ЗАЧЕМ КОЛОМОЙСКОМУ ЕВРЕЙСТВО?
Нещодавно відомий український мільярдер Ігор Коломойський очолив Об'єднану єврейську громаду України. Враховуючи непересічне значення структур Коломойського для вітчизняної економіки, розвитку футболу, перспектив Євро-2012 та багатьох інших речей, цікаво було б зрозуміти: навіщо він це зробив?
Адже такі люди не роблять зайвих кроків. Не йдуть невідомо куди. Не призначають себе незрозуміло для чого.Ба більше, до цього часу подібні Коломойському постаті уникали подібних зв'язків.
ЗАЧЕМ КОЛОМОЙСКОМУ ЕВРЕЙСТВО?
«Те, що його обрали в організацію, в якій я раніше був, до мене жодного стосунку не має. Я з Ігорем Валерієвичем знайомий поверхово – зустрічалися разів шість у житті, не більше того». Вадим Рабинович – про Ігоря Коломойського
Нещодавно відомий український мільярдер Ігор Коломойський очолив Об'єднану єврейську громаду України. Враховуючи непересічне значення структур Коломойського для вітчизняної економіки, розвитку футболу, перспектив Євро-2012 та багатьох інших речей, цікаво було б зрозуміти: навіщо він це зробив?
Адже такі люди не роблять зайвих кроків. Не йдуть невідомо куди. Не призначають себе незрозуміло для чого.
Ба більше, до цього часу подібні Коломойському постаті уникали подібних зв'язків.
Хто зараз пам'ятає, що Григорій Суркіс та Юхим Звягільський свого часу були у керівництві однієї з єврейських громадських структур? Ніхто, бо вони цього не афішували, вважаючи, що і так добре.
Тема така, що доведеться трішки заглибитися у суть предмету.
За матеріалами всеукраїнського перепису в Україні проживає трошки більше 100 тисяч євреїв, з них близько двадцяти тисяч – в Києві. Боротьбу за представництво інтересів єврейської громади на всеукраїнському та міжнародному рівнях вже більше десяти років ведуть так звана «Об'єднана єврейська громада» та Асоціація єврейських громад України.
Першу донедавна очолював бізнесмен Вадим Рабинович, другу ж очолює відомий дисидент, давній друг українських патріотів та меджлісу кримськотатарського народу Йосип Зісельс.
Автор не береться аналізувати роль купи віртуальних організацій, що час від часу виникають під орудою того чи іншого нардепа, під «дахом» якого-небудь банку чи під егідою якого-небудь «прикольного рабина». Для опису усіх цих «конфедерацій», «парасолькових структур» та «дахових організацій» не вистачить навіть товстого журналу.
Для прикладу згадаємо лише таке цікаве явище, як Федерація євреїв Південного Поділля зі штаб-квартирою у приватному помешканні в Бершаді. За даними ізраїльських демографів, що люблять моніторити такі речі, у Бершаді зараз доживають свій вік лише кілька десятків євреїв дуже похилого віку. Тож кого представляє ця федерація?
Та повернімося до серйозних «асоціацій».
Так само, як в українській політиці життя триває на тлі боротьби трьох відомих титанів, у єврейському середовищі останні десять років проходять під знаком війни двох лідерів – Вадима Рабиновича та Йосипа Зісельса.
Ця війна за багатьма ознаками дуже схожа на вітчизняне політичне протистояння. Бо, незважаючи на свою безкомпромісність, це ніколи не була війна на винищення.
Надто малий майданчик у єврейській громаді для справжньої війни. Надто мало людських ресурсів та надто багато спільних інтересів.
Так і живуть вони - поряд, але не разом.
Як прийшов до єврейської громадськості Рабинович? Це сталося у 1997 році. Єврейським життям намагалися керувати тоді керівник товариства єврейської культури Ілля Левітас (креатура Бориса Ілліча Олійника, призначений «головним євреєм» ще у роки перебудови) та рабин Яков Блайх.
Левітас погано розумівся в реаліях 1990-х років, а іноземець Блайх не ліз куди не треба, та й не мав відповідної для лідерства харизми.
Тим часом колишній в’язень Рабинович конче потребував гарного «даху». Адже сидів він зовсім не за політику, а за, як він сам казав, «підприємницьку діяльність».
Так і виникла «Об'єднана єврейська громада».
Саме в цей час на країни СНД полився «золотий дощ» німецьких компенсаційних коштів за Голокост. За впорядкування фінансових потоків почалася справжня боротьба.
Своє слово тут міг сказати Йосип Зісельс. Ще наприкінці вісімдесятих років він створив єврейську громаду у Чернівцях, у сутінках перебудови був співголовою асоціації єврейських громад СРСР, потім керував аналогічною організацією в Україні.
Однак гроші Рабиновича, його доступ до провідних телеканалів, та, нарешті, глибокі зв'язки в оточенні Кучми дозволили йому бути якщо не першим, то і не другим серед «професійних євреїв».
«Зоряний час» для Зісельса настав у 2005 році. Стародавні зв'язки у національно-демократичних колах дозволили йому стати біля Президента Ющенка.
Звісно, українська громадськість не помітила цього явища, але «професійні євреї» швидко все збагнули.
Зокрема, Зісельс перевіз свій офіс з малопримітного підвалу на Солом'янці до Києво-Могилянської академії.
І от зараз ситуація для нього знову ускладнюється. Хоча Коломойський - це ж не Рабинович, то ж навіщо це все Коломойському?
Людина живе у Швейцарії, носить у кишені ізраїльський паспорт, будує стадіон у рідному місті. Володіє мільярдами доларів, має все, що можна тільки забажати. Так, він колись дав гроші на дніпропетровську синагогу, але завжди був відомий більше як металург та банкір, футбольний інвестор та спонсор політичних проектів.
І раптом – посада головного єврея.
Безумовно, зараз бути євреєм корисно і вигідно. Це не 1968 рік, коли могли в тролейбусі в обличчя дати, не 1942-й, коли могли в землю зарити, і не 1648-й, коли гетьман Хмельницький дошкулив євреям як ситуативним союзникам Річі Посполитої.
Це нові часи, коли єврейським походженням спекулюють на кожному кроці. Коли єврейські корені відшукує у себе добра частина українського суспільства. Коли до Ізраїлю на постійне місце проживання їдуть українці та росіяни, білоруси та молдавани. Коли
посада «головного єврея країни» дає індульгенцію на багато речей.
У нас так стало у роки перебудови, а у світі – фактично, після Голокосту, коли винищили більшість євреїв Європи. І це справа не єврейства як такого. Адже політкоректність у цілому стала ознакою нового суспільства.
Боротьба за права євреїв, чорношкірих, геїв, інвалідів, психічно хворих, дітей Африки та аборигенів Австралії стала прибутковим бізнесом. На цьому стали заробляти кошти, створювати імідж, вигравати вибори.
За порушення цього стали переслідувати у судах, дискредитовувати у «вільних» ЗМІ, саджати до тюрми (зрідка, але все ж таки).
Американці у своїй «холодній війні» з СРСР так наспекулювалися на «єврейському питанні», що національні рухи в Україні та республіках Балтії, Молдові та Грузії перш за все подбали про встановлення дружби з єврейськими активістами. Інакше звинуватять у антисемітизмі!
Але повернімося до Коломойського. Коли Рабинович каже, що Коломойського обрали «випадково» - це просто знущання над здоровим глуздом. Досить сказати, що «конгрес», на якому сталася ця визначна подія, складався з випадково схоплених учнів єврейських релігійних закладів, клієнтів благодійних установ, вчителів національних шкіл та інших людей-статистів.
Так, були ще делегати від громад на місцях. Але про Бершадь ми вже згадували.
Єврейська громадськість наразі взагалі не має моральних ресурсів для самостійної діяльності. Тому про демократичність голосування краще було б промовчати.
Відтак справи виглядають дуже просто: Рабинович пішов, віддавши свою посаду Коломойському. Пояснення діям останнього можливе тільки одне, і дуже просте:
Коломойський знає, що на нас чекає у 2009-10 роках. Точніше, знає, що ніхто не може зараз сказати, якими будуть владні конфігурації.
Тобто можливо все: зміна влади, переділ великої власності, кримінальні переслідування спонсорів переможених.
Тож треба перестрахуватись - так, про всяк випадок. Щоб не поїхати в гості до Ходорковського. Вірогідність такої ситуації мала, але все ж таки.
І ось тут стає очевидним, що одна справа – відбирати щось у власника «Привату», і зовсім інша – у лідера «Об’єднаної єврейської громади України».
І резонанс буде, і галас по всьому світу, і громадський осуд.
В цьому сенсі, мабуть, і Ринат Ахметов іноді шкодує, що він не єврей...
Що ж до Вадима Рабиновича, то він, очевидно, повинен був побачити вагомі аргументи для того, аби поступитися такою «смачною» посадою. Навряд чи Вадим Зиновійович не придивився до таких аргументів найстараннішим чином. Але ми їх не бачили, тож говорити не будемо...
Юрий КОРОГОДСКИЙ http://rus.4post.com.ua/politics/112493.html