Ніч. Темна галявина. Моторошне місце. Дівчина з рудим середньої довжини кучерявим волоссям з аристократичним профілем у нічній сорочці стоїть із заплющеними очима і до чогось прислухається. Раптово зривається сильний вітер. Дерева та кущі починають тремтіти, чується крик сови. Дівчина здригається, відкриває очі. Дивиться вгору. Бачить повний місяць. Тут, ні з того, ні з сього, зривається з місця і починає бігти. Вітер не вщухає. Чується свист. Дерева гнуться до землі. Дівчина зупиняється, переводить дух і вкотре дивиться вгору. Місяць наполовину затемнений. Десь здалеку долинає звук грому.
ДІВЧИНА:
- Тільки б встигнути!
Вона знову зривається бігти, оглядаючись навкруги. Дерева бачаться у синьому кольорі. Місяць у формі серпа. Дівчина біжить скоріш. Закриває долонями очі і падає ниць. Починає плакати. Дерева стають рожевими. Дівчина поволі підводиться. На її очах видніються сльози. Гроза наближається. Починає йти дощ. Вітер поволі вщухає. Дівчина йде досить повільно. На мить зупиняється. Її руки тремтять, брови нервово здригаються. Вона обережно повертає голову вліво – нічого несподіваного, всього лиш дерева, направо – схожа картина, опускає голову вниз – біля ніг повзає товста чорна зміюка. Дівчина шалено верещить, підстрибує на місці, руками ніби отряхує щось зі свого тіла. Знову мчить стрімголов. Лякається кожного шороху, легенького поштовху, при кожному з них кричить. Сльози ллються потоком. На стовбурах дерев поволі виділяються понівечені людські обличчя: спочатку ніс, очі, потім губи, вуха… Всі голови з дивними зачісками – дредами, - починають заперечно кивати.
ДІВЧИНА(в розпачі):
- Ну, ще трішки!
Дівчина вибігає з лісу. Попереду, метрів з десять, прірва. Над нею в роздумах стоїть жінка. Вона обертається і дивиться у вічі дівчині, ніби у дзеркало. Обличчя обох однакові.
Дівчина підходить до жінки і зливається з нею в одне тіло. Розвертається і починає бігти у зворотному напрямку…
Темінь. В повній темряві вигулькує годинник. Стрілки невпинно рухаються у зворотному від звичного напрямку.
День. Яскраве сонце піднялося високо вгору і добряче припікає. Дівчина, з середньої довжини рудим кучерявим волоссям іде вузенькою озелененою вулицею в бік ринку. Зліва – дорога, де в заторі гинуть сотні машин, справа – старенькі бабусі-дідусі стоять з власно вирощеною сільськогосподарською продукцією. Дівчина, повільно йдучи, розглядає товар дачників. Несподівано, серед цілого ряду моркви, буряків та картоплі, виділяється букетик жовтих конвалій. Дівчина підводить очі: перед нею стоїть середнього віку, русоволосий, вдягнений у чорний костюм, чоловік.
ДІВЧИНА:
- Скільки просите за… конвалії?
ЧОЛОВІК:
- Вони безцінні.
ДІВЧИНА:
- То навіщо ж продаєте?
ЧОЛОВІК(в журбі):
- Я не продаю…
ДІВЧИНА:
- Не розумію, навіщо ж ви тут? А де можна взяти такі конвалії?
ЧОЛОВІК(в захопленні):
- Конвалії ці – чарівна річ – ростуть в лісі, знайти їх можна десь надвечір…
ДІВЧИНА:
- В лісі? Ні, ні, я боюся лісу. Вибачте..!
З переляканим виглядом вона квапливо іде у бік ринку. Чоловік дивиться вслід дівчині, примружує одне око. Потім кладе конвалії у сумку і йде геть.
Ринок. Великий асортимент продукції, така ж кількість і покупців цієї продукції. В декількох місцях утворилися черги. Дівчина підходить до найдовшої з них. Останньою стоїть маленького зросту, товстенька неповоротка жінка.
ДІВЧИНА:
- Пробачте, а за чим черга?
ЖІНКА:
- Кращу долю продають.
ДІВЧИНА:
- Долю? Цікаво…
Дівчина розштовхує натовп і підходить до столу, на якому розлита синя рідина. Вгорі вивіска: «Краща доля». Біля столу стоїть симпатичний молодий хлопець із дредами, вдягнений у фіолетовий клітчастий костюм.
ДІВЧИНА:
- Це ви тут долю продаєте?
ХЛОПЕЦЬ:
- Звичайно. Замовляйте. Зробимо все в кращому вигляді.
ДІВЧИНА(лізе в сумку, дістає гаманець):
- В мене лише десять гривень…
ХЛОПЕЦЬ(бере руку дівчини і опускає її в синю рідину):
- Ну що ж, яка плата – така й доля.
Дівчина дивиться хлопцю у блакитні очі. Раптом вони змінюються на чорні. Дівчину затягує у їхню пустку…
Ранок. Площа посеред кладовища поблизу церкви. Багато люду, всі в чорному. Заспівує священик. Все в чорно-білих кольорах, лиш труна, що лежить на лаві, яскраво-рожева. В труні, закрите до підборіддя легеньким мереживним покривалом, лежить тіло кучерявої дівчини з аристократичним профілем. Над нею стоїть схилена темноволоса жінка, на вигляд років сорока і тихо плаче. Це мати дівчини. Поряд з матір’ю стоїть, переступаючи з ноги на ногу, високий статний чоловік, батько покійної. Подеколи, прориваючись крізь читання священика, чується плач.
Дує легенький вітерець, всі дивляться вбік розчинених дверей церкви. Там стоїть дівчина з труни, але її ніхто, крім приблудних собак, не може бачити. Дух підходить до труни, приглядається.
ДУХ:
- Не може бути!
В цю мить всі присутні чують невідомо звідки крик сови, але ніхто на це не звертає увагу.
Десь далі, поблизу могил, стоять дві старенькі бабусі, одна з них вдягнена в дивну чорно-червону сукню, що привертає увагу всіх присутніх. Обидві бабці в чорних хустинках. Дух підходить до них. В цю мить вони починають перешіптуватися.
БАБУСЯ 1:
- Ой, матінко, що ж це твориться, така молода…
БАБУСЯ 2:
- А кажуть, вона сама вкоротила собі віку…
БАБУСЯ 1:
- Так, бідолашна. Стрибнула в прірву. Ой, Боженьку, що ж це таке твориться? А вчилася ж як добре! І золота медаль, і диплом червоний..! Та я ж від неї жодного поганого слова ніколи не чула! І отак піти… Горе та й годі!
Дух, киваючи головою, рушає геть від пліткарок. Священик дочитує поховальну, останнє прощальне слово звучить з вуст матері. Жодного слова розібрати неможливо, чуються лише легкі коливання в повітрі, від якого обертом іде голова…
Труну опускають в яму, всі присутні стоять непорушно. Земля швидко забирає подарунок і на місці традиційного хреста миттю з’являється пам’ятник. Дух стає навколішки над могилою і починає плакати. Темінь…
Дівчина з рудим кучерявим волоссям в нічній сорочці стрімголов біжить від прірви в бік лісу. Раптом зупиняється. Оглядається навкруги. Місяць високо вгорі. Дівчина заходить в ліс. Іде тією ж стежкою. Дерева не здаються вже такими потворними, немає людських облич з дредами. Помічає стежину, яка відходить вліво. Ще секунду вагається, потім рушає туди. Виходить на простору місцину. Десь далеко поперед себе бачить якусь тінь. Починає бігти. Перечіпляється через камінь. Падає. Примружує очі від болю. Піднімає голову. В очах видніється страх. Дівчина бачить, що стоїть на цвинтарі біля своєї могили. Заворожено дивиться на пам’ятник. Зривається вітер, земля починає трястися, надписи на граніті поступово зникають. Зникає страшна дата смерті – 17.11.2010… могила руйнується землетрусом і йде під землю. На місці неї виростає кущ жовтої конвалії…
ДІВЧИНА:
- А я ж казала, що бути такого не може. Сьогодні ж 18-те…
LABTRON.COM.UA
http://labtron.com.ua/chat
Вільний майданчик митців