Ця ніч холодна, як твоя рука,
моя натомість тепла, аж гаряча,
все тіло, пристрастю палиме, до тебе горнеться.
Тебе нема… лише ліхтар старий, напівнезрячий
в кватирку сипле світло, все ще золоте…
Тебе немає, ніби не було ніколи,
усе здається сном, який вар’ятка вигадала юна.
Мені давно вже не сімнадцять,
хоча вино і сиґарети без паспорта так само не дають…
Чому ж так млосно в грудях,
чому тремтливі вії пускають горошини по щоках?
Чому неcтерпно так без тебе жити
у світі, де усе гаразд
в родині, на роботі,
батьки живі, батьки батьків живуть в Раю…
Лиш я, дурепа, караюсь, мучусь ледь живу
Без тебе, Лицарю Айвенґо,
без тебе, мій королю молодий…