерусалімськими, депортірованними Римом на схід Криму, та на Каказ; у 135 році, після побиття восстання Іудеі Сімона-бар-Кохби.
Руська земля Київа вже була тоді не самостіїною,сплачувала такі данину хазарам; та й варягів-князів до себе не гукала.
Сусіди славьяне у 852 році погукали князів варягів-русі з Варяжськоі землі, з міста Феодосії , що була і е і щас, на сході Тавріди-Криму.
З приходом Рюрика до славьян у 852 році, славянський город почали звать місто "Новгород", а славьян стали звать "новгородьцями", а Славьянську землю стали звать "Руська Земля".
Бо, це все було у Кріму , у землі де щас місто Севастополь.
Ось й увесь сказ.
Про старого діда Панька , та ще й молоду бабу Домну:
"Як вони жили,
Порознь спали,
А діти били"!
З 854 року, у Землі Русь, міста Київа , панував готський князь Аскольд, до 871 року.
Коли варяжский князь, іудей Олег Вещій, вивив з чісла живих Аскольда і Діра, здіїснував государство «Київську Русь», котра була до 1230 року, до взяття міста Київа Батием.
Це мій заповіт Україні та й українцям:
Кости князя готського Аскольда и варяжських князів, нащадків іудеев іерусалімських:Олега Вещего, Рюріка I, Игоря Рюріковича , лежать у Тавріді-Криму.
Кости великих київських князів: Ярослава Мудрого , Всеволода Ярославовіча, Володимира Мономаха, покладені були у церкві Святої Софїї Київської Мітрополіїчьїй, що щас в руінах майорить на горі Каламита-в-Інкермані.
А по під горою міста Київа , у унутрях скелі горі ,у рукотворної печері була та й е церква Святої Богородиці Пірогощої, яка е Усипальниця великих київских князів та княгинь, де у різні часи були покладені:
князь Ярополк Святославовіч, кості якого крестив князь київський Ярослав Мудрий;
князь Олег Святославовіч Древлянській, кості якого крестив київський князь Ярослав Мудрий;
княгиня Ольга, жінка князя Игоря Рюріковіча, матерь князя-вояка Святослава Ігоревича;
княгиня Анна, жінка князя Володимира Великого,Крестителя Русі, принцесса византіїська;
князь Володимир Святославович,император всея Русі -Тавріди. Креститель. Святий. Равноапостольний;
князь Ізяслав Ярославович- великий князь Київа та Новгорода Тавріческих;
князь Ростислав Мстиславович, внук великого киевсько-новгородського князя Ізяслава Ярославовича;
Всього : "Сімка глав та кості нагі", які бачів Яков Лизлов, священник посольства царя Московського до Кримського хану , ще у березні-квітні 1634 року;
Так що, молись і лікуй Україно,
Та й усі щірії україньці,
Як ії усе шановне панство.
Бо, знайдено великий скарб України:
Стара Руська Земля, у Тавриді-Криму.
Знайдено батьківські гроби
Стародавньої Землі Русь!
Славься Батьківщіна наша вільна!
Славься Держава!
Славься руський народ України!
Котрій, на цей час, ще е україньці
Міста Київа.
Поки, ще е порох в пороховницях,
У самого сильного у світі народу,
Пионерів на матеріке Европа.
Прівнісшего в землю Европи
Начатки Египетскоі цівілізаціі.
От тепер,
Слава Україні!
Алилуя.
(Далі буде).