(з секретних солдатських щоденників)
«Шатіхін! Шатіхін!, - кричить по переговорному* начальник вузла зв’язку майор Анісімов. - Ти лички* пришив?»
Ігор Шатіхін, ще вчора по документам рядовий, з презирством повернув голову до динаміка і щось буркнув собі під ніс. На останніх армійських навчаннях, де наша телеграфна станція непогано себе проявила, йому у вигляді нагороди присвоїли чергове звання «єфрейтор». Мені також хотіли «присвоїти», але мої аргументи проти цієї авантюри виявились більш вагомими, і командири обмежились черговою грамотою і подякою за службу перед строєм.
Для ясності відмічу, що по поняттям нашого бойового підрозділу, присвоєння звання єфрейтора, або старшого солдата було рівнозначно образі. А вже їхати на Дембель* з однією личкою, яку у нас по-простому називали «соплею», рахувалось ганьбою. Можна було б після виходу з частини позрізати, але на цю крамолу існували патрулі, які ревниво слідкували щоб все було по статуту. Як там в прислів’ї сказано – «живи по уставу - завоюєш честь і славу». Та воно, те прислів’я, було у нас не в повазі.
«Шатіхін! Шатіхін! Я до кого звертаюсь! Де Шатіхін? – майора, мабуть, заїло, зациклило на тій личці. – Шатіхін!!! Твою мать! Ти лички шити будеш?»
Ігорьок – «дід» і «правильний пацан». Його поважали «годки»* і ми, на півроку молодші по службі. Не стримавшись від морального тиску командира, він підлетів до мікрофону і закричав в нього на всю нашу військову частину:
«Та пішли Ви на три букви, товариш майор!!!»
Через пару хвилин на станцію влетів червоний від обурення майор Анісімов. Всі, крім Ігоря, порозбігалися по своїм бойовим постам, «згадавши», що і телеграфні апарати потрібно позмазувати і попротирати, і журнали прийому-передач телеграм далі не завадило б розкреслити, чи ще чого, аби солдат без діла не сидів, зробити. Після того, як всі зайняли свої «бойові позиції», а командир пробігся кілька разів з кутка в куток, упорядкувавши свої думки, діалог між командиром і непокірним підлеглим продовжився.
«Шатіхін, ти чому накази командира не виконуєш? На «губу»* захотів? Не хочеш сам, то я тобі їх попришиваю...»
«А я їх позрізаю.»
«Я тобі позрізаю, твою мать. Я тобі позрізаю… Я.., я... »
Майор Анісімов силився знайти серйозні аргументи, щоб зламати непокірного підлеглого і знайшов:
«Я, я… О-о-о… Я тебе, твою мать, без личок у звільнення не відпущу! Зрозумів, єфрейтор?!»
Ігор - москвич. Москвичів, хоча і не часто, але додому на суботу-неділю відпускали.
Після нетривалої паузи і повної тиші, так як ніхто не наважувався морально влазити в конфлікт, станція почула монолог новопредставленого єфрейтора, який складався практично з одних нецензурних слів. В тексті згадувалась служба загалом, Радянська Армія, її офіцерський склад і персонально наш начальник вузла зв’язку.
Але, «слова говорити - не діло робити» і через пару годин Ігорьок з прокислим виразом обличчя шив на пагони свої трикляті лички.
Сьогодні п’ятниця, завтра, відповідно, субота, а йому додому потрібно. Казав, у його дівчини, що проводжала його на службу, день народження. Чекає на нього, а якщо чекає, то на які тільки жертви не підеш…
От таке воно буває - Жертовне Солдатське Кохання.
***
Для тих, хто не служив і не знає, що до чого:
* - Переговорний – це така технічна радіотрансляційна штука, де всі для всіх говорять і, відповідно, всі всіх чують.
* - Личка – жовта смужка на пагонах. Розмір, кількість і розміщення смужок розказують про військові звання солдатського складу Радянської Армії.
Одна вузька смужка поперек пагона – єфрейтор, або старший солдат.
* - Годки – військовослужбовці одного призиву.
* - Дембель(1) – військовослужбовець, демобілізований в запас.
Дембель(2) – короткий проміжок після закінчення строкової служби і поверненням додому. В цей проміжок «дембель»(1) має бути у військовій формі, яка відповідає уставу і військовому званню, отриманому на службі.
* - Губа (гауптвахта), по-простому – маленька в’язниця для військових правопорушників.
Московський округ ППО.
1976