Він полетів,
чи щасливий, чи ситий, наповнений та ведмедкуватий, ніби малеча
А я сиділа на хмарі, махаючи по-дитячому ногами,
Ловила небесні кучері, крутила їх навколо пальця, воркочучи вслід «здалося..здалося… не вір…»
Летів на мітлі -
Сиділа на хмарі
Наповнений здобутками кохання -
Відчиненою на кохання.
Пила каву, -
Підіймав келих перемоги,
Їла кавові зернятка, -
Смакував картопляники тріумфу…
Ой..
та чи смачні пиріжки були?
Чи свіжа начинка?
Він літав навкруги та довкола
А я все сиділа-сиділа на хмарі.
Іноді купала в ній своє тіло, мила волосся,
Одягала повітряні окуляри, пускала з роту нові хмаринки, примовляючи
«не вір, не вір, бо здалося… зашвидко літаєш, -
у хмарах того не можна..»
Розрізав вахлакувато нові простори,-
Сиділа на хмарі,
Водив пальцем по вінцях трофеїв,-
Пускала з рук кавові зернятка
Тиснув кулаки досягнень
..А я встала та й пішла
Далекі дорогі
Широкі світи
Маленькі дверцята
Там, за хмарами
Там, без звитяг, тільки з чистою водою
Там, з конденсатом білого та чистоти.
А він все літав-літав
на мітлі та без неї…
За хмарами
В хмарах
Поміж ними,
підіймаючи на зупинках келих за келихом, несучи трофеї у настрої та в усмішці,
показуючи їх іншим та собі
і поміж тим не помітив-
не встиг-
те місце на хмарі лишилось порожнім...
під мелодику кавових зерен, що падали з рук:
«Не вір, не вір, бо літаєш занадто швидко, -
А в хмарах того не можна..»