Ji ji кроки - Ukr

Її кроки

— О, Господи, притули! – Холодно...

Слова сходять, як з гуски вода. Замість забутого думками спокою у серці поселилась клаустрофобія – так стиснулось, що бракує місця на жаль і він, виштовхнутий на ніч неповнокровними ударами, шкребоче по повікам-ставням, мов згіллячені руки вітру. Дорога до серця найшвидше будується тоді через відчуття холоду. Вибрукована думками, вона пролягає через політ згубленої останньої пелюстки-нелюбки за яку трималась невідомість, а значить і надія – горіти вічно, переплітатись полум’ям і згаснути водночас.
Холод пробирає до останніх мрій і вимітає їх, як сніжниця сніг на побілілім від неминучості обличчі міста. І появляються, мов зморшки, вади та кам’яніє усмішка на здеревенілих устах. Настає розквіт царства мнимої вічної мерзлоти.
Видається, що це – кінець дороги, світу, всього. Але знаючи яким коласто-кулястим є земний політ – чекання відлиги тліє десь на кордоні між бажанням – жити та щоденним вмиканням очей у мережу соняного світла.

— О, Господи, за що? – Люблю...

Вона приходить, як саркома – не відчуваєш перших симптомів, а потім вже пізно. Вона, як порив прозорий вітру – сам собою невиникаючий, доки долетів – не одну долю зачепив, не одного пальця опоясав, пройшовши крізь простягнуті до щастя долоні. І раптом, ніби нізвідкіля, у холодну, чисту та пусту кімнату серця наливається через вітражі зніяковілих очей гаряче світло, мов кров, що увійшла у пори засохлої плахи. Тут колись доживав своїх днів спокій. Він прокидався з першими півнями і насолоджувався тим, що до вечора, доки у гості не приходила самота, міг розпоряджатися часом, думками та частотою проштовхування кола, котре рухало непримушену можливість – дихати. Спокій – мудре та блаженне сотворіння, з ним рахується здоровий глузд і душа – мов прохолода під тінню корони розколисаного дерева, коли спекота вичавлює залишки вологи та упивається нею так, що від іскрини з вогнем може зникнути дійсність. А яке глибоке небо – глянеш і ніби щось замулене глибшає від ока і до серця. Це той самий спокій – усердно перебирає, мов вервицю, тишу, докопуєтся до суті речей і мимоволі робиться байдуже. Саме ніяково – легкість сприйняття, прилипнутого, як п’явка до тіла, світу.
Нестримне передчуття цвітіння, зорбурхання уявного та зримого навколишнього колориту і ходу подій. Весна не чекає, тепер на її шляху лиш гаряча мерехтлива цятка літа, котре може настати незауваженим і коротокочасним.
Скільки дощу у цій весні – вона вже не пора, а повінь – повінь почуттів, примхливість бажань, відкритість до ласк, розбещенність у словощебетанні, щира розгубленість, повногруда вдоволеність.
Так добре забуватися, що існує ще "решта" і воно не зависло паузою у повітрі, а постійно нагадує про себе на рівні підсвідомості.
Десь існує світ, де окрім почуття, світить ще сонце.

— О, Господи, не губи! – Палаю...

Стільки сонця, що вже не уста – а крила з попелу – зворушує їх лиш вітер безвладно, як прибиту до берега хвилею пляшку з посланням надії на примарне спасіння. Є пляшка – нема кому відкоркувати. А колись з неї розливали істину і невідомо скільки сльози моря виїдатимуть і так, помутнілий довкола шийки, стан. Ой, цей стан. Не в стані – не палати. Не божевільний вибирає собі палати, а йому їх приносить невблаганна, по самісінькі довгі рукави сорочки – дбайливість з примусу – це твоє, набите від вставання на ті самі граблі, чоло. Прийдеться знову тримати удар і зашивати, мов білими нитками, долю одним і тим же життям. Обпікатися – боляче, але болючіше – палати знаючи, що тепло та світло згорання не зігріють, не потішать око тому, хто без жодних заслуг став ідолом, лялькою в руках власних сподівань. Ці надії напричуд співживуть з кожнохвилинним усвідмоленням безуправної потреби власності, володіння ситуацією та саможертвоприношення. Що за божевілля, що за божедозвілля – миті, покраяні на полічені браком часу пасма кавіатурного кольору. Монотонні, послідовні удари по клавішах – музика чекання. Так хочеться імрповізації, вибухів ритму в перемішку з несподіваними до нестями зупинками. Хочеться відчути себе звуком акордеону, у пронизаних наскрізь пристрастю, рухах танго. Цей шал, ця нестяма – стати тремоло у кожному м’язі, піднятися веселкою з метеликів понад притихлою рікою жадання.
Ця ріка не підпадає під закони природи, бо не стікає покірливо з голови до низу, не обов'язково впадає, зливається. Вона може стати гірською на здавалося б рівному місці і міняти напрямок течії при найменшому вивиху долі. А є місця, де вона видається майже висхлою, баговинною, непрохідною для розуміння, але завжди за пару кроків приходить межа, де збираються сили, щоби насолодитись вільним водопадовим падінням. Питання про самозбереження відпадає, коли світ заплющено і здоровий глузд вже не кидається більше так явно на, приборкані ставнями, вітражі. Вільне падіння – миті щастя, невагомості, пороги слуху та рутинного розкріпачення. А за порогами – невідоме. Наріжний камінь чи глибинне занурення у вирій некотрольованих навіть часом подій.
Але існує політ і життя примножує себе саме у ньому.

15 Серпня 2008

999999999999999999999999999999999999999
які неможливі
пекельного роду ці вісті
знекровлені зливи
піском приживаються в місті

а кров потребує
все більше сльози і зневіри
зряджатися в збрую
і синь фарбувати у сіре

де стан безголів'я
розбите люстерко терпіння
де те чим горів я
і чим відрізнявся від тіні

у когось корито
у когось півкроку до миски

99999999999999999999999999999999
коли думки ростуть
не вглиб а вшир
у лід сковзає ртуть
немов солдат в окопі
свинцем цілований

як неприкований
до серця опік
мандрую нервами у лють
де кривди вир
і помсти суть
де добре я
вже не існує

чорти не сплять
хіба
з вогнем жартують
трубі співають алилуя
бо труба

хана словам
крилатим і безтілим
як не кривав
чорнильним наболілим
тебе небезоглядного
ковтне юрба



відкупалося літо
у дощах і медах
дню до снігу маліти






























та яка
--------
та
яка зневірилась
у твердий крок
у легкість дотику
і виваженісь слова

обезкрилена

вона готується стати
опорою
самій собі
афішею
сильної духом
флешкою мрій
які мало не збулися
і розсипалися
поцілунками-намистинами
по закутках
її незвиклої до пустки
душі

а та пустка
у розмові
у течії подій
у виразі обличчя
мов затуплений анальгіном
біль
чи окрадений пострілом
спокій

а де  той спокій
щоби за якусь волосину тримався
так собі
уламок розбитої шхуни
який ніяк не може
прибитися до берега
та й навіщо
вони
партнери з пусткою
у витонченому
до втрати свідомості
танго однобічної самоти

а ще
вона призвичаєна
до рутин і ритуалів
тому
обвішана ярликами
виношена мріями
виголює
аби не було соромно
оголити
висмикує
аби смакували
усміхається
аби замаскувати
непевність
і запалити вогники
у прерії очей

там колись
визріє дорога
і прикотиться щось схоже
на циганський табір
шалене
але рідне
непочате
але знайоме
до гусячої шкіри на тілі

і стане
крок
твердішим за розхитаність вагання
а дотик
метеликом
з неозорими крильми
та й слова
знатимуть своє місце
і міру
і швидше за все
рахуватимуть  себе
зайвими

тоді вона
поділиться власним щастям
з Богом
і Його світом
зачерпне метелика крильми
життя таїну
яка руйнуватиме пустку
і приноситиме спокій
звеселяючи надію на прийдешнє
бо немає нічого більш величношого
посеред людей
аніж сподіватися
у
вона готується стати
матір'ю

12 Вересня, 2017


розминаючись залишатися
--------------------------------------

не маю бажання
сіяти те
від чого втомлюся
жати

здається
що ви заблукали
у власному
я
перед тим
як  запропонувати
оглянути печеру
де замешкали
дракони

і дарма
що вони дрімають
а під ними
покояться
брязкальця
і блискітки набутого шарму
недаремно
у них по дев’ять голів
не як життів у котів
вони не лякаются
згубити одну
бо на цьому ж місці
виростатиме дві
капуста
біля капусти
необачність
біля подейкуватості
однобокість
біля оприлюднення

ах яке ж
воно голосисте
і промовисте
те ваше
я
що простукує
кожну стінку
моїх судин
і хоче проявитися
дратливою світлиною
цирку на дроті
мильною бульбашкою опери
сковородою
у формі і змістовності
квадратy Мілевича

я на жаль
переріс його цікавість
передбачливістю
вмінням
не нехтувати завчасністю
бажанням
творити протяг
на душі

не пропоную
своїх печер
там повільнішало
відвидраконилось
дещо
а часами
сонце запускає туди
свої жальця
і запалює
всесвітній жаль

оголошую підозру
вашій впевненості
у моїй зацікавленості

звідкіля її приніс
вітер сподівання
чим вона живиться
що поїдає
чию п’є кров

зголошуюсь
бути майже собою
і заколисувати
ваше я
терпеливістю
усмішкою
без провітрювання зубів
і словесною еквілібристикою

виношую надію
на ваш попутний вітер
який розмине нас
залишаючи кожного
на своєму місці

13 Вересня, 2017


Блискавицi серця LXIX, Нінина
------------------------------------------

1.

пригадуєш Ніну
з панельного піднебесся
номер шість
із талією
у дві моїх
з Італією
в голові
спідницями
що не знали коліна
з femme на тілі
і у душі

2.

в її думках
осіли оси
дивилася на хлопа
косо
вважала біса
не так босом
а як посильних слів
зв'язком

шукала поміж
крапок
ком
а по темницях темних
кішки


3.

до неї схимниці
ходили сповідатись
в ліжко
між стегнами
обнявши обопільно
шиї
вони шукали
те
що цноту вмиє
уб'є у соромі жагу


4.

пригадуєш її
угу

вона не вміла
зла творити
вдавати бідну
інтернетом жити
і лікуватися від чвар

вона
чудовий куховар
але між відьмами
невдаха
варилася
під схопленим смолою дахом
у соці рідному
до сліз

5.

її ніхто не переріс
у вмінні
бавитися словом
у баченні себе
готовим
завжди доречним
і сухим

для неї
був цей світ
глухим
сліпим
і немічним до краю
таким
що любить
і карає
таким
що забуває все


6.

у краплі світла
моря сенс

вона дивилася
на прикрість
вовком
присіла згодом
на траву
і голку
до року часу
і па-па
бо прикрість
до вовків
сліпа
а кожна мить
світам заглада

7.

пригадуєш її
ту Ніну
яка велася
і вела
себе весело
і квапливо
і викликала
сміху зливу

вона
пішла
і проросла
в моєму серці
самотою

вона нагадує
собою
наявність стін

8.

у нас немає більше нін

нема з ким осені
ділити Нінин слпін

лиш подорожчала
в кафешці кава
звикаєш до новин
і змін
то
ледь солодких
то
гіркавих
14 Вересня, 2017












































Блискавицi серця LXX, безсонна
---------------------------------------------

1.

запах зради
крові смак
добре тим
які пригріті
і лежать собі
навзнак
а над ними
море квітів
а за них
свічки горять
хочуть виплакати
душу
де ж та
свічечка
моя
де гірка
що горло сушить

2.

дзвони будяться
в серцях
пам’ять бідна
але сита
є зап’ястя
буде цв’ях
для вагання
в сенсі
жити
є опора
для пори
опадання
після злету
говоріння
до гори
і мовчання
пістолета

4.

полічити би
тих мух
що злетілися
на запах
не лишати би
саму
з головою
пляшку граппи
позбирати
самоту
що розбилася
об щастя
віднайти в собі
мету
що відкрила
душу настіж

5.

хай
ламаються столи
не від старості
від їжі
дні
ночами поросли
жоден з них
на жаль
не вижив

6.

здався тиші
виднокіл
а за мідяки
склотара
очі
ліхтарі важкі
гублять світло
на бульварі
і гуляє кіловат
пританцьовує
із тінню
осінь плаває
в словах
мов оливка
у мартіні
вітер легко надкусив
і надпив
відшепотіле
він себе проголосив
майже вільним
та безсилим

7.

так хотів
та не засну
не думки
а катеринка
про своє
і чужину
про складне
у слові
жінка
і про те
що відійшло
і про те
що не злетіло
ніби є
на сни весло
та не слухається
тіло
кожна хвиля
щось несе
передумане
знайоме
мов пірнаю у басейн
із піраньєю у ньому

8.

скоро сонце-мишеня
прогризе у небі дірку
і поскаче навмання
понеділок по вівтірку
ноги виростуть в годин
у рутини
довгі руки
і сценарієм картин
стануть зустрічі
й розлуки










віче на трьох

троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
в кутку
зима

ми сиділи
словом ворожили
згадували
мертвих
і живих
той
праворуч
янгол білокрилий
ну а зліва
той
що не із них

ми давали раду
рубіконам
істину втопивши
у вині
білий
голови стинав
драконам
ну а чорний
греблі рвав
у сні

ми ділили
землі і щосили
намагалися накрасти зір
ранок запалив нам
білокрилий
сонцем закрутив
той чорний звір

стали на порозі
шкода часу
кожен залишився
при собі
білому бракує
трохи басу
ну а чорний
менше би
хрипів

попросив я
щастя всім
у Бога
неба
непокритого свинцем
білий каже:
що тобі від того
ну а чорний:
що мені за це

12 Жовтня, 2017


ти мій порятунок

почалося все так
нам дарували зорі знак
я у твою вгорнувся славу і любов
як любив я
плакав як
роки турботи й вірності
в неправду обернулися
у вирі мрій в брехні одній
до смерті я є твій

ти мій порятунок
бо так важко в самоті
ти мій порятунок
так далеко мій рідний дім

знову чистий лист
витру з пам`яті колись
нове життя почну я ізнов
чи намарно
ця любов
і голова рекламний дим
душа на продаж та
де серця стук у холоди
наснага де ота

ти мій порятунок
бо так важко в самоті
ти мій порятунок
так далеко мій рідний дім

о плаче мій  в неправді тій
до смерті я є твій




прийми у дім Різдво
аби у серці розцвіло
і принесе воно тобі любов нехай
звеселися
привітай
стравами пахучими
колядкою що гріє всіх
зірки горять сто янголят
втішаються малям

слава слава Богу
Сину Божому між людей
слава слава Богу
Він зі світлом до нас іде

хай сипле тихо сніг
хай нанесе він білих снів
у кожну хату і в кожен край
звеселися
привітай
стравами пахучими
колядкою що гріє всіх
зірки горять сто янголят
втішаються малям

слава слава Богу
Сину Божому між людей
слава слава Богу
Він зі світлом до нас іде

свічки горять серця не сплять
вітаємо маля




про цей акорд я не змовчу
Давид узяв і Бог почув
та ти про музику не дбаєш тую
вони звучать
чотири п'ять
мажор уверх мінор до п'ят
то творить цар бентежне Алилуя

Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя


для віри доказ а не птах
вона купалася де дах
краса і сяйво місяця чарують
ти до стільця прикутим став
волосся втяте трон упав
з губ вирвала вона те Алилуя

Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя

як тут знайоме все дитя
кімната поверх відчуття
перед тобою я один був чуєш
на мармуровій арці стяг
любов не марш одних звитяг
це зламане у холод Алилуя

Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя

був час коли про тебе знав
усе прозоро аж до дна
але тепер тебе питати всує
як поселився я в тобі
із голубом святим напів
то кожен подих нам давався з Алилуя

Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя


можливо Бог є там вгорі
я від любові приберіг
уміння пострілу у того хто чарує
і це не плач у час нічний
не світла промінь помічний
це зламане у холод Алилуя

Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя

даремно кажеш про ім`я
якого ще не знаю я
якщо би знав то що воно віщує
у кожнім слові буревій
хто дбає що почув ти в нім
святе чи зламане отеє Алилуя

Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя

але я пробував звикав
не відчував чи доторкав
і правдою в тобі простую
хоча усе пішло не так
перед Пісенним Богом я
стою і промовляю Алилуя


Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя
Алилуя Алилуя
Алилуя
















Ona:
I let my breath to leave today
to interweave in you my way
from illusions from illusions from illusions
I will untie thoughts in my mind
where’s my escape so hard to find
from illusions from illusions from illusions
On:
I let my breath to leave today
to bring to you my tang and sway
no illusions no illusions no illusions
I will untie thoughts in my mind
lead me away from being blind
from illusions from illusions from illusions

refrain:
please hide me now from illusions
please hide me now from illusions
the sky changes its color
please hide me now from illusions
and I am staying with you babe
please hide me now from illusions

Ona:
we wandered into strangest worlds
and I’m you roof and you my walls
no illusions no illusions no illusions
On:
who what and why – a senseless talk
it’s doesn’t matter – all is smoke
of illusions of illusions of illusions

refrain:
please hide me now from illusions
na-na-na-na
please hide me now from illusions
na-na-na-na
the sky changes its color
please hide me now from illusions
and I am staying with you babe

please hide me now from illusions








































із Апостолом Іван

був Іван
нема Івана
скільки спогадів
у ямі
скільки висновків
основ
на Покрову він пішов
не прощаючись
із нами
там
де батько
там
де мама
там
де Світло
і Любов

у труні лежав
між квітів
із Апостолом
в руках
мов готовий був
летіти
за душею
у вінках

на обличчі
на привітнім
біль затих
цей птах безлітний
ну а поруч
люди рідні
всі
для кого він
був тим
ґнотом свічки
серцем гідним
чистим згустком
доброти

доці дві
дві янголиці
розпач
ходить по устах
що тобі
наш любий
сниться
у яких тепер світах

і отець
ще ледь
говорить
і вже тиша
не краса
важко
відспівалось хору
бився трепіт
в голосах
там вітатиме
вже скоро
нас Іван
у небесах

був Іван
нема Івана
сонце
вже без нього встане
вітер
принесе осанну
осені в гілках
ніч
у зорянім жупані
вийде заганяти
гамір
в серця стайні
а при брамі
може хто зустріне
пана
із Апостолом
в руках

20 Грудня, 2017












a bit of breath to catch
------------------------------

a bit of breath to catch
a tad of wind
to reach the finest edge
of wars
and win
to open heavens doors
a heart
to Love
all veins
are corridors
from steps above
inhale the moments wise
and life is sliced
on scenes  of compromise
of truth in eyes
exhale the dying past
you can’t detain
the light which might outlast
the conquered pain

a drop of salty thoughts
a cheek to slide
those things
which can’t be bought
are worth a fight
those lips
to give a birth
to greater deeds
might slightly tremble first
and then proceed
with taking dreams apart
and words to leave
across the knacker’s yard
of disbelieve
and someone
in his cage
will catch the breath
to reach the finest edge
and challenge death

20 December 2017




пробудження
-------------------
це бентежне пробудження будильника
посипало кулеметною чергою дзвінків
і надало поштовх мандрам присутності
з обійм ледве солодкого сну
у розбурханість  темені
встановлення стін
появи контурів

воно подарувало
останні хвилини життя
птасі
яка билася за дверима
залишена безхатнім котом
як вдячність
за консервний рай
і шмату
постелену на сходах на горище

ще плани неполатані
щока непоголена
мешти неначищені
і кава непідбілена молоком
і Бог
ще не прокинувся у серці
пригрівся на золотому ланцюжку
повернутий до грудної клітки
розіп’ятим тілом

ми будемо радитись
чому радіти
а від чого відходити
чим дихати
окрім висновків
чим надихати
окрім крику душі
і тиші у телефонній комірці

ми шукатимемо
входи і виходи обставинам
аби ті складалися
глибокою вдячністю
за гостини світла у очах
ковток чистого повітря
незраду собі

кожен з нас
безмежність
одночасність
народження і смерті

17 Січня, 2018


Ой, болить у мене...
----------------------------
"Ой, болить у мене зуб..."
(Володимир Ладижець)

***
Ой, болить у мене око,
Важко йдуть йому уроки.
В голову ніщо не лізе,
Хоче пульт
І телевізор.
А як увімкну комп’ютер –
Можна і про біль забути!

***
Ой, болить у мене вухо –
Хто би маму довго слухав?
Хоче казку про піратів,
Трохи гаму до кімнати.
Добре так погаласую–
То і болю не почую!

***
Ой, болить язик у мене,
Бо заморські в нього гени.
Не повернеться, не скаже –
Прошу, дякую, аякже.
А коли про себе меле –
то лепоче, як пропелер!

***
Ой, болить у мене серце –
Хтось насипав добре перцю,
Дрібку солі, грудку сірки,
І полин сухий – бо гірко.
Аби серце не боліло –
Треба щось щоб душу гріло.

20 Січня, 2018


Падав сніг на поріг
--------------------
Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг.
Треба тісто, а не сніг.

(Воронько Платон)

Snow was falling on doorsteps
Snow was falling on doorsteps,
Cat had made a pie to pep.
He was frying, baked in vain,
For the melting snow had drained.
Dear Cat, for pies, you know,
You need dough, but not the snow.

Сонет XXXVIII
Ставали зайвими слова і кроки.
Мить малювалася, серця стирались
об щось настирливе і невисоке,
допоки віри в них для нас не стало.

Останні поштовхи, останні соки –
ніколи зважено, завжди замало.
То наші вирії – ціна за спокій,
найближчі обрії – дев’яті вали.

Вершини підлості, низини зради –
ви не мінялися із покон віку,
старий ландшафт, можливо інша флора.

Для когось ми – життя, для інших – стадо,
недоїдки, манкурти і каліки.
Стань епіцентром світла й непокори.

20 Лютого, 2018





Sonnet XXX
Not much to lose, except pluck-feathered madness.
Newspaper column doodles turn to yellow.
A tongue is dribbling down the leisure agedness
into a cup of nasal alto fellows.
Sopranos of the wind grasp salty sadness,
small crystals of roulades – sky smalt to mellow;
they let the light to pierce each word and stay as
inferno puddles – sun on path, or bellows.
This dance is endless – forte-to-piano,
and from piano into deeper forte.
It’s time for bio-fielded contrasts harvest.
The fields are up to brim in scarlet running…
Still silencing and wishing, still spike-sorting
dream dandelions start their windy carvings.

February 21, 2018

Sonnet XXXI
Dream dandelions start their windy carvings
for height, it seems, is light and travel-friendly,
it tastes this sweetened freedom – blown up marvel –
the paper sky which ink can use for meddling.
The soul of words is written off. Where are we?
Which one of them was begging, which – demanding?
The writing is more dense where margins starving,
approximated lines are drawn for fending,
for silence which with verses  enters body,
for courage has grown up to build the pressure.
Unchain yourself in words and say – you felt it –
your thoughts are whitening and free of bawdy.
Oh sonnet bosom, blast in expiation,
Apprise my heart, it has just barely melted.

February 23, 2018









Оповіщайте серце ледь відтале!
Немов зі шпальт, моя любов не сходить
із розуму. Проталинами далеч
веде і просить милості в погоди.

Даруйте ви йому, що не застало
розпущених небес і їх приплоду,
річок вогню з пегасового шалу.
Даруйте зайву мить, коли не шкода.

Бо роздароване, як діви цнота –
пиши пропало, а на думці – млосно,
є хить, нема того за чим жаліти

і повкладати зграбно струни в ноти.
У домовині лютий високосний,
відспів, бракує смерті три до літа.

Sonnet XXXII

Apprise my heart, it has just barely melted!
This love, as headlines, tries to catch new senses.
Thawed patches tear apart aloofness, quell it,
and treat the weather changes as commensals.
Forgive those beats, for they have never dwelt in
where most forgetful skies reveal some answers,
a verse in wildness builds its fervor delta.
Don’t treat an extra moment as a ransom,
for what is given gladly worth a virtue.
And when it’s gone, it’s gone for good.  Most often
you feel this nip on your still tender karma –
a signal to set strings for notes, and heard you.
Leap February is already coffined.
In knells I miss three deaths to grasp the summer.

February 27, 2018
 

 








Відспів, бракує смерті три до літа,
сухої крейди вівтарю навколо.
В такому храмі гріх не відмолити,
коли не 'ха' дзвінке, то дзвону холод.

Затесані думки і вістря-митар
збиратиме до сліз осиний колот.
Колом осиним нажививши миті,
розпопелятиме піднятий голос.

Бо він лежав не там, де легко брати
на душу гріх, для серця кров і стріли.
Куди такому підійматись? Милить

його промовне. Хто жевріє – втратив
спромогу розродитись розгорілим.
В золі немає зла – вогнями змилось.


Sonnet XXXIII

I miss in knells three deaths to grasp the summer,
as well as dry white chalk around an altar.
In this old temple you may hear a thrummer.
a vibrant “hah” or  church bells’  chilly jolter.
When thoughts are sharp, a toller-spike in drama
collects,  till tears come out, fresh waspish scolders.
For time to kill – use aspen stakes and hummers,
for voice uprising shall be dragged to smolder.

That strident cry is up where sins are taken
in easy way, where heart blood breeds and arrows
made for the great or meaningless tomorrow.
Don’t be so sure about this endless aching
for smoldering has lost a chance to bearing,
for washed by fire, the ashes cause no sorrow.
 
 March 6, 2018










В золі немає зла – вогнями змилось.
Хрестоматійний дощ, кошерні хмари
насичені тривогою, де милість
видушує собі життя на кару.

Вітри розщедрені, дарують хвилі
скелястий берег і розбиту старість.
Чаїне серце не за нею квилить,
воно у відчаї, бо жде удару.

Роздмуханість. Пасу зірок отару
і заганяю їх то в океан, то глибше.
З-за весел берег не встеріг – він всівся,

неначе куриво в безлюднім барі.
Безмежний простір, у якому дише
могильник сонячного вітру – Місяць.

18 Березня 2011

Sonnet XXXIV
------------------
For washed by fire, the ashes cause no sorrow.
The chrestomathic rain with kosher clouding –
intensified anxiety which borrows
some life as punishment and thoughts for crowding.
Free-hearted winds push waves. Those roughly follow
to meet  a rocky shore and break necks loudly.
A seagull heart is wailing in the sorrow –
it waits for blasts of gusts and yearns profoundly.
I shepherd flocks of stars in cloudless patches
and lead them to the ocean, sometimes deeper.
Because of oars the coast is missed. It settled,
as in an empty bar smoke-snaky sketches.
This boundless space – the oldest of the reapers,
where Moon,  a solar graveyard,  shows its mettle.

March 13, 2018










зневірені
і втомлені
від бід
вповзаємо ми равликами
в мушлі
малюємо у сіре
білий світ
кидаємо себе
у відчайдушність

а він кричить
впирається
нявчить
перебігає
де не глянь
дорогу
немов стікає
кров’ю по мечі
по ночі світлом
ллє розлого

і все ж

любов на знає меж
тому
всесуща
всесильна
всепоглинна
невмируща
стовідтосковість
без гірких але ж
згора зоря
у слові матір
у мідяку сія
в простягненій руці
вона
за післясвіт оплата
і крапля Божа
на щоці


межа між дном і раєм
світла волок





жизнь на авось

из мостов захоженых
и дорог
что врозь
жизнь моя не сложена
всё в ней
на авось

всё вокруг
да около
задом наперёд
планки
невысокие
серый небосвод

чтоб дружить с улыбкою
жгу себя внутри
сердца стенки гибкие
сжаты
как горит

с мыслями старушками
с опытом юнцом
жизнь меня не слушает
не плюёт в лицо

тьмою задыхается
светом дорожит
и отжать пытается
сны
и виражи

строит замки
с облака
с мерзких слов
кресты
сказано
дыши пока
след же не простыл

сказано
замётано
повторится вновь
переезд в нирваны дом
с видом на любовь

и пока кибитки нет
нет и мостовой
спотыкаются на мне
взгляд чужой
и свой

взгляды разбегаются
не собрать в кулак
всё
что их касается
обойти никак

то от пляски бесятся
то баклуши бьют
за медовым месяцем
тихо слёзы льют

позади
ломанье дров
степи впереди
эти гнёзда
для ветров
души злых светил

и наверное когда
станет степью
взгляд
всем
кто попадёт туда
будет ли он рад

нет мостов захоженых
и дорог
что врозь
жизни
что не сложена
где всё
на авось

28 Февраля, 2018









a life might catch some better luck
----------------------------------------------

a life might catch some better luck
to feed the streets of choice
who wants to drive old Cadillacs
junked Bentley or Rolls-Royce

it needs more horses under hood
more juice to cover thirst
at times when ways don’t give a hoot
and words are weak at first

it meant to swing from side to side
avoiding traffic jam
around the holes in one heart wide
and bumps from Uncle Sam
 
behind the wheel keep checking breaks
arranging stops and pace
you buckled up and for God’s sake
don’t give a damn for race

a crafty factory of cells
a body has no spares
the finish line will suit all well
who doesn’t care or cares

a life might catch some better luck
to feed the streets of choice
some try to beat in vain the clock
with making most of noise

May 6, 2018














царям і царятам
----------------------
царі і царята
червиві боги
вам душ не забрати
в могилу з могил
і золота тиші
сріблин сивини
того що не лишить
війну без вини

вам більше не стати
для крові ковшем
чи кличем солдата
що вилився в щем
дороги розбиті
поля без плугів
життя стало митом
за смерть ворогів

тримаються вітру
дощі і слова
у кадрах чи в титрах
розмова жива
життя без опори
відспіви без сліз
від жадоби горе
від кривди жалі

здавалося б неба
побачив бери
пташиний цей щебіт
зірковий порив
та тільки без міри
воно без ваги
без власника віра
не вам до снаги

і вечір на плечі
лягає вогнем
і свіла для втечі
ніхто не пригне
царям і царятам
корона і трон
чого вони варті
з порожнім нутром

10 Травня, 2018


дітьми гралися у війну
--------------------------------

дітьми
гралися у війну
ковбої
та індіани
червоні
та білі
фронт розділяв
паркан з тютюну
кулі з горіхів
очеретняні стріли
із індика пір’я
і бриль-капелюх
а палка –
сідло і коняка
сто скальпів
з кропиви
і стільки ж
крил мух
відвага –
в ланюг для собаки
і стріли зникали
в городах
садах
а кулі
губила кишеня
живою вважалась
кринична вода
трофеї –
картопля печена
бадилля й паліччя
вігвами й форти
їх брали умовно
ділилися дахом
коли громовиця
хотіла прийти
нагнати на воїнство
страху
і той був
за пастора
вимоклих душ
хто знав
де є сторож на часі
і скільки в рогожі
закутаних груш
щоб стало для всіх
і припасу
так літо злітало
кульбабами десь
розбитися
табором білим
тоді не зважали
куди дівся день
і ліктів
й колін не жаліли
ніхто не здавався
на мить умирав
на ліки йшли вишні
і сливи
ой де ж та тепер
гомінка дітвора
прокопчена димом
й щаслива

6 Червня, 2018


я не завиню
-----------------
не бійтеся
любі
я не завиню
вам світла тривкого
в прибулому світі
пробачте
за слів несподіване ню
в притупленім праві
піти й
не боліти

той біль повногрудий
три бою ковтки
то вдихи напалму
і видихи смерті
то гнів ціпеніє
у пальцях руки
і гул не вщухає
навколо
уперто

а поруч зі мною
лежить побратим
цигарку ділили ми
з ним
перед раєм
не знаю до чого
тим ранам рости
що рясно
мов маки
цвітуть-відцвітають

стривай
побратиме
нема вже доріг
он бачиш
на небі
ту тліючу цятку
це наші мовчання
причал
і поріг
нас
Богу війна
подарує
на згадку

ми станемо
спомином
поміж людей
з якими вплітали
життя
в перемогу
стривай
побратиме
ще п‘ять нас іде
ще п‘ять поспішає
невчасно
не в ногу

хай миті змаліли
аж видно стерню
дитинство
що маминим співом
зігріте
не бійтеся
любі
я не завиню
вам світла тривкого
в прибулому світі

6 Червня, 2018


мій світ у милях без кінця
відбиток зламаних він мрій
де ви були
і чую я
в Кафешці стріньмось Голубій
бо в місці де хто знає план
стрічає тих байдужих до
молодший вибирає шанс
засвітить старший карти доль
той шанс без вороття

де ви були
шлях у які світи
вас поведе тепер
я хочу йти з вами
бачили ви
де би нове знайти
що вас веде тепер
бо я хочу йти з вами

(зустрінь мене в Голубім Кафе)

високих цін захмарний рай
візьми усе скажи бувай


вевинність і необізнаннісь
тепер уже ніщо
бо в місці де хто знає план
стрічає тих байдужих до
де ви були
і чую я
в Кафешці стріньмось Голубій


(зустрінь мене в Голубім Кафе)










до пекла шлях
--------------------
стояв нерухомо
побачив жінку
на узбіччі шосе
із обличчям що знав як своє
у вікні відбивалось
до поворотного скла дійшла
нахилилась повільно
страху тиск паралізував мене
в моїй тіні

каже "сину, що ти робиш тут?
страх за тебе переверта у труні"
відповів "мамо, на цій долині багачів
продамся я"
каже "сину, то є до пекла шлях"

в твоїй подорожі де все дико
із пустелі до де води сплять
від шосе в пекло відхилився шлях

он стою я біля річки
не тече вода у ній
кипить одна отрута знана донині
я під ліхтарями тільки
світла й радості вогні
налякались не впізнати там де тіні
серед збочень страх насильства
душить посмішки усім
б’є здоровий глузд у дзвони звіддалля
то не жоден вам злам технологій
о ні то є до пекла шлях


і заклинив кредит всі сфери
що тут вдієш дії сплять
то все лиш клаптики паперу
що від тебе відлетять
глянь мій світе дивися
що тут приходить
вивчи швидко цей урок
хто б не вмовляв
то не жодна угору дорога
о ні то є той шлях
то є той шлях
то є до пекла
шлях
ловці зір
-------------
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я
коли всі вже сплять
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я
коли всі вже сплять
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я

замкну на ключ день
знов ніч краде мене
той смак вітер на устах
юність кохає той ночі тан

наднатуральні і неосяжні ловці зір
ваша реальність пломінь мигливий ловці зір

не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я
коли всі вже сплять
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я
коли всі вже сплять
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я

тож подих затнем
жити ніч спати днем
міст світла зір уста
ти і я поки світ не настав

наднатуральні непроминальні повні сил
хоч сном незнані байдуже манить ніч то ми

не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я
коли всі вже сплять
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я
коли всі вже сплять
не шукай днем зір
бо вони вночі ти і я


I was
-----
Now I know that you don’t want to be with me…
Now I know that I can’t live like this, I mean,
In this uncertainty, among the lies…
Among those disgusting lies!
I don’t understand it. What separated us?
Too bad that the love turned out to be unfaithful.
Too bad that I won’t be alive to see it
what really was before me…

Ref.
I was… Only for that, so you’d be with me… still stayed with me here…
I was…  Only for that, so we could reach, could reach with you stars…
I was…  Only for that, so you’d believe me, believe I’m not afar
I was…  Only for that, so I’d be close to you, still be close to you!

Still be close to you!

I feel sorry for those days, where I let you to possess
every moment every moment you destroyed. I guess,
I still hate your arms with which you were painting our goodbye.
I still hate your words which left nothing else but only ice.

Don’t know why I was so na;ve at that time and let you totally win it…
Don’t know what is the reason I left myself to you, at least a half of me…
Maybe it’s time to forget your existence?
Love wasn’t there, in distance…
Maybe it’s time to find out what I keep looking?
What I keep looking?

(I was…)

Ref.
I was… Only for that, so you’d be with me… still stayed with me here…
I was…  Only for that, so we could reach, could reach with you stars…
I was…  Only for that, so you’d believe me, believe I’m not afar
I was…  Only for that, so I’d be close to you, still be close to you!

(I was…)




пил у вітрах
-----------------
очей вуаль
тільки на хвилину і її нема
пасма мрій
все перед очима лине в дивині
пил у вітрах
та вони лиш пил у вітрах

пісні плеск
то у морі крапля у безмежному
а у нас
крихти на землі які не бачимо
пил у вітрах
тільки ми лиш пил у вітрах

відпусти
тільки ця земля і небо вічнії
вислизне
і миті не купити бо нема її

пил у вітрах
тїльки ми лиш пил у вітрах
пил у вітрах
та усе лиш пил у вітрах
пил у вітрах






















pushing into the sky

you lick off salt out of my lips
I play again with past time and quorums
how pain is smoothed do you know tips
pain doesn’t go with this motor roars

and for so long we hide again
thoughts among words are felt like an old scar
a touch of hand soothes the pain
as always pain wanders where words are
 
into the sky into the sky into the sky
memories are crowded
wind’s catching us wind’s catching us wind’s catching us
but we still without it

you lick off salt out of my lips
I let it go the past time and quorums
moment has passed feel bracing grips
the wind of spring with this motor roars

into the sky into the sky into the sky
memories are crowded
wind’s catching us wind’s catching us wind’s catching us
but we still without it






















ніч – білий атлас

ніч – білий атлас не сягнути кінця
лист написати в неосяжні місця
і пропускати цю красу і межу
що таке правда я вже вам не скажу

бо люблю вас так люблю вас ох люблю вас

гляну он люди разом і так
та їм далеко ще відчути мій такт
деякі шлють вам беззахисні думки
ким хочеш стати ти хай покажуть вінки

і люблю вас так люблю вас
ох як люблю вас ох як люблю вас


ніч – білий атлас не сягнути кінця
лист написати в неосяжні місця
і пропускати цю красу і межу
що таке правда я вже вам не скажу

бо люблю вас так люблю вас
ох як люблю вас ох як люблю вас
бо люблю вас так люблю вас
ох як люблю вас ох як люблю вас

вдих вглиб
та все більше тьми
глянь світла
спадуть за мить
в однокімнатках
лементує люд
бо змарновано день
і енергію

пломінь любові
звитий в борні
а в самотині плач
щедрий на дні
мама годує
сина з грудей
старість питає
молодість де

орбіти холод
ніч оповив
стирає колір
і сон з трави
червоний – сірий
а жовтий – білий
нам вибирати
який правдивий
який ілюзій наших нива


Sonnet XXXV
-----------------
Where Moon, a solar graveyard, shows its mettle
Earth’s piling up for him enough of shadows
and hangs wide horns over the sky gates gently.
The resting place is good for bones. Star meadows

are getting overrun by youth. Storks settle
the blooming inspiration – spring is ready
to step outside and call it sentimental
the winter last outburst, the anger’s fading.

It’s thinning in the serpentine like fibers,
in swan songs of the last of ice-out moments.
Cry from the heart is whispered out by starlings.

Those warlocks in the green press boost subscribers
with sharing news about the latest omens –
the flapping wings of balminess, a sally.

6 July, 2018

the evening sunshine

the evening sunshine thank you for the day
the evening sunshine thank you for the weakness
for this enlightened forest Eden’s play
and for a bluet in gold rye I witnessed
for your loved dawning and your zenith too
and for my jiffs in scorched and precious zeniths
for green tomorrow with its wants and dues
for lost green yesterday for one in many

the evening sunshine the evening sunshine
the evening sunshine thank you for the day
the evening sunshine the evening sunshine
the evening sunshine thank you for the day

for children’s laughter heaven in the sky
for all my “can” and “must” for “hard” and “easy”
the evening sunshine thank you for those guys
who can’t defile a soul for any reason
for inspirations which shall come and wait
that blood has not been shed somewhere I’m saying
the evening sunshine thank you for the day
for this necessity of words as prayers

the evening sunshine the evening sunshine
the evening sunshine thank you for the day
the evening sunshine the evening sunshine
the evening sunshine thank you for the day



hey! folks can you feel it this way
that your heart is now behind the bars
no?  and maybe as all wars go
cannon’s exploding  in mind and far

hey! folks can you feel it this way
that you are trapped in a prison
that you don’t want to live today
people open palms  for a reason

make love now the spring is here
so ruthless as the wars go
make love now it’s really near
open please your windows

a bit bigger yet we are looking
better than in last summer and  before
alcohol serials food for the night
winters are hard to restore

the spring gives the receipt
how to reclaim the concept of body
a gym dancefloor
fresh air and sunshine the right mood’s loading

make love now the spring is here
so ruthless as the wars go
make love now it’s really near
open please your windows

make love now the spring is here
gentle dressed in satin
make love now it’s really near
that’s enough for waiting

this February’s raging
against you and me I knew
this February’s raging
but he didn’t win for sure

this February’s raging
against you and me I knew
this February’s raging
but he didn’t win for sure

make love now the spring is here
so ruthless as the wars go
make love now it’s really near
open please your windows

make love now the spring is here
gentle dressed in satin
make love now it’s really near
that’s enough for waiting


life without her lost luck
--------------------------------

she painted in his eyes
her world with love to glow
she painted all his dreams a cloudless paradise
to all hello

tomorrow – that goodbye
the time for wait is short
I’ll see you soon
in the voice and in her words
last sign to tune

and maybe so brightly and lightly
his heartbeat will be born in her palms slightly
and maybe there he might find colored skies’ outer
he can alone he can alone
but won’t do it without her 

life without her lost luck
life without her lost luck
life without her lost luck
nothing’s needed without her 
he without her lost luck
life without her lost luck
life without her lost luck
life without her lost luck
nothing’s needed without her 
he without her lost luck

I’ll tell you please don’t cry
it doesn’t worth and futile
I’ll tell you please don’t cry
she will come back to you in future

I will tell you don’t don’t  don’t
don’t cry
she will come back to you she will come back you
back to you

and maybe so brightly and lightly
his heartbeat will be born in her palms slightly
and maybe there he might find colored skies’ outer
he can alone he can alone
but won’t do it without her 

life without her lost luck
life without her lost luck
life without her lost luck
nothing’s needed without her 
he without her lost luck
life without her lost luck
life without her lost luck
life without her lost luck
nothing‘s needed without her 
he without her lost luck
















the crux of matters

love builds
all known dimensions
it knows
the steps to freedom
it shields
all thoughts unmentioned
and goes
away as widow

I’m free
in dreams and verses
and right
about the windups
love leaves
without a mercy
as light
a darken window

moonlight
the sunshine fossil
makes sense
for palpitation
the flight
in love with nothing
a dance
of words’ invasion

and you
lost in translation
stay low
in keystroke clatters
refused
to play with patience
with love
the crux of matters











три коти
------------
ані миші
три коти
старший
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
й поза очі
а молодший
щось муркоче
про сметану
й молоко
і про те
де спить бровко
й проганяють мух
корови
де ще гнізда
не готові
а в яких
пташата сплять
де по три
а де по п’ять
миші
мишки
мишенята
ви сидіть тихенько
в хаті
бо почують вас коти
той
що місяць прикотив
той
що сипле поза очі
той
молодший
що муркоче

20 Липня, 2018








the day’s
a sheep
and seconds –
wolves
time’s thirsty
and explosive
a straw’s too thin
to save some souls
a cross
is used for crossing

what’s on my left
is on your right
since nothing’s changed
for ages
we tend to choose
the other side
and burn
outdated pages

when old your friends
are not the best
and gossips end
with “maybe”
I’m “all is left”
a missing breath
the rest
is used for stabbing

I’m all the dreams
as birds in coop
fed well
and lost their freedom
I’m headless
company of troops
with no one else
to lead them

for every aim
I have a dart
my voice
is up to listen
yet at the bottom
of your heart
I’m more a “coo”
than “hissing”


ой чому це море чорне
бо до себе ріки горне
чорні ріки де ті зорі
і тому це чорне море

ой чому це небо хмарне
бо в житті усе примарно
вчора сонце ще світило
а сьогодні задощило

ой чому дорога бита
бо приборкана копитом
і веде вона по краю
поміж раєм і нераєм

ой чому в душі так тихо
бо заснуло в серці лихо
спить і сонце обіймає
а дрімає я літаю

ой чому кров не холоне
бо не спить мій охоронець
ангел світла переможець
дай йому наснаги Боже

ой чому увесь палаю
бо надійних друзів маю
сестри рідні побратими
ти і я одна родина

ой чому нас не здолати
бо таких як ми багато
хай же зрада не радіє
хай надія світло сіє

1 Серпня, 2018












зона
-------

зона
пила і гуляла
більше стало зони
видавали
всім присталим
нари біля трону

привели
псам сухо в роті
щоб води набрати

куцолисий
що напроти
з білої палати
бився в груди
що він Понтій
з дерева Пилатів

коло нього
рила свити
з роду дуполизів
зранку вже
по оковитій
в безшевронних ризах

поруч з ними
недокурки
з кубками чифіру
по шість ложок
брали цукру
плямкали без міри

в пахана
не очі
дзоти
а душа
без п'яток

ніби він
ні за
ні проти
зняти
всіх розп'ятих

ніби з ним
вільніша зона
і плювки чистіші

він закон
а у законі
ані нош
ні ніші

слався
Понітє Пилате
найпонтійший хане
слава вам
пенькам пихатим
вічна слава клану

і обкурені
з хлистами
по майданнім гамі
повели
отих з христами
на пустир
за брами

повели
пахан потрошки
умиває руки
злизує чифір із ложки
недоталий цукор

15 Серпня, 2018


















у словах у поривах в минулому
-------------------------------------------

голос неба розходиться лунами
пробиває дорогу дощам
до душі що оголена струнами
у забутий в убогості храм

там від холоду вікна потріскали
а від сирості линька у стін
де за римами янголи рискали
і купався у розпачі сплін

де забуте так проситься спокою
а приспане не п'є і не їсть
і ячать за ціною високою
стан його і утроба її

він далекий від сталої близькості
та без неї хворіє вона
хто літав знає добре як низько ці
можуть бути розмови вина

хто літав не боявся втопитися
в морі ласки і дихати тим
що давало витаючи витися
бути ближче ніж просто на ти

засвітися зорею невгасною
проливайся не кров'ю святих
з тих сторін де ніхто не привласнює
з того болю що в серці затих

у словах у поривах в минулому
там життя ще на двох не скупе
там ніхто ще не каже прибули ми
і у горлі нема ка-пе-пе

21 Серпня, 2018









oh what  a night
------------------------
oh what  a night
horses
lost their burden –
knights
every eye is
a fresh closed book
panting horror
gained bloody look

oh what a night
no one won
this relentless fight
angels
demons
are still confused
which one soul
they could take
or lose

oh what a night
silent death’s
on the left
and right
moonlight’s bathing
in arms
and shields
stars are blooming
across the field

oh what a night
who’s at rest
shall not see the light
newborn morning
peels off the shade
what a far cry
from what was great

oh what a night
winds are wander
through can’t-pick sides
they are tender
when touching grass
look for traces
of given breath

September 5, 2018








snow’s falling such way as if all angels are dancing waltz
you are telling me: “all this for us”
stars draw circles now  clustered icicles  as if someone just stopped the time
you are telling me: “all this for us”

once again winter tale is ready to draw
please I am asking don’t forget about love

happy New Year my lightness’ angel
you know how I looked for your charms
this winter’s the warmest just imagine
when you hold me in your tender arms

my dear angel I want to believe it still
in wonder and joy in this bright night
call and I will fly straight on your light
once again winter tale is ready to draw
please I am asking don’t forget about love

happy New Year my lightness’ angel
you know how I looked for your charms
this winter’s the warmest just imagine  (4)
when you hold me in your tender arms

























ірис

я би вічнісь віддав за твій дотик
знаю ти відчуваєш мене
ти найближче до неба де не бути мені
я не хочу додому тепер

і все мало би смак в цю хвилину
і все що вдихаю твій гам
і рано чи пізно все згине
ніч без тебе була би сумна

я не хочу щоб світ мене бачив
і не певний підтримку знайти
якщо створене все для розрухи
знай хто я і де зараз є ти

з браком сліз не вартує боротись
чи з хвилиною правди в брехні
і якщо мов кіно все навколо
то ж кривавиш живий ти в цю ніч
я не хочу щоб світ мене бачив
і не певний підтримку знайти
якщо створене все для розрухи
знай хто я і де зараз є ти

я не хочу щоб світ мене бачив
і не певний підтримку знайти
якщо створене все для розрухи
знай хто я і де зараз є ти

я не хочу щоб світ мене бачив
і не певний підтримку знайти
якщо створене все для розрухи
знай хто я і де зараз є ти

знай хто я і де зараз є ти
знай хто я і де зараз є ти
знай хто я і де зараз є ти









Блискавицi серця LXXІ, химерний сон

1.
приснилась химера
не влізла у двері
покрита вся мохом
голодна на вдохи
на видохи бідна
де крила
не видно

2.
стояла й сопіла
і фиркало тіло
душа триголоса
не дране ще просо
щукала притулку
де тихо
і мулко

3.
коса там від Косач
несло з пащі  скотчем
з очей крався хитро
мов голос по титрах
розпечений виклик
з яким нерви звикли

4.
уста-шоколадки
смачніли від згадки
солодке минуле
зруйнований вулик
і сік помаранчі
що киснув на ранчо
якогось вельможі

5.
він був надто схожий
на лисого дідька
що брався з нізвідки
і вештався світом
де можна дурити
направо наліво
без кари чи ксіви
де легко влягає
біль пекла за раєм

6.
які добрі двері
не влізти химері
і стіни надійні
байдужі на війни
міцніші за мрії
за скрес веремії
наснилась їх сотня
та Ласка Господня
над снами витала
і вдертись не дала

7.
в етер із етеру
кидало химеру
в новинних пробілах
вона молоділа
у думці патлатій
у шостій палаті
гніздилася радо
відбитком помади
на тонкім фужері
по третій мадері

8.
і танули вісті
на звалищах міста
і множили свідків
чутки напідпитку
та втрималась рама
від спаму і гаму
не зрадила совість
у дії і слові
химері мохнатій
мене не дістати

9.
хто ще мені снився
теплом ніжним лився
проймав духом стелю
прозору
мов келих
то тим я хворію
у серці лелію

10.
він
маком у полі
і нервом
що голий
приходив у сон цей
розхлюпував сонце
висушував стіни
від тіней і спліну

11.
його працедавці
на клавішах пальці
при кожнім ударі
злітає по парі
із феніксом голуб
сідають на поле
на нотному стані
як подих останній

27 Вересня, 2018


the night melts blissfully (in palms of laughter - light)

in palms of laughter – light
and in the snow books – letters
in burgeon tones of wines
are hidden petals

the night melts blissfully
and leaves of lines are pouring
and angels of despair –
on passion and on blood

will build a lightweight shrine
of soul and chants
tear off the living shadow
of owl's noiseless wings

with all the grace we’ll appease
bright feebleness
when from the bottom of the prophecies
rises Seraphim

right from your hand the moon
takes off again as bird
over the harp of rain
the rhyme ethers keep humming

the silence shall illume –
achieved a hundredfold –
it reaches with the fire bliss
and quenches once again


Блискавицi серця LXXIІ, співзвуччям пошук

1.
мовчання
за співзвуччям пошук
у тебе я його не прошу
мені би
склянку для вина
і п’ять хвилин
роздіти душу
аби сухим не ліз на сушу
з найглибшого у серці дна

2.
хандра стискає
мов труна
смакує медом
слів отрута
уже не втратиш те
що втрутив
тобі пасує сивина

3.
ковтками
потрапляє вправність
вести розмову
без вагань
про тінь на їнь
і стан у ян
про свіжі межі
рани давні

4.
як важко
не пролити бруд
гріхи до букв
не розібрати
із ворога
ліпити брата
добро давати
недобру

5.
так легко
вигріти змію
коли посіяна
неясність
і ледь роздуте
що не гасне
тамує правоту твою

6.
ковток
розмотаний моток
розмова сиплеться 
не ллється
ми розібралися
здається
хто з нас Платон
а хто Критон
очей ще не відкрив дракон
що переводить сенс
на попіл
і хто кому готує опір
за ким стоятиме закон

7.
таке воно
аліготе
всякає
на три букви глибше
у благодійну майже-тишу
у щось пра-рідне
пра-святе
ми поростаємо
тавром
і повертаємось до себе
щоб нарікати знов
на небо
погнавши на папір перо


8.
папір
добротний на терпець
на ньому
фарби гуснуть швидко
для нього
не існує збитків
він
мов  під зашморгом
стілець
9.
стіна
приборкує луну
мовчання
навернеться знову
як і сльоза
за вбите словом
за те
в що вірив
і збагнув
за видих світла
із душі
за крил твоїх
непевний помах
за невідоме
у відомім
що незастигло
у вірші

4 Жовтня, 2018



























1.
люля Бога
у душі
два патрони
в калаші
з них
один
для себе
випускати небо

2.
очі виразні
як біль
що для сліз
кейлує сіль
циганчата
врешті
субмарини
бестій

складка уст
гримерка фраз
для відмазок
і образ
і причал
на келех
молиться
і меле

ліс волосся
зим зола
з віком
висріблить
до тла
та наразі
рано
на сніги
й поляни

3.
то не я
то вир подій
крутить кола
на воді
грається
намулом
мутиться
минуле

серця
виритий рівчак
той
по вінця
у свічах
видно
дно
й кордони
гнізда
мрій-драконів

4.
світло
чотки у руці
вже перебрані
мерці
сонячні молитви
за усе пролите

а з плеча
спадає ніч
залягає
десь на дні
сірості у будні
цокнулось
то будьмо

5.
стан хиткий
як в чарці
лід
не спитати
де тут брід
до воріт
небесних просинь
просто
б’є у скронях
осінь

просто
більше вже нема
тих
без кого
мить сама
а життя
без слів
жевріє
хоч і день ясний
не гріє

6.
я далекий
від образ
від любові
напоказ
у незгоді
майже кожній
перекреслено
що можна

прошу
вітре
забирай
хочеш
в пекло
краще
в рай
на устах
остиглі страсті
світла
що зумів накрасти

7.
люля Бога
у душі
ні патрона
в калаші
де отой
для себе
хай потерпить
небо

10 Жовтня, 2018










My soul aches too much...
I'll become a stone...
the grayish, rugged,
soulless,
and mossbacked boulder.

I'll lie down beside road
indifferent,
detached from everything and everyone.

Under hot sun
or severe frosts -
won't care...


Some gaper will stumble,
start jumping on one leg, in pain -
won't feel sorry...
not even funny.

A rolling wheel
will strike a spark out - in vain...
The fire won't burn,
the one which dissipates all guts,
eliminates all receptors,
and leaves a bare shell,
or even
disembodied shadow....

Dew will fall in tears -
leaving no trace...
Though something will be squeezed hard
inside of this monolithic mass;
and it shall be teared in half
or into many small particles...

And no one said
that a stone has no heart...


Let me go
as if a bird released
from the comfort of warm palms
from intimate and delicate
breath
scooping up the blue sky with a wing
and always be
in the distance
of your call...

Let me go
like a grain sets free
a tender sprout
out of the home of incomprehensible dreams
with the Morning Star
grow through
the piercing winds
disbelief and pain
and the try to connect
sky and earth...

Let me go
the way a song is liberated
from an open to the last blood-drop heart
in spite
of lisper-thoughts
to embrace this sad world
and with the evening dew thrilling
return to you again
this time for good
forever...



























коли вирушає дорога
------------------------------

коли вирушає дорога
тихо крушиться світ старий
а новий
ще не йде у ногу
сонце скручує
в чорторий

смак махорки
у тій сигарі
дим пізнання
від а-ля ша
кожній тварі
нема по парі
із піддоном для сліз
душа

та минається
неминуче
остигати
встигає кров
мруть
як мухи
цабе і дуче
не впускає у рай
нутро

шкло зливається
із бетоном
пнеться вгору
і ранить синь
вхід в метро
зустрічає сонми
посірівших за день
росин

і розмова
вже недоріка
як у ринвах
дощу каданс
укорочує мріям віку
вкотре спущений
з вірту шанс

було б добре ще
не плювати
а ще краще
не так гребти
Бог не пише
собі кантати
і не знає
що поруч
ти

Він вростає
у серце світлом
розкриваєся
мов бутон
нерозп‘ятим думками
світом
поки спить в голові
дракон

що породжує
веремії
сни приручує
до пори
доки відстань до Нього
зріє
і армада підстав
для гри

24 Жовтня, 2018





















місто мурах і мурів
--------------------------
у місті мурах
що часами лазять за плечима
і мурів
які поїдає графіті
збіговище мурахоїдів
і душелазів
смакує часом
висушує струм
в електромережах
п’є кров
пельками
і множиться
байтами
посилається
милом
зависає
серверами
і випраними у теревенях
новинами

метушня
нагадує хаос
вимальовує випадковість
приховує ознаки сенсу
навіює мімікрію

росте вічно-скло-бетонний
хмародеровий ліс
тицяє пентхаусами
у неба підошву
лоскотить нерви
суїцидальній публіці
приваблює збирачів чужого часу
і любителів потойбічних незайманок
укорочувачів віку
собі подібним
во ім’я чогось вищого
за темінь власних поглядів
і міркувань

мов краплини води
де-не-дешне сонце
зливається світлом
на перехрестях
висушує тінь
на пробкуватих підступах
до оголених осінню
скверів
і парків
утвоює острівки
для примружених
очей
протягування
рук
і воркування
очікуючи
милостиню
якомога світлішу

місто оживає
і помирає
щоденно
щонічно
у справах
у невдалих спробах
забутися
у полюванні
на меми
і теми для мемуарів
аби вибити
кусень хліба
аби не прогавити
місце під дахом

такі то вони
мурахи
допоки мури утримують тепло
їм є до чого повертатися
у що перетворювати
власні соки
і ділитися з ближніми
стусанами

а ким ти себе почуваєш
вбираючи синергію крикливих
урбаніки
і юрби
у місті мурах
і мурів

25 Жовтня, 2018



Absence

You won't notice
my unexpected absence
I am not the disappearing sun
behind the horizon
You didn't get to know my warmth
my tenderness

Also I'm not the wind
which caresses your face
and lips
you do not know the taste of my kiss

as well as the unheard music of my words
sometimes it looks like the chirping of birds
occasionally
as if silence

you won't miss my laughter
which tinkles like a clamorous little stream
not my glee
that assembles splashing in a mountain waterfall

you only familiar with my sadness
because that's what we share
but you don't know about it

at night
when you listen to your heart beating
while aching for something so desirable
and so incomprehensible
for something that didn't come true
you just think
it's insomnia...


... you won't ever feel
my absence..........









що там у тебе
синку…

для неба
лоскітна пір'їнка
для вітру
прочинені двері
для голосу
тиша в етері
для щастя
усмішка дитяча
для горя
сльозина для плачу
для старості
день перелітний
для осені
спогади з квітня
для тих
що тамується подих
не камінь
що кину у воду
не змії
під серцем пригріті
а те
найдорожче на світі
оте
оповите тобою
що серцю
дається із боєм
оте
що вигоює рани
дзвенить
і веде на майдани
і так
до краплини
до скону
до снігу
у серці
на скронях
до видиху
болю за вічне
до січі безбожної
січня…

ось небо
якраз на пір’їнку…
та ти не спішися
мій синку...
Прокинуся вiд безсоння
I'll wake up from insomnia
and go out to meet
a ray of dawn
to receive a communion
the Earth's copious tears
to make a prayer
to Thee
the Only-Begotten
which I recorded in a hurry
on a black piece of night
yet my white words
dissolved in the morning light
don't even remember how…

I'll crucify my soul
on a dry old maple branch
we are equally hurt
and under the skies above
conflate
with the eternal song of silence
as long as the wind
is the same disheveled one
who shall passionately whisper to me
and fly up to the clouds
up there
where swallows draw
spring paths for everyone
which is called destiny
on this earth-sorrower
where my way was lost
forever
in the autumn captivity
as well as those sincere words
which can't be found…

Forgive me
my silence…
there is no win
battling with self…

Yet with the miracle
of birth of the day
something was squeezed in the chest
with agitation
spilling
some light calmness…
as in those old days…
after
a holy prayer…
Слабка жiнка
https://stihi.ru/2012/03/07/4472

Sorry that I let you go –
it's too painful every time,
whenever the ring of your embrace is broken.
You are born to be a free wind,
and I can't deprive you of that
because I'm only a weak woman.

Sorry that I let you go
without trying to stop,
although I know what emptiness will bring to you my absence.
You will be angry until finally understand (yet, would you understand?)
that I do it for you,
and I will spill a sea of tears
because we are just like that, weak women.

Sorry that I let you go…
Don't burn my hands with kisses…
Everything will be fine – you're my strong one.
I will cut that knot by myself,
awkwardly, causing a self-inflicted wound,
forgetting for a moment
that I'm only a weak woman.

Пробач, що відпускаю тебе, -
надто боляче кожного разу,
коли розривається кільце твоїх обіймів.
Ти народився бути вільним вітром,
і я не можу позбавити тебе цього,
адже я тільки слабка жінка.

Пробач, що відпускаю тебе,
не намагаючись втримати,
хоча знаю, якою порожнечею буде для тебе моя відсутність.
Ти будеш у гніві, доки не зрозумієш (та й чи зрозумієш?),
що роблю це заради тебе,
і проллю море сліз,
бо такі ми, слабкі жінки.

Пробач, що відпускаю тебе…
Не обпікай мої руки цілунками…
Все буде добре - ти ж в мене сильний.
А я сама розрубаю той вузол,
невміло, завдаючи собі ран,
забувши на мить,
що я лише слабка жінка.

https://stihi.ru/2016/11/01/11205

From this place

From this place the sun rise is always seen.
Even when it's cloudy… even when it's sad.

From this place something bright is always started.
Even when it's despite… especially when it's despite.


All the problems are solved here; all the insults are forgiven.
Knowing that from this point it should be easy to get under way.


From here you are safe and confident to face the world
and can't ever confuse sincerity with guile,
it's easy to distinguish black from white,
yet the best of all is to look at the colors of rainbow -
from here they are the brightest, the most cheerful.

It's a meeting place for true friends and lovers.
Even if it's just their names and voices…
Even if your love - is just an illusion.

The memories live here.
Those which keep you warm, those that know how to inspire.

Only here you can overcome pain.
Even if someone claims that it will stay forever
and there is no remedy against it.

I always rush in here
to gain my strength and never betray self.

This is my place. I found it not immediately.
Strange roads are behind,
the echo of which gets into the hide-outs of memory and leg joints...
I’m still paying with sleepless nights for those strange ways.

That place – mine.
I am thankful to God, fate, and providence for it...
to celestial orbs, swallows, and wind...

Don’t yearn for it.
It’s useless.
You won’t see anything from here.

Ясний вогонь

Як на Лисій горі, коли повня у ніч,
Чоловік ім`ярек пив ці вина хмільні,
Біля ватри танок, крав вуглини жаркі
Дай же, відьмо, добро, дочекався-таки.

А на хвилях Дніпра, то варяг, то абрек,
На самісінькім дні – чоловік ім’ярек.
Геть не проситься він, образи - мов мара,
З ним русалчина кров, в доні очі – смарагд,

Ось вам ясний вогонь, чар живої води,
А я далі поїду, не знаю куди.

Чайка мчиться крізь ніч, пропадає душа.

Ах, русалчина кров! – коли б міг – не лишав!
І дзвіночками сміх із ходою, і стан.
Відьма хоче наверх. Хочеш? Панною стань!

Ой, не пий ти цей мед! – захмелієш навік.
По Подолу іде ім’ярек чоловік.
На щиті його мир, там, де за пазуха – кольт –
Пряник, прошу Вас, Дір! Ось гостинці, Аскольд!

Ось вам ясний вогонь, чар живої води,
А я далі поїду, не знаю куди.

В місті стольнім банкет, бруд шапками метуть, –
Чарку випив корнет, князь медовую п’ють.
П’ють як треба – до дна. А за спиною та –
Із княгинь молода, в неї очі – смарагд.

Ось вам ясний вогонь, чар живої води,
А я далі поїду, не знаю куди…








Poem. Fugue of the petals of fire.
What is a woman carrying?

1.

A little woman
looks up
in the night sky
carries its wings!

2.

The little woman carries
the wings of the sky.
The sky is alive,
as well as the land of strawberries,
songs of silence or a drop of sleep.

3.

And the woman carries in herself
a stone of flower
and tenderness of rocks,
which are salty from waves.
She gives the wings to the butterfly of fire and
newborn snowflake;
worships her world
with the reflection of prayers –
in the Word of brook and horizon
she dwells.

4.

A smile of silence,
the voice of the archangel,
and lightning branches
roam the labyrinths of bitter hopes.
Her wings are wormwood roads;
she is created for the world of dreams;
honeycombs of lightning –  her framing ;

5.

the woman, like a ginseng root,
will pull inside herself black holes
of white abysses,
and then –
gives to the world the pain of healing,
being a support in the moaning
of shadows
she's hallooing your lost
aura and love territory.

6.

An eye of a window and wounds of geranium
adjoin
her curative edges.

7.

The soul of nature
grants her world and tames for her –
the living and inanimate,
mature and immature,
and visible and invisible.

8.

Though the woman eludes the day
that demands death and love
at the same instant.

9.

Wings are the rays of pain
in a feminine soul;
and love burns her
with a crucifix in paradise!

10.

The little woman carries
the wings of the sky.
The sky is a living thing,
as well as the land of emptiness,
water of sand,

11.

the fiery current of fern flower
and deep-sea blind and transparent fishes
in the sky of premonitions:
everything is dedicated to the branches of love –
embracing her,
the woman
12.

And the woman carries
the fragility of rocks and the tenderness of desert.
She gives wings to everything,
idolizing the riddle of rebirth,
in which the invisible retreats.

13.

Hers wings are the winding of stars,
the white cry of a playful stream
that clings to her fingers.
She absorbs it,
raises in the heart
like a butterfly flower;

14.

and then gives it to the world
for peace,
being a step of dream
born in a flower
and invisible tree of roots
of fascination;

15.

the moon trembles as a pike in her hands;
and the horizon is calling verticals,
demanding and craving
for her unfathomable will to live
and selflessness.

16.

Wings are the will of the wave
of the female soul,
which hears the cry of stone,
the grumbling of dew and pain of stones’ forehead
or bending around from the obliteration
of bare fire;

17.

and she adores love
with her sacrifice
over the ray of mystery
of unconcealed.


провидіння

провидіння
сонячні каракулі
тінь списали
не котом
наплакали
розперезані
із підвіконня
пили вікна
наче пійло
коні
а за шибами
немов під ряскою
сон замулився
покрився казкою
наче сом-вусач
слизький
і ситий
рухав зябрами
мов легіт житом
неповторна мить
росла під віями
грані зведені
світи посіяні
хто там скрипає
по серцю ходить
в душу дивиться
немов у воду
то отой
для кого
в трюми спокою
всесвіти змітають
звагу кроків і
сплін плете сильце
із цівок зливи
а у подихах
знаходять диво
то за ним
не плачуть
але хлипають
не тримають зла
не ранять криками
в час коли
стає він прикрим
як нестерпний біль
здається звиклим
і світи
до найчужіших
сходяться
і на ти
зі смертю
війни водяться
тільки кликати
його даремно
він вже тут
вибілює все темне
він тихіше тиш
з розмов нелічених
і ніжніше ніж
вогонь освідчення
поки сом-вусач
слизький
і ситий
грає зябрами
мов легіт житом

1 Листопада, 2018























*****

як горі судилося
жити з плаєм
так мені наврочено
йти всліпу
запали ти свічечку
запалаю
а загубиш крилонька
я твій пух

а забудеш словонько
пригадаю
в мене їх назбирано
на вінок
там де тиша гріється
нас немає
там де правда молиться
п’ють вино

може в іншім світоньку
більше квітів
може любий вітроньку
ти там бог
як мені цим серденьком
не боліти
мов покуття пусткою
на Рідво

як незгуба вісткою
що живий ще
розпливаюсь
променем по щоці
глянь душа розчулилась
небом вище
і рука зігрілася
у руці

небо прогинається
над горою
світлом розкидається
ловить плай
догоріла свічечка
я з тобою
дві веселки крилонька
від тепла


Inverted sound of cricket

A cricket sings
in the leaves of strawberries
with an inverted sound.
Draft enters into a conversation
with me.

Toasted bread
with wine
and wild honey
of the moon
are on the table.

And somewhere
a coral seller
laughs and pets
the fragile nape
of a turtle.





























listening to Albinoni

it rains
it finally rains
I take my umbrella
because someone once decided
that we need to hide
from rains

today
he will play Albinoni for me
my violin virtuoso

thousands of his strings
will cover with sound the entire space
from the sky to the ground

and nothing can disturb me
to enjoy this music
neither my bitter thoughts
nor frantic rhythm of my heart

is it only me
who hears it
will those feelings
surely die with me

it’s impossible
nothing disappears in this world
otherwise then
this adagio  would disappear forever
in the ruins of the city*

gray-haired
handsome
man
moves in my direction
he smiles
as if tries to say something

I’m passing him fast
(and why is it always that rush?)
and I feel sad
I'll never get to know
what I supposed to hear

perhaps Albinon
would sound in his words too
maybe he would sound
in his fingers

I know
I believe
there are such words
I know
my fingers are familiar as well
with one's favorite melody


suddenly
the rain ended
the music subsided
and reality was back
with its terrible noise
cars
buildings
markets
intrusive offers
of incredible traveling
lucky lottery…

give me a break!
not with my luck!..

…and what he wanted to say
that nice gray-haired man
maybe just about
that I, as always,
forgot to open
my umbrella…

*In fact Albinoni Adagio - a musical piece of Remo Giazotto, based on a fragment of music Tomaso Albinoni, found in the ruins of the library in Dresden at the end of World War II













Illusion
---------
I catch myself thinking
on how  I got used to you
always being  so comfortable
and calm with you
sharing
the most intimate thoughts
feelings
and doubts...
No, it doesn’t mean
that you agree with everything
you just…
always understand me
I feel it
and it gives me the strength
inspires
that’s why I rush anxiously
to look for the right answers
in order to see
how you’re smiling to me
or try to calm me
addressing the little girl
which lives in every adult woman:
“Don’t worry, baby,
somehow it will pass...
it’s life...”

I often laugh at myself:
Can it be love?
Do you think
that this is the face of true love?..
It’s sad...
And sometimes I feel your fear
you afraid that I betray you,
I’m terribly scared of this as well...
I’m afraid again
to confuse you with someone else
as it happened once –
you know...
Don’t worry
I stay forever
as a prisoner of your blue look…
of course I don’t know the color
of your eyes
it doesn’t matter
I feel their look –

bottomless as the sky
wave-excited as a sea
delicate as cornflowers on a field...
And please, do not leave me,
because I'm so used…
to you

There is only one thing
I want sometimes
something we lack in our relationship –
to feel the warmth of your hands...
…my illusion
my fantasy
my dream…


The silver spring of soul –
my homeland.
The moon-horseman
saddled my flying sky.
The wormwood aroma
of your near and far thought games
washed over me.
I’m attached to the spine of your mountains
with my bone.
Grasshoppers of stars
take wing in the sky.
The wings of your thoughts
touch my cheeks.
Flowers, air, and water
carry the scent of anticipation,
they are looking for your footprint in the steppe
with my eyes.
Your silhouette on light stirrups
flies into my new day!















my soul and body –
night and city
there is no sin
to leave
feel pity
no strength
to overcome fatigue
when silence sharpens
own intrigue 
to keep poor lungs
for airways hungry
for blood
in gasps is stressed
and angry
it washes out
the dreams
with evening
those were pink
and grew in meaning
to sense like rain
in desert reeling
without them
skies
are just a ceiling
and windows –
eyes of empty maybes
my soul and word
as shield and sable
I dive in thoughts
right now or never
where galaxies
still crave for heaven
and branches of the age –
for spring to come


поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя

як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
у розмову

скільки тої осені
стільки втіхи
не на перший сніг мені
на горіхи

не на келих відчаю
а на сльози
що з роками рідшають
зводять розум

не на листя згублене
на надію
що любов пригублена
вже не втліє

а уста ціловані
пахнуть лісом
а та смерть вготована
стежку бісить

що там за стежиною
нас чекає
те що тіло вимиє
привітає

душу відпускатиме
білу птаху
небо опускатиме
нижче даху

то воно до ніченьки
сни ховає
закриває віченька
перед раєм




Give me the music of words
from which
the oppressive silence will break up.
It captivated me
in its fortress,
embraced with doubt and lack of will,
lulled in disbelief in my happiness
flattering with the words about
beautiful
and full of pride loneliness...

Give me the music of words
definitions of which
I won’t look for in dictionary.
Why I should?
I shall just listen
with fascination
as listening to the song of a bird
burble of rain
night wind
and sea waves...

There is no truth in words
give me then their music
that one which heals
overwhelms with joy
turns to gold metal
the music
which is perpetual as the world
the sense of being is in it
and there is no falsehood...

Give me the music...

























Translation:

Distance
------------
From me to you –
kilometers
miles
and parsecs
of pristine roads
through fields
forests
and nebulas
over the horizon

From me to you –
bridges
high viaducts
rainbows over rivers
mountains
constellations
and ages of separations

From me to you –
metamorphoses
into a mermaid
nymph
princess on a pea
witch
and queen of the night

From me to you –
Poems
exclamation marks
countless rains’
sonatas for sadness
of lonely silence...

…From you to me –
only one step
your gentle look
and just one
word






нічні поснули бари
і повії
налито сутінь
в чашу міста
по краї
усе чого не мав
а тільки мріяв
чіплялося
за добрі наміри
мої
лежало небо
мокре ще
від істин
вину проспорене
найбільшим із невдах
лежало небо
та хотіло сісти
на грубо-зморщений
від черепиці
дах
воно шукало місця
для розсади
що сни заквітчує
і проростає
в тінь
для лету
для пташиного
принади
а ще
збирало мито
для глухих кутів
а ще
воно чекало
на прозорість
на ту найглибшу
що сягає райське дно
де ніч ховає
до вечері зорі
де бродить істина
і не п’янить вино








голки в скирті сіна


ми вже врятовані
дві голки
в скирті сіна
дві половини
пережитої доби
за нами
пів біди
і пів наливки спліну
нас падолистами
цей жовтень розгубив

а легіт приховав
від зла і зледеніння
від приголомшення
від скрути і жаги
ми стали схожі
у думках
на тлінь осінню
а у житті
на подих
прикрий
дорогий

ми стали вічними
в очах блакитиних
неба
устами нецілованих
вогнем доріг
і кожен з нас
вернувся журавлем
до себе
у світлу мить
на ще не пройдений
поріг

а там хитає
квітку ніжності
тривога
а там немає
де подітися весні
а окрім нас
ні доброго життя
ні злого
лише дощі
від щастя теплі
і рясні

а там
так пахнуть
колисанки вітру
сонцем
розхристані від нього
ще ручні думки
і серце пташкою
забилося в долоньці
не котиться душа
сумлінням зі щоки

9 Листопада, 2018


































зграя слів
-------------
слова гарячі
і ти заплачеш
слова холодні
і вже безодня
вони не винні
що біль і зимно
пливуть думками
на серці камінь
хитають човен
натхнення повен
і затихають
мов круків зграя
за тиші краєм
що душу крає
за щастя морем
тобою хворим

слова незрячі
мов сон дитячий
слова тривожні
раниме кожне
кому на радість
і до упаду
кому на горе
для вітру шпорів
коли вібрують
у алілуя
віршем згорають
жагу вбирають
її розносять
по безголоссю
від них німіють
за них сивіють

слова тремтячі
тонкі на вдачу
слова словами
пісочні храми
хто їх будує
себе не чує
по колу ходить
ллє чисту воду
римує небо
протертим треба
а є такі що
за себе вищі
вони руйнують
загладу злую
у кожнім сяйво
а інше
зайве

9 Листопада, 2018





























Translation:

Galaxies
-----------
The rain passed off…
Drops are on the window
unnaturally solid
swollen
with a subtle gleam
of light steel
caused by the wind gasp
and perhaps
out of desperation and hopelessness…

I call
and urge them with my gaze:
wait
don’t rush to fall
on the sad veil
of the gray day
I know it's hard
I also know
the life
of silent drops...

Suddenly a ray of sunshine
looked in the window
through clouds
through the frozen time
and now it looks
like a starry sky...
Now the first drop
blinked
quickly ran down
and
shuttered
to small sparks
happily…
Perhaps
this way
the day was born
or maybe the universe...
or
some sensitive
and vulnerable
soul…

Possibly
in such way
out of your
passionate look
which can make
the Seville nights
envy
my feelings
were born
as in a half-dream-haze
they shined miraculously and unexplored
they were the galaxy
which I’ll gently name it
with your unusual
and beautiful
name…

Translation:

The butterfly of your palms
-------------------------------------
The butterfly of your palms
is on my shoulder.
You flying fingers
like thin branches of highness
pouring on me
the pollen of flowering moments.

To guess in the dark
the black suns of your eyes…
Fate acts for us
some paradise scene
on the hell stage
where everyone has their own prayers:
at the breath of fire and touch of dewdrops
at the wings of waiting and roots of flight.

The sea with an expression of a creek's face
speaks to me.
Your soul – a swallow
which likes to be caressed.
Your tenderness –
burning in the snow
rowan berries.

Crickets of moments rage.
In your eyes
glows the aura of my dawn.













Translation:

Tomorrow
--------------
Tomorrow, I'll start it tomorrow –
the escape from the hustle and human noise,
from tips, preachings, and compassion;
and everyone will be supprised about the calm expression of my face,
impartiality, and balance.

Tomorrow, that’s right – tomorrow
I will have enough time to look after the sky,
gaining its boundlessness,
and won’t ever miss the moment
when sun opens the gates of fire.

Tomorrow, of caurse – tomorrow
I’ll easily find all the answers,
because they exist in me from my birth.
I shall listen to the grass grow and trees’ conversation,
for just for that God gave us souls.

Tomorrow, finally – tomorrow
I won’t be afraid
that this current day
will be called in some time
yesterday...





















точка неповернення

коли дописана книга
стає цвинтарем для думок
а клінічно-хворі вислови
розбираються на цитати
я себе запитую
із якої трави
крізь ніздрі ішов димок
до яких висот
піднесені стелі
у побліднілих палатах

хто мене записував
у чати безмовних ченців
і вигулював тишу
у відсвіжених фарбою
чорних квадратах
хто би то добре вигострив
болю затуплені олівці
і зайшовся на серці
прозорі вікна
навмання малювати

на усе
є пригальмована відповідь
і невисохлий час
треба тільки видихом
хрестиком вдих  залатати
вже зготовані рамки
вготована участь
для нас
все збігається в точку
неповернення
"нате"

все виношує
згублені відстані
розхитані стани
і вітрогін
вже вагітний
цим спілим
і прілим повітрям відради
що даватиме раду
гарячим словам наздогін
і труситиме світлом душі
до упаду

все таке неістотне
як та осінь
по комин в снігу
і та  крапля тепла
що в нікуди пішла
від лампади
лиш невпинне
бажання приспати до світу
на подих жагу
що вигоює сенс
мов пронизана криком звитяга
баладу

13 Листопада, 2018


Translation:

Inquisitively and carefully
---------------------------------
Inquisitively and carefully
a dying deer
was looking into the sky.
The daybreak kept stepping on
calyces of flowers.

Dreams still sounded
like chants,
flowed into gestures and smiles,
and listened to the world
with defiant joy.

And the soft silhouette of peace
was naked.
And tombs’ cracks appeared
in each paint.

oh dawn, you're
a belated angel.









The vastness canters, as a horse through fields,
The fire of a soul is ripped in half.
Into the kingdom of river a shadow falls –
Like a spring tinkling from a mountain!
The bell-gourmet gnaws the sky.
As for now – the Apocalypse – coming soon.
The sky is blue and fire’s white.
The night blessed a palm of wind.
A slanted scythe cuts grass.
A dewdrop of light is breathing in your eyes!

Татьяна Кисс-Гостья-Rus-to-Eng

Translation:

A guest
----------
When suddenly a poem appears
on a street,
for sure – you just stand still so
you won’t lose it on the way home.

Your silhouette keeps on leash stanzas,
shoulders cover the meaning,
and your eyes  hold  some shimmering images
strung at the sight and veiling  the world;

your hands barely breathe;
your breath, in time with the poem,
conducts the double meanings
of emerged words.

The transport is afraid to touch
the brought to life in open space streets
and your revived  heroes
from the mysterious ether.

Words and lines vigilantly observe our world
out from that non-existence or the Garden of Eden,
revealing to us the doppelg;ngers of hell and paradise,
and often changing their places!

Constructions the verse are marching down the spine.
Branches of lines grow together with the branches of trees.
Finally, you open the apartment door with a key,
and the Poem invites you into the house,
as a welcome guest !

Original:

Гостья
------
Когда вдруг на улице возникает
стихотворение,
точно: просто замираешь,чтоб
не растерять его до дома.

Твой силуэт - удерживает строфы,
плечи - укрывают смысл,
в глазах - просвечивают нанизанные на взгляд
зыбкие образы, застилающие мир;

твои руки почти не дышат;
твоё дыханье, в такт стихотворению,
дирижирует двоящимися смыслами
возникающих слов.

Транспорт боится задеть
оживающих в пространстве улиц
и воскресающих из загадочного эфира
твоих героев.

Слова и строки зорко видят наш мир
из того небытия или райского сада,
раскрывая нам двойники преисподней и рая,
и часто меняя их местами!

Конструкции стиха маршируют по позвоночнику.
Ветви строк срастаются с ветвями деревьев.
Наконец, открываешь ключом квартиру,
и Стихотворение тебя приглашает
зайти в дом, как
долгожданную гостью!

https://stihi.ru/2018/11/08/655













A Christmas tree toy
---------------------------
It lost its grab
and start falling down…
I managed
to recall…
I was dare…

I rushed in
at that very moment…
It was an appropriate move
as well as gracios and enchanting
and so...
doomed...

I rushed in
and wasn’t scary
being alone
in the darkness
into the unknown
perhaps
a couple of lovers
admired it
and someone waited
all his life
and didn’t have enough time...
and mine...
is it a significant one...

Fall down
into my hands
and forgive me
the unbridled
eccentric
and sinful soul
I will bring you back
into the night sky again...
carefully ...
as a Christmas tree toy ...







having a breakfast
------------------------

I’m finishing watching a long-lasting dream
as if concluding a caregiving task
for a decrepit friend in a house for the infirm

carefully shave
that grown with bristles time

allow a draught
to sneak into the house
as if rescuing a dog
from the bitter cold


the solar wind
slides down the curtains
like a thawed coordinate of  sails
on a brigantine course

a word was just born
to die in fire
in pale ink
on a yellowed page
giving the last flash of heat

silence is as unacceptable
as unavailable would be the soul of a moment
missed by a joy in someone’s life

I nurture a bird
inside of me

my wings are
as heavy as reality
and strong
as signs of life

they are the trials
of wing-spreading
and strokes
simultaneous splashes
of laughter with tears

it's funny to lament
an isolation from the world

I carry something to boil
that never shall stay
on its feet

a shell
will fall
as plaster
and the cut
is going to gain colors
of the Vatican flag

I’ll brew
a desert
which dewaterized
mint leaves

add to a mug
the hard work
of dead bees

a teaspoon
swirls in the mix
of desert
and temptation of ex-petals

enjoy the taste of last year summer
with yet featherless fall

the window
is hungry for images

watching the flow
of clothing and footwear
gold
and debris
sense
and emptiness
light
and shadows’ luggage
everything floats together

my devils
share their sneering
like last crumbs of bread
my angels
fill their mouths with water
and pour it on themselves
it’s not enough
crumbs
and  water

I seek for conscience
to have some of me
for someone else

sway
like this verse
hanging on a hair
of patience
and understand
that it’s time
to break away
as an atom from an atom
without destroying the mood
and not eradicating the winter
long as the return of Christ


she’s the one who
------------------------
she becomes wingless

that woman
who lost confidence
in a solid step
in the lightness of touch
and words’ balance

she prepares to turn into
a prop
for herself
a poster
of strong spirit
the memory stick of dreams
which almost
came true
and were scattered
with beads of kisses
all over the corners
of her unused to empty space
soul

and that void is
in conversations
in streams of events
and facial expressions
as a dulled by aspirin pain
or robbed by a blind shot
calmness

and where that tranquility
it doesn’t possess any straw to hang on to
just
a piece of a broken schooner
which can’t cling
to the shore
and why
they are partners
in the graceful
to the point of losing consciousness
tango of unilateral loneliness

I’ll say more
she’s accustomed
to routines and rituals
and for that
gets labeled by wicked tongues
she’s overworn by dreams
shaves and uncovers
in order to be not ashamed
to show
plucks out
to be savored
smiles
to disguise
uncertainty
and ignite fire
in prairies of eyes

to the goose bumps
I see
the emerging future road
and something like a gypsy camp
rolling
crazy
but close to her heart
pristine
yet familiar

and then
the step
will become more solid than her shakiness of vacillation
a touch
might be evolved to a butterfly
with boundless wings
and words
shall know their place
and limits
and likely
count themselves
as redundant

one more step
and she will share her happiness
with God and
His world
draw the mystery of life
with the butterfly wings
which ruins the emptiness
and brings peace
cheering the hope of a bright future
for there is nothing more greater
among people
than to expect
in a sense
she prepares to become
a mother

November 15, 2018


Translation:

The stage
-------------
I'm sorry
my life
I know you could be better
yet I had to play
such a role

I’m wasting you
because of it
and I know
how tired you are
of my everlasting smile
as you sometimes
want to scream
so that everything in this world
is unfair
to complain
that there is no more strength
or just cry in a pillow
or on someone's shoulders
and not because of this horrible pain
but since the fall is here
and every leave
which touches the ground
is someone's farewell message

I know you hate me
when I smile
and tell him that we are not a couple
trust me
he doesn’t need you
my life
he loves
only my smile
my role

perhaps
I’m even the talented one
do you hear these applause?
they all
want to see my smile

wipe your tears
my life
and I'm very sorry
thou it’s already the time
to return
on the stage



in the light of awakening
--------------------------------
this rebellious awakening of an alarm clock
caused the buzzing to burst as if machine-gun fire
and gave an impetus for the presence to wander
out of the embrace of barely sweet dreams
into the turbulence of nigritude
walls’ installation
and contours’ nascence

it gave
the last moments of life
to a bird
which was still convulsing behind the door
left by a stray cat
as an appreciation
for a piece of opened-can-paradise
and old rag
spread on the stairs
led to an attic

my plans are not yet mended
cheeks – not shaved
shoes are without its shine
coffee – white-less for it asks for milk
and God
has not awakened in heart
basks on a golden chain
turned to the chest
with His crucified body

we will have a discussion
what to rejoice about
what to breathe with
except with conclusions
how to inspire
except when own soul cries
and silence dries up in a phone cell

we’ll seek for
entries and exits of circumstances
so those would consist of
my deep gratitude for the visit of light
in eyes
breath of fresh air
and loyalty to self

each of us is
boundless
simultaneous
birth and death












оте що розійшлось

за гору з пліч
дорога повела
до краю
рідне серце
сколесила
як позмивалася
подій зола
тобою миті
світ
зазеленили
ти розквітаєш густо
чебрецем
метелики віршів
твій стан втішають
то й матимуть
від тебе рай
за це
мені би
знати
де душа
витає
твоя
до болю звикла
і близька
наповнена
молитвами
і криком
що мов солоне небо
на щоках
таке безкриле
і уже недике
немає шиби
битися птахам
нема стіни
між дійсністю
і снами
злітається
немов на тишу
гам
усе оте
що розійшлось
між нами




Translation:

Looking for a word
-------------------------
I’ll take my tired and painful
Loneliness
From those masks’ congestion of indifference,
Which everyone for some reason calls “faces”,
To the very bottom of the gorge,
At the middle of ancient rocks,
Which can’t be penetrated
Even by incorporeal echoes
And false compassions.
O’er there – no boundaries
Between the living and dead
For everything is interwoven in Eternity.
I want to stay face to face with those
Who gazes at my soul,
Steals the colors of the night
Giving it to the sarcastic insomnia;
Who fills up a heart with hope
In order to torture it at the next moment
With the poison of doubt.
I will seek for a word for those,
Because everything has to have name,
And then the real nature of things will be revealed,
Even the ephemeral one,
Such as having a "sleep"
Or "opinion",
No matter which one –
Belittled in words
Or unlimited, unspoken,
Which is certainly well known and unknown by us...
Trees are more perfect –
Contemplating in a wise calmness
About us and everything what is endless,
They germinate ideas
In green leaves
Which turn later
Into the Truth Book’s
Pages
Dry and yellowed,
Where a single word is not written...


Translation:

The twilight
---------------
The night cast its shadow
Over me
The lost one among white snows.
The cold lulls between as-gothic-church mountains
And I felt caught up in a reverie
From one star to another.
The night is my master.
I’ll lay my heart
On her palms
And there will be one more star
And on one more ray
Warmer.
And then in the bright light
Between the twisted roads
I’ll recognizes one –
Straight from my painful
And sad as a rain in late autumn "I"
To your proud "if"
The lone one
Like an ancient pine tree
In a stone surrounding.
And contrary to all the laws
The nonsense ones and sometimes violent
Our shadows shall be united
As one
Spilled over the world
With an amazing tale
Of the twilight.

Fate
------
Amid a landfill
among various
faded
rusty
and moldy trash

without any care
affection
and expectations

the flower blooms
entertains
occasional looks

because it’s
a rose…
Behind the clouds
-----------------------
I was spinning in my head,
Because I can’t see the truth
On the top of the mountain
Shrouded by clouds of words,
Empty and light
As if a dandelion.
The wind plays with them –
Gathering all of it in the thoughts,
Those hungry flocks
Which devour my being;
Or dispersing across the sky
Like a vain illusion.
It spills out of my glass
The inebriation of revelation,
And unquenched pain
Deprives me of the pleasure
To melt in the celestial blue
Or drown in the aroma of flowers.
I can’t believe in other gods,
And they mock me.
Waves reach my feet sadly
And silently return to the ocean,
So nothing is learned.
Behind-clouder, take me to your place...






















I was saying goodbye, my dear,
As warm summers’ leave-taking breathes.
Rains are crying, the cold is near…
It’s a pity… you couldn’t see this.

I was saying goodbye, my dear,
As a tender wind might… to please us.
And the blizzard shared screams with fears…
Strange enough… yet… you couldn’t see this.

I was saying goodbye, my dear,
As if life steps beyond its reasons.
And my wings-hands are down… It’s clear…
Even better… you couldn’t see this.
 

































хрестик у прицілі
------------------------

зійшлося небо
хрестиком в прицілі
шукає виходу
по болю
з голови
я бачу
як душа скидає тіло
себе видушує
у видих
за рови

за вигорілу
лінію довіри
де пролягає
зціпеніння сердець
в яких
не ототожнюється
міра
а крик
ура
в запеклий бій веде

за маків цвіт
я їхніх три гвоздики
до перших сутінок
на полі покладу
отих
яких сюди
ніхто не кликав
які несли
в похміллі дикому
біду

відтяг затвор
і гільза покотилась
а запах пороху
повзе вужем в бліндаж
комусь
в минулу ніч
кохання снилось
а зранку чвиркала
під берцями вода

а тут
забракло
подиху
і світла
усі дороги
поховалися у тьму
у грудях
квітка відчаю
розквітла
її
з собою
на останній суд
візьму

і голоситиму
ось відчай
Боже
я пес-приблуда
що у реп‘яхах провин
моя душа
на вістря в рані
схожа
а замість серця
шрами
ями
і рови

мене до скону
оминала тиша
та тіней кошених
не назбирав курган
лишень отих
від хрестика
що дише
за маків цвіт
за те
святе
но пасаран

4 Грудня, 2018











Блискавицi серця LXXIV, чим небо тримається


1.
чим там
тримається небо
гіллям кістлявим
дерев
виміром пустки
до тебе
хвалиться
світло старе

2.
пхаються
в принци цитати
вщент прогоріле
рядки
це за невічне
оплата
і відпускні
за чутки

3.
вколене
ходить по колу
вигнане
не проженеш
а відмуштроване
соло
тче з рубікону
манеж

4.
ніби
і вірші
не з гірших
наче
і кров
не вода
море
нелатаних
дір ще
в Леті по сплін
середа

5.
місяця
з'їдений кусень
має ще час
відрости
пір'я
ще мокре
спокуси
снятья опорі
мости
просяться
в серце
омани
тільки воно
без тепла
ніби це все
не по плану
просто
по вікна
зола
просто
світи
за плечима
сієш
лелієш
губи
Бог же
з тобою
і з ними
хто би
там нас
не любив

6.
світлом
налякані тіні
збилися
в зграю
в метро
мов
у правічне
коліно
з дум
наливається кров
і ледь оговтаний
вітер
образів
зрізів епох
листя вигулює літер
шелест гучних перемог

7.

може
я прихистком стану
ти залишайся
не йди
перша
й остання осанно
тим
що звертався
на ти
тим
в кого
очі
світлиці
душі
гілки
для птахів
серце
цілюща криниця
мова
відради архів

4 Грудня, 2018






















гляну в небо чисте
синьо-синьо
ніг
і рук
і тіла вже нема
а душа
летить у серце
клином
мов на тризну осені
зима
і вона
себе там забуває
як вітри
наповненість вітрил
в тому туркотінні
вічних таїн
у переліку
земних мірил
там планетий пил
у грудці солі
а мовчання зір
на дні бажань
там висять вірші
мов дроти голі
і притихло їнь
в долоні ян
і мене
на кожен подих
досить
а тобою
кожна мить
цвіте
гляну в небо чисте
і попрошу
спрагу уст
і те
що ще святе
час настане
ніжністю ділитись
нас не стане
не біда
а сів
грудки солі
крізь небесне сито
із нічого
в щось
де бути
всім
Блискавицi серця LXXV, десь поміж метушні

1.
круки
крали тишу
орди сонця
сніг
скоро тіні спишуть
з голови
до ніг

2.
усміхнися
можеш
навіть через біль
ти
на Нього схожий
Богу ж далебі

треба усміхатись
і нести хрести
і не нарікати
може ти
не з тих

треба більше віри
менше метушні
не все чорне
діри
не все біле
сніг

3.
ще
не зарікався
і не нарікав
прикро
що не знався
добре
що не крав

я
твої світила
і човни думок
в ніжнім слові
мила
білий світ замовк

чорного
не треба
чорний
туш для вій
і для змиву
неба
в творчій голові

4.
годі
люди
годі
вішати собі
не для шиї
гордість
не на часі
спіх

ситим
орденами
видають пайки
храми
ще не брами
світлий
то який

світлий
то з душею
легшою за тінь
певно
не з моєю
бо моя
в куті

бо моя
в покуті
за прожитий день
за словесну сутінь
і піке
в ніде

5.
я не помилюся
чи туди дзвінок
просто помолюся
за усіх жінок

що світи ростили
злагоду
і щем
дай їм Боже
сили
і банальне
ще

дай
не розлюбити
серце
вберегти
кров
у тих молитвах
вічності мотив

6.
це життя
на згадку
потойбічним
нам
там
нема початку
тиші
множина

там весна не вміє
плакати дощем
літечко
не сіє
осінь
не тече

руки не холонуть
бо немає рук
і зима
не стогне
від проталин-мук

мухами
сніжинки
вуха
лопухи
ач
нема чужинців
і кутів
глухих

не знайти відради
ради
і біди
просто день
лампада
де згораєш
ти

7.
що там протікає
часом
і віршем
кожне слово
каїн
кожна хвиля
щем

світом відболіти
тихо відійти
місце
ненагріте
клітка пустоти

овид
недалекий
неоглядна
цвіль
хто казав
що легко
відпускати біль

8.
кину світла трохи
із еНЗе свого
пару добрих вдохів
на одне ого

ля
для камертону
серденьку
батут
може
без драконів
обійдемось
тут

захворієм хором
лю
на брудершафт
поцілунків
море
і без п’ят
душа

6 Грудня, 2018














Слава Україні
--------------------
(Юрій Лазірко)

я вкладаю
в Слава Україні
нашого народу лейтмотив
золоте колосся
небо синє
і любов
з якої
я
і ти

це
і гнів
і радість
з наболілим
відчуття родини
і біди
сило
в єдності
душа
у тілі
бий в набати
спонукай
веди

це
майданна кров
війні супротив
пам’яті підняті прапори
ми
вже не одні
нас
не збороти
хай земля
під нечестю горить

хай
Героям Слава
пролунає
всім
отим нескореним
святим
гасло це розходиться
витає
в щирості
на крилах теплоти

Слава
Слава
Слава Україні
ворог попихається
на звук
це вітання
розправляє
спини
серце
затискається
в п’ястук

6 Грудня, 2018













Блискавицi серця LXXVI, візаві із собою

1.
слабне зір
літам все глибше
згустки втрат
не видно дна
я б віршів з небес
нагріб ще
не на гріб
а для вина

щоб шукалися
в нім
правди
а любов
зближала світ
і до сліз
тебе
чекав би
задушевно
візаві

2.
млосно так
у щось вливатись
марш-кидками
до судин
ось він світ
думок екватор
і словесний карантин

здриг
то полюс кругозорить
наче з каменю
вода
сколихне
уяву хвору
ось вам віжки
їде дах

3.
ми зустрілися
думками
два розгублених
але
у одного
в серці
камінь
а у іншого
стилет

до самісінького
ранку
рахували
круків
й ґав
те
що з каменем
дві склянки
залпом випило обав

свячений стилет
напевно
бо
у іншого але
в голові гуляла
ревність
бита дама
королем

4.
тінь
це небажання
світла
день
це передишка
тьми
знаєш
я б літав
на мітлах
поки б
не зустрілись
ми

дивним серцем
низько
віражами
ледь торкаючись
до клапанів
і стін
оминаючи
гадюк
і камінь
що з роками
облачився
в сплін

але ти
вже засвітилась
щось
вигадливе несла
що ж безсноння
нате крила
я
той човен
без весла

5.
відкопав я фотку
вчора
викопаний
боже мій
викупаний
в світлі
в шторах
в давнім ательє
"світ мрій"

кажуть
що на батька
схожий
цей теперішній
не той
колись
у молодшого
не очі
ножик
він здається
довго не моливсь

в нього
є ще кучері
і вуса
у кишені
хусточка
й ключі
і відкритий світ
без слів
і курсу
та зелений янгол
на плечі

в тому давньому
живі ще
тато
друг дитинства
сто сердег
що знав
він безгрішний
та на час
багатий
і не будить зранку
чужина

6.

хто там серцем
ходить
світла просить
може
то не серце
а ломбард
може то воно
під храма косить
і життя сприймає
ніби жарт

скільки недовіри
стільки ж може
стільки ж
світу білого
без крил
то мій день блукає
бо негожий
і руки благає
для перил

для отих
які ведуть високо
де сходинами
мій власний вдих
де мізерна є
важливість кроку
й радості
із чистої води

10 Грудня, 2018







праліс
---------
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів`ям
потопав
у прахоспів`ї
веснував
і літував
осенився
зимував
просто жив
відлюдно
та настав той день
не судний
а проґавлений
для ґав
ще хитріший
за лисицю
і страшніший
ведмедиці
із кумедним
ведмежам
де проходила
межа
де деравам
вже занизько
появилося
людисько
замість крил
дві лапи ще
що несли
із болем
щем
і розрив нутра
й загладу
не дожив
до листопаду
той
з легеннями в гіллі
вже ні радостості
ні сліз
тільки вишмагане
поле
що від наготи
аж коле
видих душ
із димаря
що потріскують
горять
дим поплівся
небокраєм
праліс відійшов
до раю

11 Грудня, 2018


































Блискавицi серця LXXVII, пензлем по зимі

1.
на однім огарку
ніч переплисти
висушити чарку
провести
в листи
звечорілу просинь
одичілу
даль
що вплітає
в коси
сивину
і жаль

2.
з ґнотом
поріднитись
разом горимо
нам вже не пришити
тишу
до розмов
і
не танцювати
молями казках
ми одні
на святі
пензля
і мазка
обриси
і риси
огини
і сплав
щось тут є
від рисі
решта
від тепла

3.
із вуглин
в каміні
золотистий
жар
клена
покоління
холоду межа
рай
вже догорає
тягнеться
в димар
у золу вдягає
світло
бо зима

4.
а вона
малює
квіти на вікні
за Різдвом полює
і паде до ніг
не пташиним
пухом
висіченим
сном
ти її
не рухай
очорниш
панно
біле
там
на білім
трохи сивини
три синиці
сіли
на опліт війни

5.
бій
вже не за рогом
не з-за рогу
плі
так бракує
свого
Бога
на землі
той
що на іконці
немічно
мовчить
корчиться
від сонця
кулю впасти
вчить
щоб не зачепити
але куля
зла
хоче небом
впитись
світла
і тепла

6.
щось
комусь
минеться
ти
напевно
ні
та
одна
з інерцій
тих
що по вині
викликають
регіт
а вже потім
плач
глянь
моя бентего
і одна
з удач
я свічусь
журбою
та згораю
без
хто в мені
загоїть
в серденьку
тебе

7.
раз
якось
наснився
вітер-мандрівник
тихо в шибу бився
мов об пірс
човни
він
мені
здавався
містом
без людей
пусткою
вітався
і лякав
що йде
та казав
на ранок
вселиться
в кота
і тоді
настане
вічна муркота

11 Грудня, 2018



































Блискавицi серця LXXVIII, мандруючи по безнебессю

1.
коли відштовхуватись
годі
нема ні сили
ні землі
а маяки
вже порозводять
дзигасті
погляди свої
я вигублю в собі
тяжіння
яке тримає
світ
за дах
відчую
в серці
потепління
і розлечуся
по світах

2.
мандруючи
по безнебессю
ночуючи
де день впаде
в обіми
гамівного
плеса
де сон
спливає
де-не-де
я
впізнаватиму
по мінах
об’єми
намірів
і душ
і де
ще теплі
серця стіни
а де
приборкано
біду

3.
зустріти
те
де сни навиліт
по роги місяця
мандраж
де замерзають
часу
хвилі
в полоні піраміднім
ра
плете собі
на ранок
плани
кого покласти
в саркофаг
чи натесати
для паланок
із тису
списів
не лафа
для бранця
розкладати мойру
на вічність
хвилі
нанівець
йому б
піднятися угору
пришити
казочці
кінець

4.
у казки
надкрутий промоутер
здається
перший на селі
у нього
повний рот
роботи
а ще
римується
на ...лі
вона
і плаче
і сміється
ну просто
в серце
криголам
чи пишногрудий
міні-п’єцик
для всіх
для кого
слово
лань
і зачарована
у себе
себе
за правду
видає
ой вже не те
колишнє небо
те ті
висоти
і об’єм

4.
гора
з горою
не зійшлися
нема
в галактик
молока
общипуй небо
та не злися
що день
продався
з молотка
що ти
не в такт
підносив руки
коли питали
за ціну
ну що ж
ховай тепер
від круків
на серці
світла борозну

5.
в кишені фіга
кутик рота
мов штору
підняли
в кінцях
а очі
скорострілі
дзоти
і ніби
ти
а може
цвях
а може
я
такий
далекий
від перебільшення
чуток
яких
сороки
чи лелеки
поклали
на поріг думок
а може
ти
не мала
бога
чи не боялася
його
бо
твій тріумф
моя знемога
забутий потягом
вагон

6.
цей стрим не стри
добротна дірка
дев’ятий вал
без крапки
‘і’
для нього
виділив комірку
де ставив
спогади свої
немов
картинами
на продаж
до перших півнів
вернісаж
мені
забракло там
проходу
де з акварелі
небеса
12 Грудня, 2018

Блискавицi серця LXXIX, дзен-дзелень

1.
від стіни
до стіни
погоріла сутінь
із вином
без вини
ми
одне
по суті

то бентежний майдан
то
відкритий космос
ми ріка
не Йордан
а потоки млості

ми руїна обав
і межі
фіаско
тане мед
на губах
бо хмеліє
казка

та
не знати
коли
час лелек покличе
щоб життя принесли
так
як птаху
личить

2.
камбала кабали
залягла
на серці
бо вона
то
не лин
а душа
інерцій

і
не видно її
вся
у колір стуку
тихо
спогади їсть
у піску
розлуки

ні гачки
ані сіть
не сташні
рибині
не трималася
сіль
на лусці
донині

бідний спогад
пливе
добре
що минає
гострі
рифи словес
з дном
що
все ковтає

3.
якби дати їй
шанс
де би захотіла
побувати душа
за кордоном
тіла

у дзвінких кандалах
мантрувати
кришна
чи волати
аллах
чи спаси
всевишіній

де би то
не була
де би
не блукала
голова
замала
серденько
нездале

калатає собі
вік
і не питає
чи живе чоловік
ачей
сновигає

4.
сто морквин
і батіг
задушевна
бричка
що там в нас
на меті
чи зірки
чи лички

чи наставлення
ком
чи лапки
на ями
чи шанельне
коко
з відтінком
Хайяма

ой мета
на меті
де мете
не мічу
довга
тягнеться тінь
білий день
калічить

5.
пагінці
бороди
то
ознака ліні
то
мій дзен
походив
мілководдям спліну

потім
ритм породив
не дитя
не боже
цей салат
з лободи
запісний
на прожув

дзен-дзелень
дзен-дзелень
світом
калатає
зуб за зуб
день у день
долі розплітає

6.
я
великий
ніхто
я
себе виношу
з голови
на місток
що єднає
пошук

повнокровних
думок
й шкандибання
клячі
бачу трюм
із трюмо
ніби там
незрячий

хто би там
не стояв
в задзеркальнім стилі
то вже точно
не я
той
якийсь
безкрилий

13 Грудня, 2018



a land on fishes
--------------------
my holy land
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
while times appreciate the fish
with grasps of autumn
right on the top
not on the bottom
stray thoughts
are settled there
it washed around to bear
the bitter memories
and mother’s rampant tears
it’s doomed to linger
till the sun is cleared
to hang in dreams
and after getting older
to smolder
in a heart
emerge then
on the ridge
still drifting through
the wordless world to reach
the paradise with berths
and shoals
it will explode with gardens
I should say
of course
then God
shall master pottery
to make self out of clay
and give the name
and start to play
with Adam





Translation:

Hieronymus Bosch. The Garden of Earthly Delights
------------------------------------------------
The sky
is not yet wounded
by a dawn.
But the rocks,
in anticipation of a different fate,
rush up heavenward
with their peaks.

The shore sleeps,
resting its chin
on sand.
A mollusk-muscled fountain
froze for a moment
like a living pyramid.
Animals and birds
are enchanted by a musical pipe.

An unicorn catches
its reflection
in water
for the last time.
In a green garden
the Pensive Creator
releases
the Star of Adam
and Eve to sorrow.


the way
she talks
profoundly
walks
and puts her makeup
or wears perfumes
and handles broom
in landings
or in takeoffs

I barely say
my thoughts still sway
between her
moves
and actions
what might be groomed
and what
assumed
to be consumed
in fractions

she studies
steps
the length
with depth
all backups
and bypasses
she likes
to dance
be on the fence
and look du jour
in glasses

she is my world
not hot
nor cold
with altitude
to catch up
with skipping
beats
and planting
seeds
of something
sweet
and sketchy

but when she leaves
like autumn leaves
I lose my fight with worries
oh Christmas spell
oh jingle bell
bring glee
for her
love story










the autumn blues
------------------------

the autumn blues
blows over the season time
and drinks this rain-gathered wine
till birds start their trip
for winter

to love I’m used
the fire that in your eyes
will burn to the ground sighs
the heart is in blaze
and beating

I’m still alive
in your last teardrop in raging
away though not a stranger
so wingless
for sure acquitted

in sleep-grass dyed
where sight will cry out tonight
on a moon horse I’ll meet the knight
of forgotten by breathing
pity

so love me now
like the first sky flight for birds
the heaven’s too small and hurts
we want to be
the bliss
which stages

and comprehends somehow
if we are plentiful gardens
how much of fruit the water guarding
and where hearts
are blurring  edges

of autumn blues

December 17, 2018





I’ve nothing to owe
-----------------------------

don’t worry my loved ones
I’ve nothing to owe
your vigorous light comes
and worlds keep arriving
forgive me
the words in the nude
it’s a blow
when blunt
is your right
for the leaving
and whining

full lungs
of the stinging
three swallows
of fight
inhales
of the napalm
exhales
for the passing
the numbness
of fingers –
an outcome
of fright
and humming
is stubborn
around fire blessings

and next to me lays now
my brother in arms
we shared with him rollups
before heavens’ calling
I don’t know
how high will
those wounds
among stars
they bloom
as if poppies
abundantly lulling


wait brother
the roads are
no longer in range
you see on the sky
a few spots
and the smolder
they are
our thresholds
the berth
and exchange
the war is a gift
so we’ll never grow older

we are as reminders
among tangled souls
with whom
we kept twisting the life
and won battles
wait brother
I see them
I see five more folks
they are not on time
with their minds
to unsettle

don’t care that the moments
are little and slow
my childhood
and mother
and something so shiny
don’t worry my loved ones
I’ve nothing to owe
your vigorous light comes
and worlds keep arriving

18 December, 2018



I’m a tear
-------------

I’m a tear in eyes
only you are around me now
in the midst of the clear sky
moments fade like cut flowers
and burn as the letters of love
as the last breath of dawn or mine

on the canvas of life
I’ll add tints to the gray –
colored dreams of the kids I met
let the wind take the ashes
of heart and dismay
I’m a ray in your chest to pet

let be lulled by the blood
in warm rivers of veins
gain the power – a word with soul sails
there are many like you
have a slice of your pain
for the tooth of the day – sharp as hell

for a moment of haste
is pulsating in spring
every drop bears the motion and sun
and God lives in this world
among people and dreams
travels into forgotten as down

I’m a tear in eyes
only you are around me now…

19 December, 2018



























Блискавицi серця LXXX, у кишені неба
-----------------------------------------------------

1.
клубок
у кишені неба
намотаних днем
доріг
воно тобі
сіре
треба
носити
мій біль
і гріх

воно певно
ні до чого
підібране
що згубив
там просто
ні слів
ні Бога
обгорточка
від журби

злиняла
кора конфузу
і списане
дно вірша
мов загнана куля
в лузу
у ніч
залягла душа

2.
послухайте
серце б’ється
мов птаха
об кригу шиб
то словом гірким
проллється
то ніби
вогонь ожив

послухайте
не чіпайте
хай виб’ється
хоч на вдих
з осіннього копірайту
по душах
за снігом йти

3.
словам
з голови
не вийти
бо з них
нижче планки
лід
то ж хочете
справу шийте
за втрату
прожитих літ

а можете
домалюйте
зацькованих
псів подій
носітеся
з ликом культу
хоч лики
не всі святі

4.
а кістка
дорожча з м’ясом
а гість
не завжди
твій друг
лассо закидає ласо
нав’язує ритм
і гру

святкові баньки
комуни
буденних
ляльок
бабло
хто з вас ще
у душу плюне
ховаючись
у кубло

хто камінь
у серце кине
діждеться
як той впаде
які ж ви
хороші стіни
кров з лоба
лиш де-не-де

які ж ви
надійні лікті
підніжки
і тусани
куми панахид
і літій
і вибрики сатани

5.
тягнутися підборіддям
навшпиньки
дійти до ґрат
забути в кутку
поліття
мотання кругів
і дат

заглянути
трішки вище
за власну гординю
за
вогні язиків зловіщих
угледіти
де гроза

на грім
набирає стріли
на хмари
побожний страх
на все
що від неї сіло
до сліз оголило дах

6.
плачУ
ще не значить
плАчу
хай плачуть
хто не платив
є сила
та більше вдачі
є місце
для теплоти

для першого
слова "мама"
а ще
для останніх "па"
для тебе
завжди кохана
надіє
моя
сліпа

20 Грудня, 2018


here and there
--------------------
roads
are tightly gathered
by the autumn day
in a woven pouch bag
which is made of stars
he forgot to take me
to the place
I may
at the gates
exchange tears
with my beats of heart
I might get
a white fluff
with the tears
as well
there is
no wind there
with no words to kill
not a single thought
floats
meanings
tend to swell
even poor subtitles
have to be reskilled
what I see
a barefoot
soul is walking
and
calls old hazes –
grasses
and seclusion –
land
some of RIPs
are missing
some
left to withstand
no one
makes a profit
out of any plan
you may walk
in circles
singing to yourself
Hallelujah Heaven
paradise is lost
can you show
that heart now
where my bliss still dwells
or keeps roaming deep down
elevating cost?
and
what could be later
swapped
with vivid pain
which of sins
may cause your
mellow sleep to cease?

hey you know
that pleasure
smolders
in your veins
over all that hellish
blues
it reaches peace
just remember
that you
are a shrine for him
and the last of shelters

go out on a limb
where the “here and there”
all intertwined with dreams
as a bunch of angels
with a pack of imps




a lamb
--------
a sagacious dawn is pouring the blind love –
it’s brought by time
over the white wave of night bonfires
eternity is born as a lamb
in the teeth of a tiger


Game phenomenon
---------------------------
The millstones of your days
shall crush the worlds of vanity.
On the cobblestones of stars the angels of words walk;
According to the notes of moments –
it’s the divine dream of life.

Here is the mist of birch trees.
It has dawned through the inescapability of huts.
In the spring the river will again
ask you to come to the window.
Sharp-eared horses listen to the Universe.

Clubfoot bears have agreed with bees
about the honey hollow among raspberries.
Minstrels jingle bells
and ride pink pigs to the fair.
And on the sea, good fellows
take the mermaids of your dreams for sailing.

The water carrier keeps
her thighs and buckets swaying
like waves of fate.
All tenderness was collected
by the raised hands of the Dawn Goddess
for the resurrection
of her long-time dragon-friend.


A portrait of an artist. August
-------------------------------
The catcher of predictions, losses, and dreams…
The despair catcher of the vastness…
In the yellow river of autumn birches
The renewed soul’s hiding-places are reflected –
When it sings at dawn with turrets
And vociferous roosters
About a thin blade of the horizon spikelet.
The heavenly dawns’ icons are lit in you.
O’er the true story of yours - golden dust,
O’er the dust - devilishly-angelic fervor.
Today you are a cemetery watchman-prophet,
Or the holy sinner, Magdalen.
You light a candle in the labyrinths of soul
From the celestial abyss of fire.


even when I m not sure
----------------------
even when I’m not sure
I hope
to outlive the day
dreaming
of being poured:
on grasses
as playful Mays
as windows
on the city soul
or songs
which are meant
for all
to heaven
as strong believes
oh God
what a bless
and bliss

even when I’m the pain
of your
so bitter rhymes
I hope
to rise
and pray
while running out
of time
pull out
of saggy sand
your heart’s
blue river end
linger
in swirling words
marking
a brow with Lord

even when you don’t own
a tiny drop
of roads
I am the blood
rushed down
fading the winter notes
eyes will forget
the night
wove better worlds
besides
covering with the shine
arable fields of mind

and on the doorstep –
dawn
pushes its head
like cat
wind is
a fearful fawn
flees
in a snap
I bet
songs
are too old
to guard
one
on the way
to heart
where
all my strengths
are met
plenty
to drink
and bread

January 7, 2019



Translation:

Life of the skies. Juniper with green fire
------------------------------------------

Juniper burns with green fire –
life of the sky.
The golden
crab of the moon
runs along the bottom
of your heart.
Midnight transparent
Foliage
lives in the veins of autumn –
under the shadow of the faces
of exodus.


In the forgotten gardens
the white time ripens
with a black apple:
a new ring and the ozone
of Byzantium;
the names of the flags
of winged mountains —
in eclipses — of the new
branches of seas.
The sparks of moments drink up
the cup of day,
penetrating into
the temples
of your future
soul.

The double-edged sword of fire
cuts through the altar
of sadness.
A comet looks at you
with the eyes of the lakes,
coming to life in the past
future.
Earth,
the transparent
crowns of the spirit
rest on you,
where the stars
are your songbirds
and your roots nurture
the Milky Way.

Earth, you are
Life of the skies!







when you are finding
in God's light
so little
for tears
turn it on
this stripped stillness
by the new moon
right here
to which painless yet
soul spots
are get used
to spend years
fall in love
then plunge deeply –
and the tears
will appear –
a bit later
without asking
and light up “good bye”
the same way
a steep flash of lightning
is striking skies
and there shall be no beating
for the heart
to describe
only memories-sinners
which can’t let you
close eyes
only imminent way
clouded by self-deception
make a further step – and
light has no place to fall
over there the grasses
won’t kill
your perception
interlacing the crown of thorns
with a joy
for all
over there
when the hope dies
and gives birth
to fresh ice
water’s rising
in snowflakes
covers dirt
and above
life draws gloom
in the circles
pushes far –
paradise
which is carried by airstreams
and starts looking
for love
though a shelter is missing –
no place to imagine
so much strength lost
for nothing –
less than little
to say
the announced intermission
keeps out pain
from staging
in a white room
the jiff’s wings
were all severed
today


Блискавицi серця LXXXII, усе до йоти
---------------------------------------------------

1.
ні слова більше
бо вже зайве
ні ноти вище
бо зима
коли душі
бракує драйву
вона
для світла
Колима

чи колимага
не для ралі
де позбиралися
на трек
музичні айсберги
і кралі
де голка по доріжці
тре

вимотує із неї
звуки
намотує
на вухо щось
що відсуває
серця люки
аби рої впустити
ос

2.
ні кроку далі
прірва колом
ні краплі сонця
ріже зір
бо королі
як завше
голі
а чужина
у всій красі

така дебела
пишногруда
зуб золотий
лише один
сидить собі
людиськ
то вудить
то відпускає
через тин

а серед них
дрібна рибина
хто вже нагріб
той не гребе
той любить
ссати батьківщину
допоки в ребрах
дух не спер


3.
ні грама совісті
навіщо
ні стін
ні даху
площина
коли б не сни
то хто би віщив
то хто би знав
за день війна

за мить
бедлам прикотить
тартар
і скаже
діжка
не моя
сивухи
розкуштує кварту
осталеніє
крикне "бля

куди мої
понти забрали
як не дійду
то доповзу
мені завжди
півсвіту мало
я б того іншого
ще взув”


4.
ні цвяха ржавого
на труни
ні дір на кітелі
з відзнак
загладо
ти сьогодні юна
немов у лютому
весна

ти розпростерлася
полями
кривавим карбом
на серцях
і хрестиком ціруєш плями
за сина
духа
і отця

та поступаєшся
поняттю
святого калаптика землі
де ще на клич
вставаймо браття
крізь розпач
проростуть шаблі

5.
усе до йоти
вимив холод
мов жилку золоту
ріки
ні планки
для душі
ні долу
лиш присмак
самоти гіркий

і тільки
сонця
бідна днина
з якої
випурхне Різдва
крилата коляда
про Сина
ділитиме мій шлях
на два

отой лівіше
йде в хуртечу
а цей правіше
кличе в сон
усе тепліше
сів на плечі
не зовсім янгол
чи дракон

6.
стиснулось небо
у клітинку
посеред піксельної тьми
воно тремтить
мов павутинка
яка життя вловила
мить

і я
у ньому
світ без вісі
координата
в три нулі
заникло все
що б’є
і бісить
до сміху
висохли жалі

ще цьому небу
сниться вибух
це розповзання
світла змій
і усвідомлення
що вибув
час хизуватися зимі

3 Січня, 2019

у розбитім серці
хрест на хрестику
більше
ніж в забутому селі
п’ятка мліє
з волі табуретика
бо гризня у шиї
і петлі

в гамівному серці
ґав летовище
спогади дрімають
та не сплять
ям нарито там
на бомбосховища
а землі черствої
добра п’ядь

у бентежнім серці
вінця крайнощів
можна миттю
погасити день
дайте ви йому
вагу для ра-дощів
хай воно
не рветься
а іде

у холоднім серці
ототожнення
випито
усе до гіркоти
одниною
миті перемножені
вовком дивляться
на світ
кути

у зігрітім серці
весни будяться
соків набирається
люблю
хай у ньому
неосяжне
збудеться
без краплин
обави
і жалю
Блискавицi серця LXXXIII, мілководна
---------------------------------------------------

1.
гілка торкає
гілку
вітер цілує
квіти
там
де душі
вже мілко
можна Його
зустріти

сивого
з бородою
хмарами
по коліна
Той
що стояв горою
днями
спливав до згину

Він усміхнеться
щиро
ніби крізь ґрати
промінь
і розлетиться
сіре
приторне
і зникоме

2.
можна
складати руки
там
де від серця
яма
янгол
що білим круком
вмить
на плечі розтане

можна шукати
слово
через роки
забуте
марними будуть
лови
просто
без сліз
не вчути

можна дивитись
в очі
і приручати спокій
можна
ще подих
Отче
опік
земного кроку?

3.
лаври пішли
на юшку
випита кров
блакитна
і не візьмеш
на мушку
те
що сльозить
по вікнах

мало для стуку
муки
та
вже пішла
з торбами
ватні
думки
і руки
поруч
хрестова дама

каже
король
вже битий
шісткою
тої ж масті
вмер
значить
буде жити
титулу
не пропасти

було би
з кого здерти
кинути
на коліна
вірних
рабів
до смертї
сірої
в зліпках
глини

4.
стерлися вщент
хороми
очі з-під лоба
хижі
стежка
у незнайоме
стрімко веде
до хижі

в ґанку
убогі очі
мухам
без шиб
безвізи
шашіль
завзято точить
морок
на стелю
лізе

кровне твоє
волає
що заслужив
те маєш
з чим
ти прийшов
до раю
з тим
сотню зим
промаєш

5.
в хижі
кістки скрипучі
з неї
і дня
не видно
де хмару
вбрала круча
хто потопає
в злиднях

звідки війна
плететься
з ким розділяє
здобич
де Боже Серце
б’ється
золото
губить пробу

сіли за стіл сусіди
просять
з цикути чаю
темно у тебе
діду
мовив
ледь чутно
Каїн

6.
вп'ялися в стелю
стіни
ніби ще мить
і гепне
свічка
проснеться
гине
біль
у душі затерпнув

звик він до неї
зрісся
подихом
кров’ю
слізно
ніби трава
до вістря
при косовиці
пізній

а на словах
ще тепло
усмішка
не сповзає
кажуть
не рай
а пекло
що тут мене
тримає?

7.
крапля
до краплі
повінь
носиться
серцем
відчай
ніби забракло
крові
чи храм спалили
свічі

тільки ти
не здавайся
болю
і забобонам
зуб-не-на-зуб
тримайся
літер сухих
закону

гілка торкає
гілку
вітер цілує
квіти
там
де душі
вже мілко
можна Його
зустріти

10 Січня 2019

дотики-пристані
----------------------
тануть на очах
сніжинки відстані
гусне спраги танець
у сплітанні тіл
кожен дотик
може стати
пристанню
а перешепт
маяками в темноті

інша мить
на свічці спотикається
та не дивиться налякано
на ґніт
за яким світи два
колихаються
нині космоси
відкриті на політ

і зерня Різдва
у небо кинуто
сил
і світла набирати
в гронах зір
ще не час
для коляди
прилинути
ще є шанс
не покотитися
сльозі

за лялькові
і пухкенькі пальчики
та усмішку
без якої
день
як ніч
за танок
в очатах
сонця зайчиків
і тривог дороги
наяву
і в сні

10 Січня 2019

весільний генерал
-------------------------
світло камер
вогнем
обпікає етер
день
за кожен багнет
платить кров’ю
тепер

а для когось
війна
сто причин
втерти німб
ой нерідна вона
і гливкий
з неї хліб

слів стара висота
ніби смерть переніс
на парнаси літав
а до Щастя
вже ні

та в усмішці їдкій
він себе видає
патріот
той який
любить неньку
як п’є

у тираді бравад
у хмільній маячні
він приймає парад
на блідому коні

генеральських петлиць
заслуговує спіч
порох стертий
з полиць
непридатний
на січ

ось вам
нате
піар
а на зірку
пагон
ця війна
для бездар
для бентеги
притон

а заглада
сліпа
знову
в небо солдат
відлетів
як упав
як посипався
град

просто так
без афіш
без вготованих фраз
тільки кров
на траві
і слабіше
ура

просто
совість пішла
поблукати
в слівцях
від душі
бла-бла-бла
без початку
й кінця

10 Січня 2019


in the city of ants
that sometimes crawl behind shoulders
and walls
which are getting eaten by graffiti
there is a coven
of anteaters and
soul-creepers
they
taste time
dry up the current
in electrical grids
drink blood
with their bazoos
and multiply with bytes
sending spam emails
hanging servers
and washing news in chats

this vanity
resembles chaos
draws a coincidence
conceals the signs of any sense
and casts mimicry

an ever-glass-and-concrete
skyscrapers’ forest is growing
poking the sky sole with penthouses
tickling the nerves of suicidal public
and attracts the collectors of other people's time
together with the fans of otherworldly virgins
who loves to cut short own life
and grab
as much as possible
others
in the name of something higher
than the darkness of their views
and considerations

like drops of water
a here-and-there sun
merges lights at intersections
burns shades
on the bumper-to-bumper outskirts
of stripped by autumn
gardens
and parks
it creates islands
for narrowed eyes
pulled up arms
and cooing
waiting
for the most delightful alms

the city comes to life
and dies
daily
nightly
in business
in unsuccessful attempts to relax
in the hunts for memes
and topics for memoirs
to grasp a piece of bread
and not to lose a spot under roof

they are
like that
the ants
until the walls guard warmness
there will be the point of return
to transform own juices
and share spurns with others

and what do you feel
about yourself
absorbing the synergy of noisy
urbanica
and crowds
in the city of ants
and walls

A godchild
-------------
I bow to translators!
They take a poem into their hands,
nursing it as a beloved nanny:
holding the godchild during the christening,
becoming its second parent,
revealing it through their souls –
the soul of the baby - a poem.

With rhymes of rhythms they teach how to walk,
and with lullabies of vowels – how to sing;
the ones who disagree are only consonants.
When the poem grows up,
they release it, like a bird,
from their good hands to
the other speech and language
which becomes to the verse a family where it’s welcomed!


Through the palms of the clouds
-------------------------------
The black cat of starless night
sneaks – steps are transparent.
The Moon Garden teases me
with petals’ lisping –
the golden echo of your Doppelganger!

Maybe our Sleep sees us
like a breath of flowing butterflies,
where the Garden and Moon catch again
the harmonious secret that floats on
the eyelashes of grass and pebbles of sky.

Here, through the palms of the clouds – the moon is falling:
and the trees - my witnesses of the fact that I see you again
through the elastic and mesmerized shadow.







жінка і мужчина
----------------------

жінка
і мужчина
келихи
вина
хто
свята причина
хто
одна вина

ліжко
їх єднає
розлучають
сни
розжують
ковтають
дні пісні
вони

в шафі
сплять скелети
в серці
таргани
родичі
лабети
та не барани

діти
вічне свято
збори коляди
кожне хоче мати
сто чудес
і див

отака то пара
небо
і гора
вівчар
і отара
кольт
і кабура

дим
і сигарета
зерня
і пташа
кров
іржа стилету
пісня
і душа

ватра
й попелище
вітер
і вода
натяки
на хвищу
вибухи
обав

море
по коліна
на витрати
шлюз
жінки
і мужчини
невгамонний
блюз

16 Січня, 2019


не йди
---------
очі осяйні
душі у вогні
де тільки нас по світу
не носило
нагадай мені
смак солодкий снів
у ньому крихти спокою
і сили

нагадай жагу
і тремтіння губ
пірнання у жадане
і незнане
най же оживуть
хоч на мить
не йдуть
за віри виднокіл
солодкі мани

не йди
туди
в чужі світи
де колами
мандрує холод
моїм словам
не до води
твої думки
мов голе поле
ще крок
і все
і нас нема
оман туман
зима
 
ой прощалися
і кохалися
аж серце зупинилося
у ночі
і здавалося
що здіймалися
тілами у п’янкому танці
хочу
і летіла мить
і вмирали ми
з останніми ковтками
світла
й млості
однорідними
несусвітними
лишитися
чи йти
не було просто

не йди
туди
в чужі світи
де колами
мандрує холод
моїм словам
не до води
твої думки
мов голе поле
ще крок
і все
і нас нема
оман туман
зима

букетик слів
-----------------
їй так би йшов
букетик слів
від недоспілих ще
коханців
де незабудки
польові
торкають губ
в кавовім ранці

де пахне
усмішка троянд
а з вітром бавиться
та квітка
яка нашіптує
‘моя’
і тулиться
грудної клітки

а там і маку
цвіт п’янкий
вдихне
уява розцвітає
та хутко
губить пелюстки
в голівці
насінини таїн

а рути
більше ніж
на ніч
і навіть
папороть
дивує
мов назабаром
в сні яснім
розпустить
ніжне алілуя

нарциса холод
не біда
бо давні опіки –
левиці
і те
що Бог
колись не дав
їй може
ще не раз
насниться

нехай
набавиться
печаль
у хованки
з ледь теплим
сміхом
торкнеться
янгол ще
плеча
і стане
радісно
і тихо

і намалюються
думки
до безперечності
прозорі
де все
на відстані руки
забутий рай
і лоскіт моря

17 Січня, 2019

ніч перед Різдвом
-------------------------
ти
світла не жалій
для слів
мій білокрилий херувиме
сьогодні
я себе провів
дорогами пройти
земними

провісна зіронько
гори
тебе
я запалив для того
щоб було видно
що згори
приходять радості
й тривоги

що кожен день
без крапки
"і"
а кожна смерть
глибокий видих
що в болю є
свої краї
а очі
різні
у огиди

і поцілунки
не усі
даються з легкістю
з любові
і терня
у своїй красі
вінчається
з чолом
по слові

по світлім слові
без провин
і прикрім виразі
обличчя
коли заплаче
не один
меча не вийме
жаль покличе

що не вокреснути
ніяк
як і не вибрати
годину
що доля виткана
моя
від пелюшок
до серця спину

то ти
наразі
сповіщай
ділися
одкровенням щирим
що в яслах
сповивають рай
і небо чисте
повне віри
18 Січня 2019

a flock of words
----------------
when words are hot
you cry a lot
when they are cold
a void gets old
they can’t be blamed
for all this pain
thoughts float alone
turn hearts to stones
they shake the boat
of well mused plots
as ravens’ flock
wane down their talk
where silence’s edged
souls find their cage
for all I knew
is yearn for you

some words are blind
like dreams of child
some – on alert
and scared of hurt
for someone’s hope
till joy is dropped
for someone’s  spleen
and spurs for wind
in vibes of love
desired grow
they burn in verse
absorb – caress
and wildly spread
where voices – dead
the words stay brave
turn hair to gray

some words – a quake
a thin awake
some – just to mind
a sandy shrine
who builds it hard
can’t hear own heart
goes round and round
makes water sounds
rhymes sky and dry
in lullaby
some words – the best
right from the chest
they bring the end
to Death my friend
all are well-lit
in every beat


a dancing flame and wind
----------------------------------

I’m in your eyes
a dancing flame and wind
who can be lit with lips
so sweet and touchy
recall the past
its smoldering and arching
as if suntraps which gleam
when trees – in swing
it’s time to leave
this perforated dream
like calmness of the dead
deserts church stretches
yet something’s changed
yes something’s changed and sketchy

for in your words –
so little to stay warm
a bit of ease
which can’t be called “too shallow”
you still adore the length of halts
in spelling
in breathing passages
in what might harm
we are so stunned
with all these gossip swarms   
and our pain’s
no longer shared to mellow
there is so little of old heart
to save us

where is the spring
the painted one with wings
of rapid changes
and unbridled passion
where every moment
always leads to action
in which we trembled
bloomed
and meant to win
so yearn for something
which we will never spin
and called this life
oh happiness’ perfection
how can we sever
chemical connections?

it’s “he and she”
a sea and lonely ship
this first and speechless gasp
of never settled
that not the last of laughs
which falls like petals
and overcome of bitterness
on lips
yet I don’t want
that day to be the creep
who swallows voices
coziness
and rattles
when what is left
the silence of lost battles

January 23, 2019


In the depths of the Words
--------------------------

Today is your day of
signs and changes.
An apple tree's wings are waiting for you
in the petals of dragonflies.
Lovers and children
recognize you by looking at stars.
The sky is a mysterious
spiral of soul.
The deity of seeds
is ripening in herbs again.

Shadows fall
in mirrors.
Hope is looking for a turtle dove
in the crowns of soul.
Your spirit is born
on the anvil of time.
In the depths of the Words
flames - burn,
footsteps - sound,
and arrows - fall.


maybe that
---------------
maybe that is a fall
or maybe – a spring
or maybe – a winter
that’s falling in love
and calls for an April
bird talk and for yin
or maybe – a summer
a wasp which still grows
oh God take it away –
You asked once before
and don’t let me look back
to catch hungry eyes
to not feel a cold touch
of lips anymore
I would rather be wine
for winds – sweet and iced
which paints heartbeat outbursts
and cuts movie cords
maybe pain is still bright –
its shelter – in head
maybe I am too far
and can’t hear a word
maybe “never” in “heaven” –
honey instead

25 January, 2019


The fire of Universe
--------------------

On a shore of tree trunks comes the echo of moon.
And the fate of smiles is ripening in cocoons of windows.
The sky is impaled on someone's soul.
I feel the syllables of your penitent bottom.
The forest runs as a wheel, catching up with the fire of Universe.
The goal is to recognize the divine - the world of nets.
Patina naps, updating a snowflake - to rain.
A herd of winds is grazing on the pastures of snow.
Suddenly, the mimes of winter float and pass Vesuvius blades.
A herd of winds is grazing on the pastures of snow.
Patina naps, updating a snowflake - to rain.
The goal is to recognize the divine - the world of nets.
The forest runs as a wheel, catching up with the fire of Universe.
I feel the syllables of your penitent bottom.
The sky is impaled on someone's soul.
And the fate of smiles is ripening in cocoons of windows.
On a shore of tree trunks comes the echo of moon.


Вишневий сад
---------------------

“Садок вишневий коло хати”
Тарас Шевченко

допоки соловейка чути
йдуть перемовини
з дощем
про краплю радості
а ще
про стоголосу хвилю –
бути
в якій звиває гнізда
щем

дух підвечір'я
коло хати
збирає світла
білий пух
і завмирає
кожен рух
що мав у вітрі
день латати
та забарився
і ущух

вишневий квіт –
щоб облітати
зорею вишивати –
ніч
як плуг заснув
при борозні
а коси –
розплели дівчата –
народяться сумні пісні

веселих –
треба зачекати
коли хрущі
вже відгудуть
своє весілля
у саду
і запала
в Зелених Святах
все те
чого по квіті ждуть

28 Січня, 2019


вітер і ковила
-------------------
приникла
мов ховала очі
ковила
той вітер-перелесник
як шаманив
знав
на що спокусливі
думки
в гнучких тілах
і скільки літа
ще не випито
до дна

забув
про те
як ніжно обіймав
за стан
і цілував
ії
від чуба
до землі
так ніби
те стебло
і колоски –
уста
і стільки пристрасті
у них
як у молитві –
слів

гарячий подих
у волосся
запускав
як сонце
засипалося
в щілини хмар
вона ставала
мов пташиний пух
легка
але не знала
що
стожарня
не стожар

і чулося
(коли всихала)
ковилі
це знову він
той наймиліший
лепетун
а то
"курли"
стирало з неба
журавлів
і до весни
ховало
серця теплоту

а то
при місяці
вже голки
не знайти
і те
що коле
ще нагадує
ти тут
а то
білішає
в очах
душа води
і струшує
з корони неба
висоту

28 Січня, 2019






she is in my dreams
--------------------------
in my dreams
she’s the key
to a shelter
where old feelings
can quiver
and hide
the forbidden
fades down
in its melting
and horizon of touch
gains some mind

in my thoughts
she’s a partner
in dancing
in this dazzling
lifelong masquerade
masks of love
are undoubtedly fancy
wearing death
causes ant crawls
in fate

on the bottom
of any conclusion
she may find
whereabouts
of a doubt
sleeves are good
for another illusion
and a mouth
can’t be shut
for a shout

if her heroes
should lose
all their battles
and her lovers
might ask
for a change
she will say
to them all
doesn’t matter
we are all
in the same
shooting range

we are all
have a god
for the payers
and for cursing
less thinkable words
we are all
slowly dying
while graying
like a bunch
of lost notes
in accords

look around
all you see
can be written
on a piece
of blank paper
with heart
when the night
sharpens claws
as a kitten
scratching skies
to make holes
for the stars

in my dreams
she’s the key
to a shelter…

in my thoughts
she’s a partner
in dancing…

January 29, 2019


I’m yours
------------
it’s easy
to undress yourself
and feel – to be dissolved
in music where eyelashes rock
it’s hard
to shut all doors with bells
the bells – old songs of love –
in which
no doubts
I’m yours
around the clock

I am definitely yours
in young yet wind full grass
and in a strange head’s mess
in an unfinished vanished song
in a choir vibe
I am a shot
straight to the minstrel heart
I’m why
the heaven
raised to change souls’ course
I’m yours
by all the means
I’m yours


those lashes’ swinging pace
in clear and silent grace
in whispers
“you are mine”
in every breath obtained
while overcrossing lines
a fable fades away
and leaves reminds
when life is changing masks
to not so kind
I’m yours
with every spark
I’m yours

be brave to give a smile
to loneliness with trust
don’t let the winter crust
to take the empty space
where used to be the place
for all your thoughts to maze
in you
I’m deeply touched
by honest laugh
in you
in weakness
dream
for skies above
I’m yours
my boundlessness
I’m yours

oh God
why it’s
so hard

it’s easy
to undress yourself
and feel – to be dissolved
in music where eyelashes rock
it’s hard
to shut all doors with bells
the bells – old songs of love –
in which
no doubts
I’m yours
around the clock

January 29, 2019

I am alive
-------------
please don’t ask me
sunshine
please don’t ask
whence the word
brought bitterness to last
that’s my truthful
brothers-in-foray
burned like candle light
at dawn today

winds won’t set the ashes
flying free
can’t divide
my loneliness by three
souls are waiting
after bodies fall
like a banner
for a bugle call

I’m alive
my darling
I’m alive
though my heart’s
in trenches
choked with cry
shoulders – numb –
don’t feel them
anymore
burn
like hell
and count the breaths
of war

to enroot
the poppies
in the sky
buy a candle
precious
share the light
for the fields are
close to Heavens’ Lane
there is no end
to lasting pain

oh my teardrop
wait a moment
wait
when an angel’s near by
I am saved
foes are asking
for more hell
you know
pray for us
my little 
turtledove

pray
for those who died
for all unknown
their names
and dates
in hearts will grow
who with Death
is often
t;te-;-t;te
reaches out to Heaven
with a hand

January 31, 2019


The sky weightlessly sits on your shoulder
-------------------------------------------------------

Blooming gardens fly into the light abyss of the sky.
A red kitten-star fell asleep in the blue fields.
And a little water snake looks over the stars in puddles.
The city today is a sleeping angel wing.
Once again, silence has become God, and in His eyes
All waiting times speak to you,
Like brooks under a thin piece of ice of time.
The golden bucket of moon spills
its spired gold of strange voices.
And the sky weightlessly sits on your shoulder
And as a shimmering blue-gray pigeon falls to sleep:
Let the flame of your sorrow scorch me around.


A word as a blade
-----------------

A word as a blade -
in the icy streams
of burned skies.

A word as wings of prayer waterfalls -
through the voice of the stone
of the great abyss.


Midday prayers bells
--------------------

It's midday prayers bells.
In the pink scales of pine
slips a tear of resin.
A may lily of secrets is in a butterfly garden.
The shadow of fire sprouts the foliage
of anticipation.
On the tablet of the Universe
falls the grain of your glance.


Zenith

the sun is a plus on skin
a minus – the number of years to you
I’m not observing yet in hurry
standing still as a:
photoshop of tan
funny catchfly
parking for a tire
poultice for a wound

I’m a poetess-statuette
tattoo on your skin
lips – up to heaven
your cry through piercing
the sky is salty
a bosom beer
and life is far away
the taboo didn’t happen –
it was too close
and lonely

two minuses against each other
became a plus
a single road a path
a classy book
in which
she didn’t melt
as a used-to-sun
plot
or thing


Sadness

a boucl; factory with yarn
I’m interweaving
the karst cavities of sky
a non-fictional dimension
gapes
let it go with the letters “a f t e r”
let it move by itself to some other New York
the boundless one
to more boucl; yarn factory
as it wishes
into other hot horizontal bonds
new handshakes and streaks
into protein-chaperones of neo
nodding gazes
from another side of the covalent city
chimera-limer clews of events
I know that in “a f t e r”
there are a lot of factories spins
around it like a fan-club for macho fauns
on Broadway
a drought is a friend
the pass to the hardiness during winters
where such silkworms live of all pros and cons
that are for and against people like me
it needs to climb up
onto the higher tier of voids
which are on the opposite side to the old spinning factory
where instead of sky
a blue machine and me
 

А  душі залишились на траві...
З них малювалось небо неозоре.
Якби ж то знати, що таке душа
І звідки Всенароджувані  смерчі?
Ви тільки мамі, мамі на кажіть...

And souls stayed on the grass…
Of those an immense sky was painted.
If only I could know what a soul is
And from where the Constantly-Born tornadoes come?
Just don’t tell it to mom, tell nothing to mom…


Тримайся, Осене! –
Поети зголодніли –
Порвуть красу твою
На рими і цитати...

Oh Autumn, hold on! –
Poets are hungry –
Will tear your beauty apart,
On rhymes and quotes…


Перший сніданок.
Місце народження – поле...
Світло, що паслося поруч
Підійшло. Не лизнуло...

A first breakfast…
The place of birth – a field…
The light, which was grazing near,
Came. Didn’t lick...

Виповниш келих вином
Очі твої солодкі
Руки твої терпкі
В шафі повісився шарф…
ніч у безтямі


Top up a glass of wine
Your eyes are sweet
And tart are your hands
In the closet a scarf is hanged...
The night lost its senses


люди-калейдоскопи
витинки Езопа
ті що
адвокати
політичні шмати
лікарі і копи
бунтарі-укропи
дупи депутатів
виміри в каратах
прив’язі і мазі
назавжди й наразі
покручі і кручі
бульбашки минучі
валянки і лапті
вила при лопаті
брязкальця і цяці
гілля комуняці
стайні для пегасів
пні і душекваси
круки півні кури
стос макулатури
барани й тумани
важелі й стоп-крани
випічки і печі
голови на плечі
де-би-їх-подіти
і дорослі діти
лікті і запястя
гачі повні щастя
чисті краплі неба
в смокінгах амеби
зашморги і стелі
світло у тунелі
брами перелази
храми віршемази
душі коломийок
ті що завше виють
бідні на папері
що ні в кут ні в двері
маги магми відьми
вісьта-гатьта-їдьмо
струни для бандури
трунки трубадурів
з кожного по шкельцю
чи складеться серце?


***
ніч-попелище
днини ще чиста цера
проміння-стилос

***

ти
неспалені мости
несказані слова
ненавчені боліти
ти
межа для висоти
неділене на два
невиплекані квіти
ти
до чого дорости

світитися горіти















посіпако
ми співако тако-сяко
повно-бако
о-єс
дупо-трусо
бомбо-грудо
і скаканто
як макако
о-єс
закордоно виступанто
забавлятно окупанто
о-єс
пофіганто
наплюванто
бо капусто
загребанто

без балако
ми співако у кабако
що до смако
о-єс
не собако
та ставанто на коліно
часто рако
о-єс
закордоно виступанто
забавлятно окупанто
о-єс
пофіганто
наплюванто
бо капусто
загребанто
о-єс

губо банто
ного гляньте видно нетто
вам гаранто
о-єс
нашо бандо
музиканто голосанто
елегантно
о-єс
закордоно виступанто
забавлятно окупанто
о-єс
пофіганто
наплюванто
бо капусто
загребанто
о-єс


**********************************************
душа як сито
------------------
кажуть
раю земного нема
просто Бог
пронизає все суще
зріє доля
на кавовій гущі
проглядають
пробіли
і тьма

ніби зелень
а начинка
гниль
та розходження
слова
і діла
в сірій масі
завжди більше тіла
а у світлі
душі
і зусиль

мокрий порох
і кулі без крил
тінь вагання
і сонце
в клітинці
множина
розтає
поодинці
а розрада
шукає мірил
а війна
ненаситна
вона
кожен ранок
пожива для ями
мов гриби
розростаються
храми
щоб амінь
від душі виринав

сходи в небо
давно без перил
море вітру
гуляє думками
слова золото
майже вже
камінь
як питання
про кровне Курил

а весна
пробиває борти
потонути
у ній
значить жити
це коли
не душа вже
а сито
крізь яке
просіваєшся
ти

26 Квітня, 2019












***
вона
усе
до чого йшлося
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
і те
приборкане вітрами
в устах
народжена
із гаму
і гами
кольорових снів
та
що купається
в мені
коли весна
у білих гетрах
а далині
бракує метра
до кулі дотягнути
ціль
вона
моя
на рану сіль
на ранок
запах кави млосний
за неї
я
одноголосний
у справах
серця
і меча
до неї
янголи
з плеча
себе у відчаю
палили
а небо
не давало сили
підняти мрії


вище слів
як та зернина
у ріллі
вона вбирає
тембри світу
аби розлуки мить
зігріти
коли не йдуть
а вже летять
коли не дихають
не сплять
а позбуваються
баласту
що накладався
пласт за пластом
мов денний макіяж
для гри
мені так ясно
як горить
її єство
неповториме
що просто так
лягають рими
без щіпки пафосу
і прі
і контури плете
поріг
іще небаченого
дива
яка вона
у всім
красива
яка вона
лише моя
краплина
неземного
я











***
солодко
устонькам
солодце
солод
це соло рядка
хто хоче спокою
молиться
ти не вагайся
звикай

в мене невдавані
крайнощі
серця
некраяний край
де тобі буде
так файно ще
просто
без вислуги
в рай

просто
без ясності
в любощі
а без вагання
до зір
хай не солонуть
ці губи ще
і нашепочуть
повір

хай вже
всі міри
розхристані
німбів
звивання
ти є
та
наймиліша
без відстані
гриму
панчіх
і бюст'є

ніч
спонукає
до ніжності
тане у дотиках
ляк
і заникають
розбіжності
любо
моє ангеля

рухи
нагадують
човника
що без команди
веслуй
пальці
незрячі
паломники
солодко
мила
цілуй

***
що мені лишається
те вже не твоє
серце-каїн
кається
серце-камінь
п’є

словом
напивається
відчаєм пливе
бо за страх
чіпляється
дзеркало
криве

гріх
на себе глянути
знаю
то чуже
що петлю
затягнуту
з кляпом стереже

що давно вже
виростив
та дитина
ще
забагато милості
і любов
дощем

потребує
спокою
злагоди
і жнив
бо ціна
високою
стане
для вини

пальці
розтискаються
хай собі летить
що мені лишається
вбрід не перейти



***
непевне тут
незнане там
світ у тобі
і ти у світі
в якому
все
пошите з миті
і спалах усмішки
і біль

вбираю
проблиски весни
крилаті клекоти
на стрісі

хай невідоме
кроки бісить
поляжуть певними
вони
за мить
попереду
тривку
ту неосяжну
й неминучу
за вітер
спогаду колючий
і непідставлену
щоку

хай відкриваються
серця
мов соняхи
в долонях літа
і буде
де теплу летіти
словам текти
з-під олівця
ще ненастояним
мерло
вже опапереним
хореєм

хай втіха
що стає моєю
дарує відчаю
крило

радіти тут
що ти не там
шукати те
від чого
ясно
що неминуче
теж погасне
а наболіле
проросте

23 Серпня, 2019



***
світло правди
у всьому…

де нема гіркоти
пахне хлібом
і домом
не стоять
холоди

на долоні
проміння
пережитого дня
а у серці
насіння
небувалого я

трохи сліз
для плаксивих
і розради
для втіх
для уквітчення співом –
перехрестя доріг

трохи сили
вітрилам
і наснаги
думкам
віку
стати похилим
а пізнанням –
рокам

обіймемося
доле
скільки того
ану ж
неокреслені кола
пастки тиші довкруж

у чутливому танці
при щоці
до щоки
нам
щасливим коханцям
не спадають
думки
не звертаються
віхи
хоч збігає
життя
наша музика
втіха
зграя нот
каяття








я літаю
----------
я літаю
понад містом
в сні
далекому
від стін
там нема
на що присісти
хто без крил
і без колін

я освоюю
парсеки
де ще світла
не було
і оте моє
далеке
в’є собі
в думках кубло

я літаю
не торкаюсь
черепиці
і шпилів
і збиваюся
у зграю
і тону
мов кораблі

в іншім сні
в якому тихо
розкладається
душа
на все те
без чого дихав
і ніяк
не поспішав

я літаю
і питаю
не зозуль
а ґав
і сов
скільки
сонця ще
до раю
що у місячнім
ласо

де поділися
дороги
що крутилися
в’юном
я пір’їна
без нічого
мов без істини
вино

я літаю
і не бачу
гострозубих
кольорів
все моє
не Аппалачі
а долоня
для зорі

я літаю
і не дбаю
де торкнутися
межі
бо тебе
у сні немає
тільки
колом віражі

***
думи
мої думоньки
серце чисте
є куди летіти вам
є де сісти

не жалійте
крилонька
скоро осінь
за останнім листячком
заголосить

кригою
розкинеться
кров холоне
вискубане пір’ячко
не потоне

не потоне
пір’ячко
білосніжне
найтепліші спогади
ті
про ніжність

ті
що душу вигріють
подорожню
і посіють
злагоду
де ще можна

я на вас чекатиму
аж до квітня
думи
мої думоньки
несусвітні

***

йшло за серцем
віяло
і дорогу всіяло
срібними підковами
дивними розмовами
про краї небачені
кроками несвячені
про тумани
з ріками
там
де гори
піками
зрешетили обрії
і мовчать
бо добре їм
світлом умиватися
світом розкидатися
де хмарини
чубляться
душі громів
губляться
тиси
ще нетесані
води
манять плесами
з виступу
в западину
все
що просить ладану
до зими
сповзається
каменем кидається
з неба
тіло сокола
стане ніч
глибокою
лилики
за совами
переймуться
ловами
молям
начуватися
від ротів
ховатися
аж світанок
вистрелить
тим
що стежку вистелить
Єві
що до яблуні
йтиме
а можливо
ні
може
поза стежкою
не злий дух
замешкає
а отой
хто з крилами
і мечем
похиленим
далі не пускатиме
вогнище палатиме
поруч повне зір

Вересня, 2019

***
трішки зусилля
і можна подолати
земне тяжіння
як це робить
крапля дощу
що повзе угору
по лобовому шклі авто
коли воно бореться з вітром
прорізаючи простір у невідоме

дрібка віри
і мрії могли би
розкоконитись
як це властиво метеликам
і світлим душам
що покидають знесилене тіло
забуваючи про земне
набуваючи стан невагомості

грудочка землі
рідної
і невагомим стає життя
коли ця грудочка у руці
а з грудей
виривається пташка сполоху
бо вухо
жадібно поглинає
приступи набату

крапля совісті
і все стає на свої місця
бо з таких краплин
вилитий Образ Божий
ними вмивається
і змивається біль
їми би напувати
необережність кроків

уява знаходить собі місце
у час мусонного сезону дощів совісті
це коли біда
вже не на порозі
а у хижі
це коли слів бракує
а стиснути кулак міцніше
не в змозі
і тишу ропинає
у воронячому дзьобі
відшліфоване віхами
глибоко-задушевне
кра



88888888888888888888888888

танец света на свечах
------------------------------
танец света на свечах
мысли
сон
гроздя на стенке
тает в пламенном фламенко
светлой памяти печаль

я закидываю взгляд
в потолок
и вижу грани
поплавок моих желаний
пропадает
и летят
щепки
собирая лес
юг
за птицами на север
за листком четвертым
клевер
а пером на крылья
бес
что похож
на моль в шкафу
что судьбу
насквозь проела

где ж пернатый
тот
что белый
спрыгни
милый
не дрейфуй

души учатся
молчать
в от земли просевших
клетках
нет артерий незадетых
а точила
для меча

принеси ты
для меня
райских яблочек
и лета
ветру
веток ив
на плети
звездной жажды
для огня

жду тебя
мой ангелок
открываю сердце
это
всем балладам
недопетым
и просвету
между строк

10 Октября, 2019

танець світла на свічках
---------------------------------
танець світла на свічках
думи
сон
стінного цвяха
в полум’ї фламенко
птаха
згадка світла
та гірка

погляд кинув
де лежать
стелі витончені грані
поплавець мого бажання
пропадає
і летять
щепки
і збирають ліс
південь
за пташам
на північ
за світанком
перші півні
а пером на крила
біс
що як шафна міль
тихцем
проїдає долю
вміло

де ж пернатий той
що білий
що служив
колись гінцем

душі вчаться
як мовчать
в клітках
де земля просіла
вже нема
для болю
тіла
а точила
для меча

принеси
не в сни
мені
райських яблучок
і літа
гілочку вербову
вітру
спрагу зір
тим у вогні

я чекаю
янголя
відкриваю серце
радо
недоспіваним баладам
і словам
що не болять

10 Жовтня, 2019

candle dancing of the light
-----------------------------------------------
candle dancing
of the light
thoughts
the wall nail
who is dreaming
in flamenco flames
appears to see me
my old memory
and cry

a glance cast
the ceiling has
graceful
and devoted edges
and my wish
the float of ages
disappears

fly
don’t rest
timber chips
assemble woods
south
reach north
for bird collection
roosters
hold dawn resurrection
imps need feathers
wings
and soot
like a closet mole
he looks
fate
has eaten through
as dresses

the white-feathered one
who passes
heavens’ letters
hides in books

in the cages sagged
from cold
souls
are silent
words
are muddy
there is
no pain
for body
and no sharpeners
for swords

not in dreams
please bring to me
Eden apples
and last summer
twigs of willow
for wind’s armor
and the thirst
of stars
for springs

little angel
in my mind
openhearted
I wait lately
for cut short folk songs
and greatly
for the words
between the lines

10 October, 2019

*****************************
будуючи мости
---------------------

будуємо мости
під ними
в’ється відчай
так мало чистоти
і зарябіло
з кітчу

на вулиці думок
живе забуте свято
той голос
що замовк
оте
що не обняти

праобрази грози
і примхи орхідеї
де зграя весн
і зим
стає вже не твоєю

де плаче болем сміх
всміхається наруга
жде те
чого не зміг
на те
що недолуге

зліпаються у сни
непройдені дороги
уквітчені вони
тривогами убого
і скаче навмання
мов безголовий вершник
поповнення вогням
погаслим
і прийдешнім

відлуння
втечі
я
не сходяться
до йоти
в бурхливих течіях
розради
чи скорботи

бо голос
зам’який
слова
липкі
мов глина
і вже нема щоки
підставити терпимо
бо жде
душевний скрес
на крик останній
моди
на витівки небес
і ціни
у штрих-кодах

аж рушаться мости
їх поглинає ірій
мов райдугу з води
охмареніла сірість

17 Жовтня, 2019


********************************************
розтопився день

хто ним відає
той мандрує вдаль
хвилі вговтує
поміж Скіллою
і Харібдою
над кістками
що стали жовтими
і під небом
одним-однісіньким
неопалим неопалимого

он безмежне
малює вісімки
а осяжне
росте з незримого
де дивуються
ототожненням
і милуються
даром відстані
там світи мої
ненароджені
там любов моя
стала пристанню

з тої пристані
міри втрачені
слово збилося
спантеличено
ані розпачі
ні пробачення
тільки марева
накопичення
світлих висновків
розтенечення
темних задумів
розпорошення
на трьох крапках
вмирає речення
як із віком
близьке оточення

як прописано
так пороблено
право болю
загально визанане
припадати
на щось оздоблене
щомиттєвими
серця тризнами
і ціною
понад високою
подавати
мов струм
щоб вчули всі
в кожну душу
що марить спокоєм
свято гідне
принаймі вулиці

5 Листопада, 2019



********************************************
Блискавицi серця LXXXIII, за кроками думок

1.

кроки день пасе
в мертвих брижах
посмішку несе
погляд хижий
бавиться в сльозу
ледь помітну
армію озув
що на мітлах
очі
мов зима
вбивча ніжність
біла сулема
вже запізно
братися за ніж
чи за розум
в міста казані
смог
і грози

бродить
і шипить
вар емоцій
ллється
через мить
все пророче
і забутий бог
блиску й грому
повертає борг
жриці втомі
пару блискавиць
за молитви

2.

тліє горілиць
тіло битви
в пролежнях війна
безпросвітня
ні чужий
ні наш
перелітний
часу божий птах
та не голуб
душу облітав
чисте поле
там
нема хрестів
небоколих
а вітри
прості
грані болю
там
безликий гнів
не обняти
кривду у вогні
поховати
не злічити ям
і окопів
Боже
чи то я
чи вже попіл

3.

затулити день
і не видно
світла де-не-де
тінь єхидну
голова в піску
серцю любо
не йому
ку-ку
скаже згуба
та крадеться
сміх
у легені
в небі злому змі
змій зелений
а де прив’язь
там
поле зору
рукотворне
та
щирість хвора
не спинити
спин
що не стіни
слів нема
не спи
батьківщино

4.

вирізано суть
прикрі кадри
хрестики несуть
цвинтар - згарда
тисячі намист
розійшлося
поступи зими
у волоссі
що не день
то плач
голосіння
ні тобі
пробач
ні прозріння
лиш гучний бенкет
по узбіччю
з горем тет-а-тет
тільки відчай


5.

вивихи думок
перекрутиш
перемелеш крок
у забуте
вивісиш нутро
мов білизну
ось тобі патрон
на три тризни
залп угору
плі
як ранима
грудочка землі
побратиму

6.

до плеча
плече
ми багаті
мужністю
й мечем
добробатів
пнеться
із руїн
майоріє
право поколінь
на надію
віру
слово п‘є
і світліє
щось було
щось є
щось не тліє

7 Листопада, 2019

********************************************

зелено я хлопець зелений
є капуста добра у мене
зелену капусту насічу
і волам хвоста я накручу

зелено я хлопець зелений
є капуста добра у мене
зелену капусту заслужив
кума із комою запросив

зелено я хлопець зелений
є капуста добра у мене
зелено мені і ти повір
скоро зеленітиме весь двір

зелено я хлопець зелений
є капуста добра у мене
маю я далеко всі жалі
бо не лох а ґазда на селі
********************************************
в Україні зе панує
-------------------------
стало нам жити незносимо
що не день то хіросіма
в кожну хату заглядає
і усіх нас балалаїть

приспів:
в Україні зе панує
плаче мова і земля
в раді слуги повідають
давню казку для малят  (2)

хто там у раді кабанує
може то клепки комусь бракує
комусь бракує - а ви вставляйте
про клептоманів не забувайте


приспів (2)



Блискавицi серця LXXXIV, іти щоби іти
----------------------------------------------------

1.

іти
щоби іти
і ти
забуте поруч
намацані кути
розкутані простори
з туману андромед
на подвиги персеїв
любов
іще не мед
а пагін орхідеї
2.

ой не в сльозі
ще сіль
на возі
з чумаками
із небом звідусіль
де серце
ще не камінь
а Боженько
не спить
усім безбожно
світить
ще душі
не снопи
не бабине
ще літо
іще
і ще і щем
не знають
хто з них корінь
хто префікс
із дощем
а хто
уява хвора

3.

кому потрібні
ми
плаксиві
солов’їні
коли ціна
за мир
стояння
на колінах
коли свої
чужі
а рідні
розлетілись
і вже
нема межі
ні пороху
ні сили
у зарослях
шляхи
у ямах
перемир’я
і світ
глухим-глухий
коли все в пух
і пір’я

4.

увагу бавить
рух
спливаючого
часу
його банальну
гру
насмішки
і гримаси
акорди
і мазки
на полотні
минувшин
за відстанню руки
шукають мертві душі
за світлом
плаче тьма
не знає
де їй бути
щоб місяць
не дрімав
і можна жах
відчути
ввімкнувши
між уяв
закостенілу
сцену
де спомини стоять
безлисто-безіменні

5.

утіха
це коли
нема де щастя діти
забув
де там болить
згадав
як пахнуть квіти
і вивільнив з кишень
щоденно-мідний
брязкіт
і ти один лишень
розшитий
і без маски
заповнюєш
едем
як тишу небо
в храмі
і кров
з твоїх грудей
не заросте
у шрамі

6.

навколо метушня
новин кралинні кола
хто
вершник
без коня
хто
на коні
та голий
а там
буває все
та там
мені не бути
мене туди несе
де можна серце чути
де ніжність
на ножах
а щирість
на розпутті
де я
вже не межа
а поміж слів
по суті
де просто
слів нема
і сходиться
безссоння
погрітись
бо зима
у місті
і на скронях

15 Листопада, 2019


********************************************

Блискавицi серця LXXXVI, небу махнути рукою

1.

небу
махнув рукою
в небо
на раз
і два
щоби ти там
не вкоїв
з ким би не пив
гіркої
мало того питва

мало Різдва
для тризни
а для розради
сліз
тіло
душі білизна
ледь прикриває
близни –
тавра
і біль
на біс

2.

близна
до близни
поруч
слово
не проковзне
так як
у мушлю
море
чи у хмарини
гори
в ньому
нема мене

тільки
протерті звуки
крапка над і
крихка
важить
ця каменюка
що не народиш
в муках
прикрості
півковтка

3.

прикро
коли безвихідь
дивиться
звідусіль
бо не приспати
лиха
марно кричати
тихо
стіни глухі
усі

стіни зросли
високо
стелі не видно
і
просить обхід
за кроки
скромно
за око
око
рідних
доріг моїх

4.

скільки
там тої зради
може
життя чиєсь
більше вже
не принада
наглим
усім
загладам
може
нас мають
десь

слуги
у свистоплясці
радники сатани
істина зникла
в пляшці
слава
хрестовій масті
битим шляхам
війни

5.

хто там
все кола миє
змити ніяк
лайно
лайкнута
веремія
стати вже не зуміє
дійсністю
без кіно

місце
для клоунади
в межах
ще-не-орди
після
порохопаду
де чимчикує
стадо
в молох
туман
чи дим

6.

хочеш
копійку всучу
каже тобі глитай
землю свою родючу
з легкістю
що не учить
без вороття
віддай

крутить
мов сонцем циган
(брязкають мідяки)
слів милозвучних
дзиґу
час твій настав
яриго
просимо
в кріпаки

7.

п'ятниця
з понеділка
знову на себе жде
сонце
давно не грілка
так собі
мертва бджілка
з крихітним
ккд

але словам
не зимно
а швидше
де там ще
спина
прикриє спину
хто врешті
вийде винним
за безголосий щем

25 Листопада, 2019


********************************************

мурмурандо мурмуранд
----------------------------------

Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн

як живе
без мене
Львів
знає тілько він
там я першу кралю
стрів
слухав Юр’їв
дзвін

там лежать
батьки мої
цвинтар не один
не казав мені
не їдь
не просив
не йди

не питався
чи вернусь
де родився
ріс
дав мені на сивину
спогади старі

от і ношу в серці
щем –
вулички вузькі
каменяр
із кобзарем
і трамвай міський

сплячих левів
маю двох
море черепиць
найрідніше там
Різдво
краще всіх
столиць

тут нема
таких батяр
ґвари
і манер
не на Краківський базар
я іду тепер

жеби мешти
си купив
батярівку теж
і бим гальбу пива
вбив
не єдну
авжеж

мурмурандо
мурмуранд
пісня
на галь-паль
я не яндрус
не амант
не якийсь хабаль

та в судинах
львівська кров
без принук тече
шляк не трафив ще
агов
поки в серці
щем

26 Листопада, 2019


in vino veritas хайку/haiku

розлито вино
стигне кров не водиця
пошук істини

the wine is spilled now
cooling down blood isn’t water
searching for the truth

разлито вино
стынет кровь не водица
поиск истины


кроками Різдва
----------------------
навколо
слів нема
лише
пориви
вітру
не спить
гуде димар
безноття
на пюпітрі

сонетів
на вінок
Різдво собі збирає
старіє ще вино
в своїм дубовім
раю

а місяць
молодий
порізатися
можна
сніг зарипів
з ходи
і знітився
побожно

і вже
дорога є
для коляди
готова
то радість настає
вилюлюючи слово

про тих
до кого йдуть
і тих
хто у дорозі
зачнімо коляду
вітаймо
на порозі

4 Грудня, 2019


********************************************

Блискавицi серця LXXXVIII, душевний діалог

1.

зіткнулися думками
вже
невідомо
де
одна душа
тре камінь
над прівою іде

а інша
пересічна
в ній
ґави й кажани
невидимі
у січні
аж до заглад
зими

2.

одна
говорить
просто
рубає
то упень
та інша
вносить простір
між правдами
щодень

в одної
рід поганський
ворожки й відьмаки
а друга каже
панська
коли їй це
з руки


3.

зустрілися
рішають
і ділять білий світ
на каїн
і не каїн
де волоть
а де цвіт

червоних ліній
море
стираються
кути
і біле чорним
хворе
а статками
чорти

4.

при спільній
жанру кризі
життя
не вар’єте
не по кишені
ризи
і честь мундира
теж

що небо
відкриває
на те є
пекла зуб
і те
і те
карають
принаджують
грозу

5.

не вивіска сьогодні
рідня
чи образи
та куций
гнів народний
із ватою звозив

у горе-душогубці
своїх й чужих
нема
гудки короткі
в трубці
в небесній раді
тьма

6.

минулися
та й годі
питати про
фуршет
хто праведник
хто злодій
в душевнім
тет-а-тет

одна
стирає камінь
і кануть в прірві
дні
а інша
чистить карму
від ґав
і кажанів

5 Грудня, 2019








Блискавицi серця LXXXIX, часові кольори
----------------------------------------------------------

1.

прудкі часи
нудні
бридкі
веселі
за них
не соромно
не холодно
а жаль
хто встиг
і спакував
свої манелі
п’є
польське пиво
і англійський чай

лапає
вудить
вістку
десь на неті
про спалені
у поспіху
мости
дивується
всім вовам
вітям
петям
і Господу
за те
що все простив

2.

йому копійка
душу й руку гріє
та слово солов’їне
не кипить
ще ненароджені
майдани
зріють
немов далеке
тупання копит

і так добро
стікається в калитку
ніким не трушене
своє до сліз
і розтікається
так само швидко
як перші складки віку
на чолі

3.

ось рік
шмигнув
мишино так
у шпарку
і знову
сиру у коморі
прибуло
і випито
за батьківшину
чарку
за тих
кого війною
замело

ще усміхається
чужа Феміда
нечасто
Мнемосіна
ліпить сни
і наболіле
просить до обіду
на світла
денного й нічного
деруни

4.

ми на війні
бо кожна мить
мов куля
а скільки їх
шалених
і сліпих
лише одна
тебе підкараулить
і раптом світ
від немочі затих

переведуться
стрілками події
і завітає в очі
вічна тьма
та хай вона
недовго там радіє
угледівши із яноголом
човна

5.

мости в ніде
упоперек ідилій
мов кістка в горлі
гостра
і тонка
не сновигай
дорогу прокадилюй
вбивай у страх піддатливий
клинка

він виринає
дивиться драконом
в очах
понти
а з ніздрів
лізе дим
випльовує з вогнем
свої кордони
вбивай мерщій клинка
і далі йди

6.

такі часи
одні хамелеони
а в інших
не зализано
ще ран
хай від важких
і злих
нас глузд боронить
і не зриває
від невдалих
кран

у надрах Бога
світлокопа рудні
небесний шлак
ще треба розмести
як сонцю вчитися
вставати з грудня
чи переходити
з вогнем
на ти

9 Грудня, 2019

ось ми одні однісінькі
------------------------------

ось ми одні
однісінькі
чутливі
безборонні
чекаємо
відвертості
як публіка
антре
під жваво-барабанний марш
дощу по підвіконню
і дзенькоти фужерами
за шось ще не старе

твої думки
і дотики
обійми Пенелопи
в них сонце
йде до купелі
а місяць
роги тре
об плесо вітром
пещене
в якого теплі
стопи
метелики злітаються
на квіт
солодких трем

твоїми
ще не кроками
втішаюся до згину
обвішую цілунками
із голови
до ніг
тобою проростаюся
подряпинами спини
собою залишаюся
на кришталевім дні
і доля усміхається
хоча
і не вітає
у неї плани
планами
та плавності
нема
твої слова
як прихистки
для мандрівничих таїн
у вухах розлітаються
мов душами
зима

сніжинка за сніжинкою
розтоплені жагою
щось мріям причувається
і котиться в едем
мелодія мінливості
стає вже нечужою
і ми одне у одного
лиш відстані крадем

9 Грудня, 2019

***



















ми навчилися собі брехати
-------------------------------------
ми навчилися
собі брехати
і вмовлятися
так буде краще
а колись могли
не в снах літати
не питатися
у чім
і нащо

то давним-давно
шляхи крутились
і трималися світи
на слові
ні тобі живих фронтів
ні тилу
ні розливу
чи кипіння
крові

а відносин
море поколінне
і висот невзятих
нерухомість
із нетлінного
сплітали тлінне
і гасилася сулінням
втома

вибивалися
закриті двері
розпивалися
дешеві вина
та любов
щораз губила берег
в течії судинного Гольфстріму

дорогим
здавалося банальне
а коротким
лет у потойбіччя
відбивалися думки
дзеркально
від ідей
із риб’ячим обличям

від людей
з широким кругозором
ми чекали
голосу месії
чисте небо
рахувало зорі
у очах
у проблисках
надії

та навчилися
собі брехати
і вмовлятися
так буде краще
а колись могли
не в снах літати
не питатися
у чім
і нащо

12 Грудня, 2019

Блискавицi серця XC, дивитися на світ
----------------------------------------------------------

1.

дивитися на світ
не сірим вовком
а сонцем
що лягає
за маяк
собі на зло
я нині
не замовкну
про те
без чого дихати
ніяк

до тронних залів
суєті далеко
а плюнути на все
забракне гри
цей рік за роком
борозна у треку
без відліку
прогнозу
і пори
2.

щоденні іспити
на право тліти
щонічні вилазки
з юрби
у сни
де Бог
що поміж сном
і тлінням
вітер
вкриває квітами
межу весни

думки
приховані
ще за межею
безкрилі промені
на дні рядка
піввидиху бракує
до моєї
як у лото
щасливого квитка

3.

таки чарую
слово викликаю
мов тягну духа
з потойбіччя
в яв
в одному з них
прийде до мене
каїн
а в іншому
непроханість
моя

за чаркою
в якій вирує
істин
натхнення божого
шалений рій
ми будемо ділити
серце міста
на те
яке добротне
чи в добрі
4.

мольфарам
розчаровуватись
важко
як непомітно
вкрасти в пияка
ще недопиту
оковиту
з пляшки
і кепкувати
з тряски
у руках

їм добре
світ земний пофайкувати
впустити диму
як у хату
мух
навіщо вам
про невідоме знати
довірте долю
кращому керму

5.

зоря
зорею
їй ще вік
вмирати
мені ж лишається
ковтнути те
в якому я
на куций час багатий
літаю в спогадах
про щось святе

і надихаю
пустощі
дитячі
і босоного
біль чиню
траві
і вже вона
росою
тихо плаче
в моїй
безмежно-дивній
голові

6.

Бог підіймався
сонцем над хрестами
над банями
церковними
і ніс
відкрите серце
роздавав
між нами
проміння крихти
назбирав
за ніч

їх у своїх коморах
потаємних
це були душі
мертвих ліхтарів
став у зеніті
думав про взаємність
добра людського
і тепла зорі

12 Грудня, 2019

від ніжності і дотиків
-----------------------------
від ніжності
в руках
так легко помирати
і воскресати знов
та спокій берегти
як ніч гортає
сни
на видумки багаті
в яких панує
синь
і серця блокпости
розкинуті довкруж
межують з почуттями
ілюзії
пливуть
життя
іде само
від дотику до уст
солодкими устами
бракує тільки слів
і виразних думок
аж тихо на душі
і неймовірно
ясно
так вишуканий рух
тактильний
від колін
що в мерехтінні свіч
лиш недовіра гасне
і подихи тремтять
на запітнілім шклі
метеликів крутіль
звивається невпинно
а янголи стоять
і мерзнуть за дверми
полеміку ведуть
рожевий світ
чи синій
важливіший
для них
і бажаний
людьми

13 Грудня, 2019

ода свободі
-----------------
так ніщо
не підноситься стрімко
як знамена
в гарячих руках
а свобода
яка ж дивна жінка
не міняється вкотре
в роках

не шукає собі кавалерів
що корито зробили
з казни
і не проситься на ніч
де двері
їй нагадують
кришку труни

лавірує
між заходом й сходом
надихає
точилом косу
їй ніщо вже
не робить погоду
рідне слово
втирає сльозу

не поклони
б’є ницим
спесивцям
недалеким
і немічним дням
ні для кого
ні жертва
ні вбився
ні з піску перед бурею
храм

час тупцює
без неї
убого
порох
мокне
а криця
в іржі
і зникають
сумління пороги
розмиваючи
клич
на межі

нумо
браття
і сестри
до бою
барикадне
кидає кліше
це вона вже зове
за собою
та свобода
ті ліки
на щем

10 Січня, 2020









Cherchez la femme


полюси

в любовному трикутнику
геометричні узи
від катета
до катета
пройшлась
гіпотенуза


яка різниця
кров
чи криця
любов
до Бога
чи купюр
кому
дорога в небо
сниться
кому



рубато
Узи Гіменея


********************************************

Блискавицi серця LXXXVII, стоп та й гоп

1.

що воно
і де
проїло
що
за божий день
пропило
знає вітер-кишенькар

як продатися
то вміло
простилатися
терпилом
має від паперу
дар

бо папір
то рай шаленим
миротворцям
чемберленим
що малюють
в голові

вкрай обвуглені легені
у курця
що пачку денно
смалить вправно
або дві


2.

то воно іде
не в ногу
то підноситься
убого
після в ребра тусана

то йому пасує
тога
тягне тупо
до чужого
як до лісу
барана

годі щось йому
казати
бо міцні у серця
ґрати
ні вершини
ані дна

лиш би
з глуздом переспати
влаштуватися
по блату
на свинарню пахана

3.

там
собак і бліх
зарито
смачно плямкає
з корита
новоспечений слуга

от би вхпатись
не баритись
бо інакше
карта бита
і ніхто не ловить
ґав

то воно
шкварчить в законі
як не буквою
то в скроні
крутить вправно
вказівним

то до блиску
тре корону
як довірена
персона
а не глина
на куми

4.

годі
диву дивувастись
як недіві
дівувати
так йому купляти
честь

за начинку
чисту з вати
повне право
частувати
ковбасою
з кумачем

зголоднілих партократів
бранців шостої палати
шляхоманів ілліча

ті би раді з автомата
в спину челяді стріляти
та чекають
хто б зачав

5.


сьогодні в моді
що
лежить
в чиїсь комоді
що
ще пахне
общаком

те розмішане
в колоді
у якій
найбільший злодій
їздить в бентлі
жебраком

а навколо
тьма багатих
кум
кума
і рідна мати
чада чад
і батраки

то чому ж
так важко спати
в замку
не своїм
а брата
бо занадто
лід тонкий

6.

що пройшло
іти не мусить
від спокути
до спокуси
до наступоного
ану ж

не прикритися
Ісусом
тим у кого
ризи душать
тіло віддане
вину

там хреститись
не хреститись
об поріг
чоло розбити
не забракне серцю
тьми

тільки той
хто світло лите
може небо привідкрити
словом бути
між людьми

2 Грудня, 2019



БРАНДМА;УЕР
БРАНДМЕ;ЙСТЕР
БРАНДУ;ШКА
********************************************

до церков синагог і мечетей
---------------------------------------

о церкви
синагоги
мечеті
що у мечетах
душ
ви печете
те іде
на чолі
у видовищ
і виходить
щоденно
на лови
очманілого
світла
для щастя
теє світло
не дбає
де впасти
бо воно
чиста доза любові
а в любові
нема передмови
просто падає
щедро
без ліку
і не видно
ні міри
ні віку
нам би вчититсь
у неї
горіти
нам би знати
що ми Божі квіти
що шукають
за серцем
відкритим
за бджолиним крилом
і за світом
не пропахлим
до нитки війною
що сльозить
дорогою ціною
не таким
де свист
кулі лиш чути
а душевним
до самої
суті



Заливатися (залитися, заллятися) рум'янцем (кармазином, фарбою і т. ін.)
цейтнот
мачете
********************************************
душі
мов риби
на заклАння

день спопелився
в горлі дере
спалене листя
крила дерев


де скрегіт зубів
і рев

********************************************
день набухає мов брунька
-------------------------------------

день набухає
мов брунька
вибухне
в сім хіросім
смерті іуди-цілунки –
зими завжди
на часі

планам стрімким
не до струнко
слово
руйнує мости
лід
покриває стосунки
стеля
не вміє рости

жолудь
чекає на лунку
а на кожух з молока –
сіно
в коров’ячім шлунку
мрія
пішла з молотока

доля
не вибилась в люди
та не біда
є ще рай
вимитий
з буднів і бруду
з рідного крику
пора

вітер забіг
в альвеоли
проситься в серце
бо мла
але воно
надто кволе
змаху катма
для крила

та є надія
бо б’ється
хрестиком вишито
мить
хай тому серцю
здається
що бракне спліну
зими

що до весни
тільки дотик
губ ще солоних
від сліз
і розійдеться
дрімота
йтиме весна
по золі

боса
прудка
і чутлива
до переспіву
й обім
першої
теплої зливи
світлої
думки
в тобі

21 Листопада, 2019



історія без хвоста
-----------------------
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
промінці
у казан містам

він здавався
далеким ще
у хмаринних кишенях
щем
трохи вітру
на поле маку
на вітрила душі
до смаку
до краплини
що б’ється
вщент

гнів богів
богородиць яв
все у нім
мов одна сім’я
так би й біг
та не та година
на благання Отця і Сина
щоби Дух
не Амінь
підняв

ця історія
без вінця
бо немає у ній
кінця
дощ не йшов
тільки в серце
вкрався
добре знає
навіщо здався
бо проймає він
до живця
22 Листопада, 2019
********************************************

что за страна
где честь её
и разум
когда величие
соизмеримо
с унитазом

********************************************
кулемет
тет-а-тет
з дієсловом
конає
то моє золоте
золотіше немає
де ті п'яді землі
биті чверті аршинів
кулі вільний політ
зі ствола по машині
а та клята сліпа
нерозумна
рішуча
хто зустрів
той пропав
тих
сумління не мучить
-----
горить


зацвітуть прапори
в кольорах перемоги


*****************************

у несказаних словах
відцвіли в душі надії
все несприйняте
німіє
у гарячих головах



довго падав сніг


коли розхристаній зимі
від сонця розірве судини
а сад у білій пелені
вітатиме хрущів гостинно

я зодягатиму свій світ
у ще непевну неповторність
у небом шитий переліт
із пережитого у

спи
хай насниться весна
тепла
привітна
ясна...
і орачі
в душу ключі
що дзеленчать від вина...

agitation
of vegetation

moonlight
the sunshine fossil
I’m falling in love
with nothing

day gained freedom
storm clouds died

гріхи накликали біду

ddddddd

freedom toasts
and chickens lost
their souls
were mixed in scramble
can you show me
who can amble
close to seven
eight at most

early birds
pluck off their sleeping
almost ready for its flipping
leaving slippers for the dust
old emotions left to rust
building crust
for future breakouts

what is cooking
what is shaken
making shapes
of you awaken
baking hours to commute
wrapping body in a suit
chaining hands
with rings and Seiko

watching time gets obsolete
morning rush feeds steps to feet
always hungry for new faces
for unoccupied yet spaces
looking forward to catch eyes
which can live without device

buses trains
and cars’ congestion
show their bumpers
kill suggestions
blow your cool
a fuse



це ж треба так
прошити слух
і брати
стріляти в небо
в серце попадати


продати погляд
і купити усміх
за правду щиру
і за кривду усну


!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
горло
гирло для текіли


коли у МОЗі
уже не в змозі
щелепи морзе
аншлаг у морзі
!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

хмари пливуть на схід
люди чомусь
на захід
я
за розумний хід
без переїздів
з дахом

після довготривалої посухи
на покинутій душі
ти так і не повернулася
надто очікуваною зливою
розбурханих почуттів
примхлива любове

неквапливим дощиком
дріботиш
гонгом гудеш
після виснажливого
бою без правил

усі кроки
заздалегідь відомі
усі дороги
ведуть у нікуди
слова в’яжуться
рутиною повсякдення

укрньяк, к’янок, каннук бурштин, пломінь, дубовик, грогон, виналь, сонцедар










IOURI LAZIRKO was born in Lviv, Ukraine. He is a poet, novelist, and translator. Iouri is the author of over 10 books including his English poetry collection "Edges of the Thirsty Wind".  He writes in three languages – Ukrainian, English, and Russian. Iouri lives in the US, married, and has two sons.

OLGA HLAPSHUN was born in Yaremche, Ukraine. She is a philologist by training and the author of five books (poetry and prose). Her work was presented in numerous publications in the press, literary journals, and international literary anthologies. Olga is a Ukrainian coordinator, translator, and one of the authors of bilingual poetry "Galiza-Ucrania: Harmon;a de coraz;ns // Galicia-Ukraine: The Harmony of hearts."

on the language of trefoil
Iouri Lazirko been among my favorite modern Ukrainian poets for a long time. And the first translation of his poetry I did for the Spanish bilingual poetry anthology “Galiza-Ucrania: Harmon;a de coraz;ns // Galicia-Ukraine: The Harmony of hearts.” (2017), for which he was invited among 23 Ukrainian poets. Subsequently I translated several of his poems; as I keep a pretty real and interactive relationship with some Spanish authors and readers, and  with a great pleasure acquaint them with Ukrainian writers on my pages and social networks, and vice versa. In the modern literary world it’s extremely difficult to be remembered and fascinate readers among the variety of topics, opinions, views, forms, and styles. Iouri Lazirko loyal to his special and recognizable poetic style, bright and individually-linguistic manner. He creates the poetry, in which interesting ideas always swirl and unexpected pathways are lighted up together with images. That was Iouri’s initiative – to create a collection of poetry in three languages. This idea and his translation of my first free verse to English were a pleasant surprise for me and it gave me wings. He’s going over this exercise not for the first time: in 2011 a trilingual collection of verses "Catching Gossamers” (Ukrainian, English, and Russian) was published in a successful tandem with the famous Ukrainian poet Igor Pavlyuk. I was aware of the fact, that precisely those the most characteristic features of Iouri’s poetry, which form its artistic and poetic feature and value, contain both a pleasure in the translation process and difficulties. The bright kaleidoscope of poetic images creates a three-dimensional panorama of soul in some vast and multidimensional space, which capture and captivate, and in which our thoughts and feelings live.
It was necessary to maintain their plasticity, I mean – not to limit the imagination of the reader from another spiritual and cultural environment in relation to his/her own point of view, find some artistic means of transmission of these images and not to destroy the associative correlations, and bring him/her closer to the intellectual and emotional state of another culture. Despite the fact that Iouri Lazirko lives away from his native land for more than 27 years, his poetry is foremost – Ukrainian – from the national poetic features of his work to the actuality of topics, touchy and exciting thinking about the fate of Ukraine. His rich lyrical language demonstrates the mastery of it, sometimes it creates the impression that before he writes, the poet, caresses gently every word, so it would absorb his feelings and hand them to us. In the process of translation there were times when it was necessary to ensure the correctness of the choice of certain language tools, especially where you can’t describe something literally and forced to tailor an image to a new linguistic environment.

Maria Gonzalez Har, to whom I extend my gratitude, is the goodwill ambassador who volunteered to assist me with the translation process. She is an engineer agronomist by profession and a great fan of literature. Maria often takes part in literary clubs in Lugo to discuss the works of national and world literature. She is sensitive to artistic expression and feels the depth of poetic images. We hope that this collection will find its readers and join the process of interaction and mutual influence of different cultures on the peaceful journey of our progressive international community towards integration.

Olga Hlapshun







Tatyana Terebinova-DIPTYCH - "the Universe - burns you with deep heat – with the memory of the Poet"

Dedicated to Kuei-shien Lee

I. "in the books of angel wings"

your smile hides
in the books of angel wings
the birds of your words –
they make a nest for our Moon
I give you the pain of the grass
which I cut for you
with the sickle of the Moon
I give you the laughter of the rain under
the sun at night
so that you would know everything about me
everything what I hide in the pith
of the stone –
because the stone is praying for me
in the streams of your tenderness

all the streets lead to the window
of your thoughts
and the stars began
a crusade in my heart
the earth speaks to me –
of your deep waves
the oceans say –
about your boundless heaven
seconds don’t forget - about you
the world of your eyes dipped into me –
with wild flowers
a butterfly and brook —
our doppelg;ngers —
secretly look at each other
swallows make a nest –
for my smile
take off the mask from the Moon –
it has a human face
the world is the tail of a lizard, which it –
drops - again and again
lines of the evening – read me
by syllables


II. "the wine of time wanders in a pitcher"


the wine of time wanders in a pitcher
the dragonflies of seconds and inspiration
hover in a garden
nightingales sing on the petals – of ether
the bees of stars collect the nectar of love –
from your soul!
and the tenderness of fire woke up –
in the folds of dreams
a wing of the moment –
caught the ray of dawn
I read –
the melting book of moons

I start a fire of times – drop by drop
from the eaves of the windows the crumbs of words
falling down to the doves of waiting
the flock of streets inquiring about their fate
in the mirrors of shadows
remember: the stars reflect your secrets,
when I draw your portrait on an easel,
steeping a squirrel brush
into a cherry liquor –
in the midst of the magnificent night
good distance is about to awaken
the sacred timid sprout of the sun,
and - the Universe - burns you
with a deep heat –
with the memory of the Poet!