Люблю весну.Ось встаєш рано-раненько десь о 5 ранку.Ще не дуже видно,а пташки вже
виспівують,вітаючи і вихваляючи чудову пору року.Звісно,пташки цілий рік співають
і щебечуть,але навесні особливо. Авжеш,пора розквіту,їм ще треба встигнути найти собі
пару,вивести потомство,навчити літати і восени - назад уввирій.І на вcе про все якихось
4-5 місяців,а так багато треба зробити.
Так ось,встаєш,виходиш на ганок,вдихаєш на повні груди вранішнього повітря,ще такого
прохолодного з ночі,але по-особливому насиченного киснем і росою.Вдихаєш і на думку
спадає лиш одне:ось воно щастя.Ще голе,невинне,але неймовірно безгранне щастя.
І ти йдеш,ступаючи босими ногами на зелену росяну доріжку,ноги мокрі,але тобі так
тепло,так радісно на душі,що насолоджуєшся цими відчуттями.
Заходиш в садок,який створив своїми рученьками разом з матінкою Природою,і цим таким
чудовим щастям не можеш надихатись.Все вдихаєш і вдихаєш ці аромати квітучого саду.
Підходиш до дарева,торкаєшся його,а воно якби у відповідь тобі,гарнішає на очах,
відгукується.І легенький вітерець дмухає в лице,подаючи віти деревця тобі на зустріч.
І нічого більше не треба,тільки нести ці відчуття в собі все життя.
І розумієш,що Рай,не десь там,а тут і зараз.