Частина перша.
Розвідка
Сільський магазин. На поличках в магазині консерви, солодка вода та хліб. В магазин входить хлопчик років десяти у джинсах, і білій майці. Підходить до каси, за якою стоїть зріла жінка, та фарбує губи.
Хлопчик: – Це ти тут продаєш?
Продавщиця зі здивованим обличчям подивилась униз за прилавок, де стояв хлопчик.
Продавщиця: – Я, що тобі потрібно?
Хлопчик: – Пиво, є?
Продавщиця: – Гм, тобі ще рано. Купи “Тархун”, новий смак.
Хлопчик: – А алкоголь у вашому селі продається?
Продавщиця: – Ні, у нас ніхто не п’є після війни.
Хлопчик: – Чого?
Продавщиця: – Це довга історія.
Хлопчик: – Розкажи?
Продавщиця: – Купи “Тархун”, а то вже пів року стоїть.
Хлопчик: – Давай.
Відповів хлопчик, витягнув пачку грошей з кишені. І дав двісті гривень однією купюрою. Жінка взяла у руки цінний папірець, та почала роздивлятись.
Продавщиця: – Це що?
Хлопчик: - Дурна, чи шо?
Продавщиця: – Не підробка?
Хлопчик: - На сонце подивись.
Продавщиця почала просвічувати купюру сонячним світлом.
Продавщиця: – Та ні, не візьму. Таких я не бачила ніколи, боюсь. Здачі все рівно не буде.
Хлопчик:- Якщо розповіси про алкоголь, подарю.
Продавщиця: – Тоді слухай. У роки війни село було захвачено німцями, вони тут пшеницю вирощували. До німців тут, нічого не росло.
Хлопчик: - По суті.
Продавщиця – Так от, працювали наші хлопці. Але пили вони як свині, тому толку від них не було ніякого. Німці довго думали як відучити пиячити, спочатку відбирали, потім таблетками кормили, навіть деяких розстрілювали, але цього ніхто не боявся. Якийсь розумний фашист зібрав усіх п’яничок разом у сараї, та вливав у них горілку місяць, два, а на третій відпустив. Через тиждень тримаючись за печінки всі нероби самі вийшли на поля працювати. Потім знову фашист усіх зібрав, але пити вже ніхто не хотів. А ті які все ж таки потяглись до пляшки, потім пожалкували дуже, бо їх рвало днів зо два. Отак з’явилась відраза до алкоголю у цих краях.
Хлопчик: - Так всі ж ті, ну, які у сараї, вже померли.
Продавщиця: – Так, померли.
Хлопчик: - І що, ніхто не п’є?
Продавщиця: – Да якось не заведено у нас.
Хлопчик: - А по святах, що робите? Як відпочиваєте?
Продавщиця: – У шахи граємо, співаємо, танцюємо.
Хлопчик: - О, кепські справи діло. Нічого, ще потанцюєте.
Після цих слів хлопчик підморгнув продавщиці, розвернувся до виходу.
Продавщиця: – А “Тархун”?
Хлопчик повернувся.
Хлопчик: – Це тобі, подарунок.
І вийшов з магазина на вулицю. А продавщиця взяла пляшку.
Продавщиця: – Що ж тебе не хочуть пити? Ну, в принципі це ж подарунок.
Промовила вона сама собі, відкрила пляшку, зробила ковток, скривилась, виплюнула.
Продавщиця: – Фу, гидота яка.
Частина друга.
Винахід
Біля сільського магазину, та напроти пошти, стоїть маленький намет. У наметі стоять два хлопчика у розірваних одежах, а біля них велика бочка. На наметі написано “Купіть у сиріт, допоможіть дітям ”. У далечині видніються силуети групи людей.
Іван: – Усе, ідуть. Роби жалісне лице, краще плач.
Тарас: – Добре, Іван.
Іван: – Тарас, головне їм пиво продати.
Іван бере землю у руки, та розтирає собі обличчя. Тарас побачивши, теж завдав грязюки на обличчя. Люди вдалечині, підійшли ближче. І стали роздивлятись хлопчаків, Тарас упав на коліна.
Тарас: - Допоможіть, люди добрі. Я з братом сирота, грошей у нас немає. Заробляємо як можемо, якщо серце у вас є, якщо совість є, якщо милість та доброта є. Купіть напій.
Іван після цих слів теж упав на коліна, та почав істерично проливати сльози. Один з мужиків, з червоною пов’язкою на руці з написом “Бригадир”, промовив.
Бригадир: – Та добре, ми що нелюди? Купимо, якраз після роботи пити хочеться. Так хлопці?
Мужики всі як один: “Так”. І вишукувалися у чергу.
Бригадир: – А що за напій?
Іван: – Пиво, хмільне, свіженьке.
Бригадир: – Жаль, ми не п’ємо алкоголь з часів війни.
Іван підбив Тараса ногою, той знову почав ридати.
Тарас: – Ну, будь ласка. Це наш єдиний шанс.
Бригадир: – Ну, зрозумійте нас, ми фізично не можемо пити. Нам стане зле, для нас це як помиї.
Хтось із черги: Я коли помиї вигрібаю, то прищепку на ніс чіпляю.
Частина третя.
Знесилення
Біля намету, магазину, та пошти лежать п’яні чоловіки з прищіпками на носі. Хтось намагається співати, деякі танцювати, старі грати у шахи. Хлопчаки з посмішкою перераховують гроші, до них підбігає чоловік з вусами та оселедцем на голові. Розмахуючи портфелем кричить на хлопців. А зі спини підходить п’яний бригадир..
Бригадир: – О, староста села. Випий з нами.
І впав.
Староста: – Що ж ви поробили, негідники? Урожай пропадає, хто буде працювати, із за вас їсти нічого буде взимку.
Хлопчаки переглянулись, сховали гроші за спинами, впали на коліна. І в унісон почали скиглити: “Ми сироти, збираємо гроші на навчання ”. Староста опустив портфель.
Староста: – Ну, якщо на навчання.
Іван: – Так, дядьку, на навчання.
Староста: - Тоді налийте мені келих.
Іван: – Десятка.
Староста: – Скільки? Дороге навчання, давайте.
Хлопчаки наливають повній келих, та протягують чоловікові. Староста за один ковток випиває, потім скривлюється.
Староста: – Іще.
Хлопчаки знову наливають. Староста ледве допиває, і падає на землю.
Іван: – Тарас, біжи на пошту, і напиши щоб привозили ще.
Частина четверта.
Благодійність
Сільський магазин з вивіскою “Пивко”, у який стоїть велика черга, і чутно викрики: “Швидше не можна, труби горять”. До черги хитаючись підходить п’яний староста та кричить.
Староста: - Пропили той урожай, так і цей проп’ємо.
Після цих слів староста падає на землю. І біля нього зупиняється дорога іномарка, з машини виходить жінка у діловому костюмі переступає через старосту, підходить до черги.
Жінка: - До уваги жителів села Коломийки. Проводиться благодійна акція “Допоможи інвалідам”, в Україні дуже багато людей з фізичними вадами, які потребують вашої допомоги. Спонсор акції сигарети всесвітньо відомої марки “Мальборо”, кожна куплена пачка цигарок, це крісло, протез, операція. Не залишайтесь байдужими.
Староста піднімається з землі на коліна. Постягує двісті гривень.
Староста: – На всі, інвалідам не допомогти, це гріх.
Часина п’ята.
Кінець
Сільський магазин, на поличках стоять тільки цигарки та пиво.
Сидить продавщиця, та курить тоненьку цигарку. В магазин заходить чоловік похилого віку з рюкзаком на плечах, і сигаретний дим потрапляє йому в обличчя. Старий прокашлюється, та питає:
Старий: – Скажіть а вода у вас є? Бо з дальньої дороги пити дуже хочеться.
Продавщиця: – Львівське преміум та міцне.
Старий: – Та мені б води попити, газировка може якась є?
Продавщиця здивовано подивилась на незнайомця.
Продавщиця: – Не п’ють вже тут воду. В колодязі тільки є, біля сараю.
Старий: – Дякую.
Продавщиця: – Та на здоров’я!
Частина шоста.
P.S.
Сільський клуб, забитий повністю людьми. І всі, як один дивляться на сцену, де стоїть багато яскравих декорацій. Між рядами ходить афроамериканець, з шапкою в руках. Кожен по черзі кладе гроші до шапки, і після цього він цілує їх у лоба. На сцену виходить ще один афроамериканець з мікрофоном, і починає говорити.
Афроамер.: – Вам требья допамага, алькагаль и купрение вредить вашому здоров’ю. Я освобожу вас. Я дам вам спасенье, ми вместие поможем всем нам . Я вилікую вас.
Зал хором: “Поможіть! Спасіть нас, пастер”.
http://labtron.com.ua/chat
Вільний майданчик митців