“Ой, не ходи Цяця, та й на вечорниці, бо получиш Цяця від дівок по пиці-ці-ці...”, - тихо намугикував Дев, сидячи на галявині, якийсь етнічний мотив однієї з тих країн, де він колись бував. Якщо у вас добра уява і якийсь музичний хист, то скомпонуйте у цьому співі джаз і фолк, регі і соул. Ніхто у світі не чув цієї музики, але я пишу тексти саме для неї.
Чуєте цю пісню? І Цяця, стоячи в хащах, що оточували галявинку, добре чула наспівування. Вона завмерла, навчена споконвічним інкстинктом, відчула раптом себе на полюванні. Примірялась, роздивлялась, планувала як їй краще стрибнути.
Ніч відступала, сходило сонце, золотило Девову постать променем. Цяця обдумувала: а що, як вона стрибне, а Дев нашле на неї своє чарівне закляття і вона перестане бути кішкою, а стане он, метеликом-одноденкою і ввечері вже не буде цяці і не буде з ким Деву цяцькатись. Вона задивилась на політ такого метелика. Здавалось, що рухається він хаотично, але у цей день вкладалось все життя комахи — тому і рухи його виглядали хаотичними. Чи не таке ж наше життя, якщо стиснути його в один день?
Отак задумалася Цяця над метеликовою долею, аж той метелик сів їй на носа, вона махнула хвостом і Дев її помітив. Махнув рукою і Цяця вмостилася біля його ніг дивитися як сходить сонце.