сніг мокрий,
як ніс безпритульного пса,
нюшить тишу зимову,
зазирає у всі закамарки і нірки:
"А хто дасть скориночку щастя теплого?"
місто мокре,
що на Миколая чекає,
листівочки з побажаннями до шибок тулить,
як і свої гарячі голови,
дивиться-виглядає, а вони все не йдуть -
ні Миколай,
ні сніг.
і чи весна, чи осінь
чи небо сіре, чи плесо срібне
чи риба в шибу акваріуму зазирає,
чи кіт на неї, горопашну, пантрує
позасизоння, позазадзеркалля
над світом сиза поволока
і волоока Всесвіту печаль
на душу бідну навалила
і сили вже нема
ні на свята,
ні будні
паскудні порухи душі
заледве стримую,
та в тім чи варто їх в узді тримати,
коли всесильна Світу мати
давно махнула на дітей убогих:
"Робіть ЩО хочете дурні!"