Реальність губиться в химерах чи то снів, чи споминів.
По протоптаних Господарем сюжетних стежках ми ведемо свої персональні Історії у безвихідь.
Пірнаємо у марення вночі, прокидаємося з важкою головою, п'ємо каву, їдемо на роботу, виринаємо з підземок в безглуздя міського існування, де офісний планктон час від часу вихлюпується зі своїх Офісних Центрів щоб заполонити Торгово-Розважальні Центри з їх фастфудами, бутіками та супермаркетами...
А в цей час:
Старий вийшов у море. А Дональд Шимода, як личить Месії, воскрес і полетів над Сахарою, мабуть до Кіліманджаро.
А двоє прибульців, чоловік і жінка, ідуть вздовж бескінечного пляжу, десь там в Південній Півкулі.
Там світло, там тепло, та солоно не від поту і сліз, а від Океану...
А на Різдво їм буде сніг. Тихий-тихий і звісно ж лапатий.
У ялиновім лісі. І ніяких "Щедриків" і ніяких "Іроній Долі",
бо ось вона доля, це - те, що можна вибрати...