"Ворожбою тебе, ворожбою тобi, ворожбою..."
Винна? Не винна? А чи справдi моя в тiм вина,
Що випила трунок з любистку, приготований вчора тобою?
По ковточку, відьмаче, допила його я до дна.
Що ти зi мною накоїв? Скажи, що накоїв?
Я вагiтна цiєю любов'ю уже цiлий рiк.
Немає на свiтi солодшого, ворожбите, ніж ти, напою.
Ти ще не витiк увесь, із лона мого ще не втiк.
Я боюся цiєї зими. I наступної теж, до речi.
Чари змию святою водою, і поки немає біди
Ворожбою тобi, ворожбою тебе, ворожбою...
Я не стригтиму більше волосся. Заклинатиму тихо: іди.
2011
Густав Климт