Висить найдовше листя на дубах, березах, липах, яворах.
Вже буре, змочене та змучене дощами, мокрим снігом…
Чого отак противитись зимі, яку не оминати,
яка, як смерть приходить у призначену годину?
Для того щоб упасти врешті в лютому чи січні на той стерильно-білий наст
після нічного снігопаду? Дарма. Вітрисько замете і патички сухі , і листя посивіле…
І буде тоскно та квикливо в лісі, немов в операційній, коли нічого вдіяти уже не можна
Тривожно крекотітимуть сороки, круки озвуться з висоти.
Ти підеш по заметах, не вибираючи мети… Її нема, а є зима
та пекло іудейське в серці…