Якби я уміла зменшуватися і збільшуватися,
як, наприклад, Аліса,
скуштувавши печивко чи випивши краплю чогось-там,
це було би чарівно!
Я жила би у твоїй кишеньці, на рівні серця,
як дівчисько-мізинчик, Великий такий малий Секрет,
ти катав би мене на собі від самого ранку,
годував би по крихточці – цукром, вином, ікрою,
і, як пташку, садив би мене на своє плече…
І я далеко не відлітала би,
боячись загутитися в П'ятому Океані.
А в п'ятницю, коли приміські потяги, сонні та п'яні,
звільняють місто від трударів та імітаторів праці,
ми би з тобою злітали на Лису Гору радіти Сонцю,
що заходить і Місяцю, що повновидо сходить...
Ми би були з тобою одні, як Адам і Єва.
Я би тебе не ревнувала до жінок, які чомусь такі напомажені та жіночні,
охочі до слів твоїх та посмішок-поцілунків.
А ти не носив би на собі клунки обов'язків та зобов'язань
А лише мене, легку, як ота пір'їнка, на листівці,
яку підписав Дональд Шимода своєму співавторові,
Річарду Баху...