Не можу тебе прогнати. Нiяк не можу…
Не можу тебе вiдпустити, але вiдпускаю
До iншого доброго ранку,
До пекла, чи раю…
Ти вчора мені сказав, що я дуже на неї схожа.
Ну майже усiм. Та ревністю, певно, найбiльше.
Ревність мене роз’їдає. Вона, як сірчана злива.
Але я не можу
Мати кращого негативу.
Тому я вбиваю в небо, мов цвяхи, залізні вiршi.
І маю єдину мрію – навіжену й таку безталанну:
Щоб надалi і ти для ревнощiв знаходив привiд.
Щоб не міг вiдпустити, не міг прогнати… Щоб я –
Як привид.
Щоб ніколи не міг розлюбити
Свою Маріанну.
2012