Жінка плакала тихо-тихо,
а сльоза пропікала шаль...
Хтось казав, що у неї лихо,
уточнив хтось - якась печаль...
На фронт проводжаючи сина,
сльоза потекла по щоці.
Авжеж, для сина вона єдина,
як вогник у темряві цій.
Тільки де ж вона та наука?
Хто навчить нас її основ?
Щоб пізнать, як цвіте розлука,
а як - материнська любов!
Одні кажуть - за небокраєм,
інші кажуть - і цвіт прочах...
Гірко-гірко стає, як згадаю
жінку з болем отим в очах...
май 2009