(на украинском языке)
МАБУТЬ, ЦЕ ПОЧАТОК:
Так склалося, що в Новий Рік всі люди чекають на якесь диво, але їхні бажання не завжди справджуються...
А це просте диво було для моєї сімнадцятирічної героїні справді найкращим подарунком.
Вона була мрійливою і сентиментальною, її блакитні очі часто були звернені до глибокого, незрозумілого у своїй простій красі, неба і, взагалі, до всього красивого та поетичного. Назвемо її Анною, або Марією, бо справжнє, повне, її ім’я було Анна-Марія. Марія, яка жила в душі дівчинки щиро вірила в диво. Анна жадала його. Але не вірила в існування дива. Яке призначено саме їй.
СУЄТА НАВКРУГИ КОНСПЕКТУ, АБО ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ДІЙ:
- Де ж він?! - скрикнула Анна, жбурляючи зошити в різні сторони, викидаючи в повітря всі речі зі своєї шафки. – Як я без нього здам екзамен, як?!
“Злетів у повітря, а я і не помітила..” – проспівала Марія.
- Не може бути! – вередливо сплеснула руками Анна. – Що ж робити?
“Стрімко помчу та втоплюсь у воді журливій, яка лагідно змиє всі мої думки...” – почала Марія, але...
- Годі! – Зупинила своє друге “Я” Анна і впала на диван навпроти крісла. – Треба пригадати...
“А чи був він в мене взагалі?” – Ласкаво підказала Марія.
- Припини! Не заважай мені думати.
“Жив собі Майстер Білої Магії і одного разу...”
- Чекай, я віддала його... Алісі! ..
“... в країні чудес. Або її кроликові! Тоді і не чекай на зошит, він назавжди... ”
- ..пішов на дно...
Раптово думки обірвались і розтанули, бо вбігла та сама Аліса:
- Анно, позич мені зошита!
- Того, що в мене його нема?
- Так... чи як? Не знаю. З філософії! Ти мені його давала...
- А ти загубила! Іди, шукай тепер вітру в полі разом із моїм конспектом!
- Ні. Послухай: я зустріла старого кота, а він усміхався...
- Говорила тобі – не їж ті таблетки, що їм років двісті, може і не від голови вони...
- ...а потім перебіг мені доріжку. Чорний ж! А коли я йшла... іншою обходила, то зустріла нашу Попелюшку... Тобто Марину... Тобто вона була ще із світлим волоссям... Вона повинна була його тобі віддати!
- Ще сто років тому! В мене його немає.
- А ти шукала на підлозі, під купою інших?
- Іди вже з-поміж моїх очей звідси!
- Не можу, мене чекає Олена Та-Що-Любить-Цукерки, щоб відксерити деякі теми.
- Тоді шукайте вдвох, я вже втомилась. Хай заходить.
“Та й зайшов Майстер Білої Магії і спитав...”
- Чогось бажаєш?
- П’ятірку і зошита! (Маріє, знову ти зі своєю страшенною уявою) Олено, я не хочу зараз цукерок!
- Але бажання виповнилося! – усміхнулась Олена.
- Це не він!
- Але ж написано синім по білому в клітинку: зошит з філософії, студентки...
- Так, написано! ТА ЦЕ НЕ ВІН! Відкрий і переконайся.
“Повір мені, повір, Анно”.
- ...чи...буть?
- Що? Алісо, ще раз, будь ласка.
- Прочисть вуха! Може, ти його залишила десь не тут або віддала комусь, а кому – не пам’ятаєш?
- Еге, Майстру Білої Магії, - не витримала Анна.
- Ще ж зарано святкувати Новий Рік, - зніяковіло зауважила Олена.
- Краще пізно, ніж ніколи! - з пафосом проголосила Аліса.
- Алісо, як це на тебе схоже... Іди та шукай мого конспекту в себе вдома! І без зошита не повертайся!
- А якщо...
- Тим паче, ні-ко-ли!
- Я з нею... – невпевнено прошепотіла Олена.
- Ні!
- Я залишаюся... – знову стиха промовила вона і розгорнула ще одну цукерку.
- Хочеш чаю? – спитала Анна-Марія, але відвернулась до вікна, ніби чекаючи снігу в дощову погоду.
- А конспект.. екзамен.. зошит з філософії, тобто...
- Хай йому грець! Обридло! Набридло! Я ХОЧУ!..
(...Я можу...)
Раптом у повітрі пролунав звук, схожий на той, який буває при появі Джина з бляшанки. (Але деякою мірою нагадував про раптове відкривання шампанського).
- Що це?! – Зойкнула Олена.
Анна повернулася...
Годі й казати, дівчата побачили гарного юнака в білому.
- Ми ж начебто нічого не... – жаліжалібно озвалась Олена.
“...пили” – закінчила Марія.
Але це й насправді з’явився Майстер Білої Магії та виповнив загадане бажання Анни (А чи – Марії?).
Як? Вона й сама щойно здогадалася, тобто після того як...
ВПЕВНЕНА, ТАК І ТРЕБА ЗАККІНЧУВАТИ:
Закінчився семестр, пройшли випробування-екзамени...
Мете сніг (хто хоче, хай йде, не йде і т. п.), зорі виблискують напрочуд святково та гарно. Новорічний ноктюрн.
Анна-Марія, не просто Добра Учениця (Фея?), а – Відмінниця! Тобто, найкращий подарунок собі – здійснення мрії своїми силами та працею.
Декілька секунд і – дванадцята година. Анна-Марія загадує бажання (чи подальшу мету?), оскільки знає, якщо вірити (в себе, інших), робити, працювати наполегливо і впевнено йти до своєї мети...
То хіба мало див справджується не лише в Новий Рік, а... завжди?
19. 12. 2004