Там, где горы сомкнулись в кольцо
Ветер качает серебряной лодке
Ту любовь, что похожа на сон
Самый сладкий и самый короткий...
(Fleur – «Колыбельная для Солнца»)
Руки. Ті ж самі руки. Знову. Той самий голос, манера, тон, аж стає ніяково. Боже мій... Раптом згадуєш, що не віриш в бога
А може подіє? БОЖЕ, ти мене чуєш? БОЖЕВІЛЛЯ. Це безглуздо.... БОЖЕ, БЛАГАЮ БО...таке життя, спадає тобі на думку.
Проте головне – не подавати виду. Зберігати зовнішній спокій. Ти це вже вмієш. Вже й не таке...
- Але це повинно піти
- Ні, брехня. Це все насправді!
- Хіба?
- Ні! Я себе НЕ ЧУЮ... ні це все є... Є...
І ось раптом все пішло.
Ти на підлозі. Холодно. Епілептично кричишь «Боже», «це все є», «благаю» і ще якусь нісенітницю. Знову не відпочила. Знову, наче побита. Хочеться спати. Не можешь. Холодно
Третій рік поспіль.
Треба сказати мед. Сестрі, щоб замінила цей сон.
Але ж він тобі так подобається...