Точка рiвноваги

Валентин Лученко
Уже немає "так чи ні", уже не вибираю
 Ні невода з ріки, ні з ким іти на прю чи на банкет
 Не зрізую розкішні айстри на букет, з ромашок не плету вінки
 ні на могилу, ні на голову собі...
 Віки пройшли з тих пір, коли ми стрілись на пероні,
 Коли я цілував твої долоні та пальці заплітав, мої_в_твої...
 Тоді ми говорили не словами, бо янгольську вивчали мову,
 воїстину чудову. Ми їсти не хотіли, бо пили кохання
 нахильці з барильця.
 Якими юними були, якими мудрими не за літами…
 Все ясно бачили, що буде наперед, облуду кинувши у піч, як жаби одіж.
 Все так і вийшло, і пішло, і йде
 туди, де вибору нема,
                де нуль,
                де так_і_ні – дві кульки на одній пружинці