Зима. Глибока ніч. За вікном безтурботно падає сніг. І здається, що ти зараз одна в цілому світі. Думки десь не тут, та й важко назвати думками те павутиння морозно-холодних сплетінь, що в’ються в тебе в голові. Вони радше схожі з тим хаотичним абстрактним творінням, що марудить на шибках мороз. Твій настрій не можна охарактеризувати, як тяжкий, поганий чи якийсь нейтральний. В тебе його просто немає. Вже давно нема, та ніхто цього не знає, бо вдень ти маскуєшся. Просто не хочеш, щоб тобі лізли в душу, обливали брудом жалості і фальші те сокровенне, що ще лишилося. Ніхто й ніколи не допоможе, але тільки зробить ще гірше. Ти не ніяка, просто холодна, як той мороз, що байдуже і без емоцій снує всюди свою павутину. Саме він колись давно зробив твоє серце німим, холодним, безжурним, але й безрадісним автономним елементом твого організму.
Кімната наповнена димом, який ніби заволікає своєю завісою. А ти здається починаєш щось відчувати… Це щось незвичне, давно забуте. Так, це просто болять твої спогади. Ні, не різко, і не жалюче, а просто десь там… глибоко-глибоко в душі. Ти п'єш свою чергову філіжанку кави і підпалюєш вже котру цигарку. Ні, це не твій спосіб релаксації. Це просто так…Ти вже не та, що колись…Давним-давно, ще коли ти жила, а не просто існувала, як робиш зараз, ти була щаслива! Кохала і була коханою! Здавалось це не закінчиться ніколи! Та… можливо на те й існує кохання, щоб бути коротким яскравим спалахом, що якось швидко і неочікувано вибухне на горизонті, заллє весь обрій блискучим світлом, подарує надію і… врешті-решт зникне також спонтанно, як і з'явилось. Не просто піде з нульовою можливістю на повернення, а трансформується в щасливі і болючі спогади, перетворивши тебе на зазомбоване тіло, що автоматично виконує поставлені перед ним завдання. Навряд чи хтось відчуває, щось сильніше до свого минулого ніж ти. Спалах…блиск…пронизливий крик…крик душі, твого єства і того, що колись називалося серцем…
Різко біжиш до вікна, одним порухом відчиняєш його і в кімнату вривається морозяне повітря. Але воно не холодить, а просто бере в свої обійми і починає з тобою танцювати як колись тебе кружляв ВІН… Ні, це не мороз, не вітер! Це ВІН… ВІН прийшов до тебе, бо як і ти не може бути без свого Сонечка! Ви разом! Бо ніколи(!) ніколи не розлучалися! Просто так сталося, що тепер ви існуєте в різних світах, в різних просторах. Але є такий день, коли здається самі Вищі Сили вам дозволяють зустрітись. Колись ти могла бути з ним весь час, а потім сталось…а сталося те жахливе, що розкидало вас по різних вимірах, але ти ще довго могла відчувати його присутність всюди, та час невблаганний, всезмінний і так вже є, що…Тепер навіть Він тебе покинув. Відчуття самотності, безвихідності, безглуздя життя…
Світанок… Біль, перемішана з радістю, слізьми, димом, сміхом, криком… Кавова гуща… Вона нічого не скаже, бо нема про кого…ти одна. Навіть спогади тебе вже почали покидати. А це вже страшно, а може й ні? Це Він тебе покидає? Ні ВІН завжди залишиться з тобою, але нарешті зробить тебе вільною. Подарує тобі свободу! Бо дуже сильно тебе кохає! ВІН тебе відпускає!
Холодні краплі води стікають по твоєму обличчю, торуючи собі шлях, через нього по всьому тілу. Ти стоїш під душем з холодною водою, але не мерзнеш! Якесь нереальне, неземне відчуття! Ці краплини котяться не по тілу. Вони змивають переплетені морозяні гілляки, що запавутинили твої думки, розум. З тебе зходить той багаторічний біль безвихідності та законсервованості минулого, що вже три роки день за днем пожирало все твоє єство. Вода все змиває. Тебе наповнює буря тривожних і в то й же час радісних емоцій. Це твоє нове хрещення! Саме з нього почнеться твоє нове життя! Ти вже ніколи не станеш такою ж радісною веселою та безтурботною, що була роки тому, але вже не будеш мертвою! Цінності, що були тоді — кардинально різняться із сьогоднішніми, та все ж їх єднає дещо. А саме – життя! Минулого не повернути! Так, ти ніколи й нікого вже так не покохаєш, як колись, але вже не будеш відгороджуватись від сьогодення! З цього дня ти будеш по-іншому дивитися на світ, людей і речі, що його наповнюють. З цього ранку навіть до знайомих будеш посміхатись не автоматично чи тому, що побачила щось до болю знайоме в чужих очах, посмішці…, а по-справжньому!
Знову йде лапатий сніг, але він небайдужий! Ти граєшся з ним мов дитина. Перехожі, дивляться на тебе недобрими, докірливими, веселими, або глузливими поглядами бачачи твою бездумну романтичну трохи дитячу поведінку, та тобі до них байдуже. Бо ж ти сьогодні знову НАРОДИЛАСЯ!
Приношу огромнейшую и самую искреннюю благодарность за перевод на русский язык автору proza.ru - Нати
http://proza.ru/avtor/nati
Перерождение
Зима. Глубокая ночь. За окном беззаботно падает снег. И кажется, что ты в настоящий момент одна в целом мире. Мысли где-то не здесь, да и трудно назвать мыслями ту паутину морозно холодных переплетений, которые вьются у тебя в голове. Они скорее похожи на то хаотическое абстрактное творение, которое канителит на оконных стеклах мороз. Твое настроение нельзя охарактеризовать, как тяжелое, плохое или какое-то нейтральное. У тебя его просто нет. Уже давно нет, но никто этого не знает, потому что днем ты маскируешься. Ты не хочешь, чтобы тебе лезли в душу, обливали грязью жалости и фальши то сокровенное, что еще осталось. Запомни, никто и никогда не поможет, только сделает еще хуже. Послушай меня! Ты не никакая! Возможно ты холодная, как тот мороз, что безразлично и без эмоций ткет везде свою паутину. Именно он когда-то давно сделал твое сердце немым, холодным, беспечальным, но и безотрадным автономным элементом твоего организма...
Комната наполнена дымом, который будто заволакивает своей завесой. А ты, кажется, начинаешь что-то чувствовать. Это что-то необычное, давно забытое. Да, это просто болят твои воспоминания. Нет, не резко, и не колюще, а просто где-то там, глубоко-глубоко в душе. Ты пьешь свою дежурную чашечку кофе и поджигаешь уже которую папиросу. Нет, это не твой способ релаксации. Это просто так. Ты уже не та, что когда-то. Давным-давно, еще когда ты жила, а не просто существовала, как делаешь в настоящий момент, ты была счастлива! Любила и была любимой! Казалось, это не закончится никогда! Но, возможно, на то и существует любовь, чтобы явиться короткой яркой вспышкой, что быстро и неожиданно взорвется на горизонте, зальет весь горизонт блестящим светом, подарит надежду и, в конце концов исчезнет также спонтанно, как и появилось. Не просто пойдет с нулевой возможностью на возвращение, а трансформируется в счастливые и болезненные воспоминания, превратив тебя в зомбированное тело, которое автоматически выполняет поставленные перед ним задания. Вряд ли кто-то чувствует, что-то более сильное к своему прошлому чем ты. Вспышка...Блеск… Пронзительный крик… Крик души, твоего естества и того, что когда-то называлось сердцем.
Резко бежишь к окну, одним движением отворяешь его и в комнату врывается морозный воздух. Но он не холодит, он берет в свои объятия и начинает с тобой танцевать как когда-то тебя кружил ОН. Нет, это не мороз, не ветер! Это ОН. ОН пришел к тебе, потому что как и ты не может быть без своего Солнышка! Вы вместе! Потому что никогда, никогда не расставались! Просто так случилось, что теперь вы существуете в разных мирах, в разных пространствах... Но есть такой день, когда, кажется, сами Высшие Силы вам позволяют встретиться. Когда-то ты могла быть с ним все время, а затем случилось… а случилось то ужасное, что разбросало вас по разным измерениям, но ты еще долго могла чувствовать его присутствие везде, и время неумолимо, что поделаешь, так уже есть… Теперь даже Он тебя покинул. Ощущение одиночества, безвыходности, бессмыслицы жизни.
Рассвет. Боль, перемешанная с радостью, слезами, дымом, смехом, криком. Кофейная гуща. Она ничего не скажет, потому что нет никого. Ты одна. Даже воспоминания тебя уже стали пометать. А это уже страшно, а может и нет? Это Он тебя пометал? Ни ОН всегда останется с тобой, но наконец сделает тебя свободной. Подарит тебе свободу! Потому что очень сильно тебя любит! ОН тебя отпускает!
Холодные капли воды стекают по твоему лицу, проторяя себе путь, через него по всему телу. Ты стоишь под душем с холодной водой, но не мерзнешь! Какое-то нереальное, неземное ощущение! Эти капли катятся не по телу. Они смывают переплетенные морозом ветки, которые запаутинили твои мысли, ум. Из тебя сходит та многолетняя боль безвыходности и закостенелости прошлого, что уже три года изо дня в день пожирало все твое естество. Вода все смывает. Тебя наполняет буря тревожных и в то же время радостных эмоций. Это твое новое крещение! Именно с него начнется твоя новая жизнь! Ты уже никогда не станешь такой же радостной веселой и беззаботной, что была годы тому назад, но уже не будешь мертвой! Ценности, которые были тогда, кардинально отличаются от сегодняшних, и все же их соединяет кое-что. А именно – жизнь! Прошлое не повернуть! Да, ты никогда и никого уже так не полюбишь, как когда-то, но уже не будешь отгораживаться от настоящего! С этого дня ты будешь по-другому смотреть на мир, людей и вещи, что его наполняют. С этого утра даже знакомым ты будешь улыбаться не автоматически или потому, что увидела что-то до боли знакомое в чужих глазах, улыбке, а по-настоящему!
Опять идут большие хлопья снега, но он небезразличен! Ты играешься с ним словно ребенок. Прохожие смотрят на тебя и кажутся они тебе добрыми, веселыми. Смешинки живут в их глазах когда видят они твое бездумно-романтичное немного детское поведение, и тебе они тоже не безразличны. Так как ты сегодня заново РОДИЛАСЬ!